Реферат: Історія ідеї про правову і соціальну державу. Особа і держава

Якщо перший підхід є характерним для демократичних дер­жав, то другий — для антидемократичних, тоталітарних. В СРСР (до середини 80-х років XX ст.) переважав статичний підхід до прав людини; для демократичного камуфляжу до законодавства (Конституції) було введено розділи про права, свободи та обо­в'язки особи. Лише в наші дні відбувається набуття справді де­мократичного уявлення про права людини. У відносинах «лю­дина — держава» пріоритет належить людині, а держава та її структури (гілки державної влади — законодавство, управління та правосуддя) покликані підкорити свою діяльність охороні й захисту прав людини. У ст. З Конституції України записано:

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави».

Одну з основних ознак соціальної правової держави — по­в'язаність держави правом — слід розуміти так, що права грома­дян не є дарованими державою, а мають власне обгрунтування. Вони об'єктивно існують від народження людини і є невідчужуваними від неї. Тому відносини особи та держави мають будува­тися на основі їх зв'язаності взаємними правами, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин є відповідальним перед держа­вою, так і держава відповідальна перед громадянином.

Держава:

1. Гарантує кожному інформацію про його права і свободи.

2. Бере на себе обов'язок забезпечити права своїх громадян і забезпечує їх реальне здійснення.

3. Представляє громадянину свободу виявити себе в усіх га­лузях соціально-політичного життя, за винятком сфер, прямо застережених у законі.

4. Не має права обмежувати права і свободи громадянина, крім випадків, прямо передбачених законом.

5. Не має права притягати до відповідальності громадян за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

6. Не має права двічі притягати громадянина до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

7. Гарантує захист судом прав і свобод людини і громадя­нина.

8. Діє виключно в рамках закону, має встановлені конститу­цією чіткі межі своїх повноважень.

9. Відповідальна за неправомірні дії посадових осіб: переви­щення влади, зловживання службовим становищем.

Правовий інститут відповідальності держави дозволяє ство­рити додаткові стримування та противаги владі, зм'якшити її автократичні прояви, обмежити можливі зловживання за допо­могою підкорення її закону. Створювані цим інститутом умови перетворюють владарювання на суспільне служіння, а не на при­вілей. Дотримання інституту відповідальності держави, її орга­нів і посадових осіб перед людиною і громадянином є одним з основних показників правової спрямованості діяльності держави. Він виражає морально-юридичні засади у відносинах між державою як носієм влади і громадянином як учасником її здій­снення.

10. Зобов'язана відшкодовувати за свій рахунок чи за раху­нок органів місцевого самоврядування матеріальну і моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльніс­тю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повно­важень.

Зокрема, відповідно до ст. 55 Конституції України суду нада­не повноваження переглянути рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб у разі їх оскарження. Тим самим створено механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

11. Гарантує право громадянина звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та ін.

Нині став на звичним зміст ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, відповідно до якої держава у виконання зобов'язань щодо захисту прав людини і громадя­нина:

а) забезпечує права всіх осіб, що знаходяться під її юрисдик­цією, без будь-якої дискримінації;

б) відповідно до конституційної процедури законодавчого або іншого характеру вживає заходів, що дозволяють здійснювати ці права;

в) надає кожному, чиї права порушені, процесуальні правові засоби для їх захисту;

г) розвиває можливості використання зазначених правових засобів, а також відповідає за дійовість їх застосування.

Особа, яка є громадянином держави, у свою чергу, не лише реалізує права, але й має обов'язки перед державою та своїми співгромадянами, відповідає за їх невиконання:

• користується наданими їй правами у певних рамках, вста­новлених законом;

• кожній з її свобод відповідає обов'язок, тому що користу­вання свободою домислює утримання інших осіб від перешкоджаючих цьому дій. З метою захисту інтересів інших громадян і суспільства деякі її дії обмежуються законом;

• здійснюється відповідальність будь-якого громадянина, не залежно від його посади і суспільного стану, за порушення кон­ституції і законів тощо.

Як писав український правознавець Б. Кістяківський, «у пра­вовій державі влада має бути організована так, щоб вона не при­душувала особу; у ній як окрема особа, так і сукупність осіб — народ — мають бути не лише об'єктом влади, але й суб'єктом її».

(Докладніше про стан особи, її права, свободи і обов'язки див. у главах 10 та 11).