Реферат: Функції права. Цінність права. Співвідношення права і закону

— міждержавні угоди (дво- та багатосторонні). Між національним і міжнародним правом існують тісний вза­ємозв'язок і взаємодія.

1. Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права. За структурою міжнародне право наближається до їх структури (поділ на дві підсистеми — приватну і публічну, наявність галузей права — міжнародне економічне, космічне, повітряне, морське, гуманітарне тощо), що свідчить про вплив національного права на міжнародне.

2. Міжнародне право (у формі міжнародно-правового дого­вору) служить одним із юридичних джерел національного пра­ва, допускає пряме «входження» норм міжнародного публічного і приватного права в конституційне, цивільне, кримінально-ви­конавче та інше право.

Безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над національним правом. Це основний принцип міжнародного пра­ва. Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержав­ним правом приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Маючи обов'язкову силу для держав, міжнаро­дне право лишає на їх розсуд вирішення питання про застосу­вання його норм у рамках внутрішніх правових систем. Держа­вам не потрібно формально визнавати верховенство міжнарод­ного права над національним законодавством, але вони повинні цілком додержуватися цих норм тими шляхами, котрі визначать самостійно. Пріоритет міжнародного права над національним супроводжується оптимальною участю держав у розробці та прий­нятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при цьому державного суверені­тету.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над на­ціональним, що випливає з Декларації про державний суверені­тет України, Конституції України, Закону України «Про міжна­родні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжна­родного договору України з правилами її внутрішньодержавно­го законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору.

Центральна проблема міжнародного права, опосередковано­го в пактах, деклараціях, — права і свободи людини. Особа є суб'єктом як національного, так і міжнародного права.

Міжнародне право регулює не лише міждержавні відносини, але й впливає на відносини усередині країни, на систему націо­нального права. Через міжнародне право відбувається зближення різних галузей права (підприємницького, банківського, фінансового), а також певних норм (технічних норм у галузі ядерної енергетики) тощо. Затвердження правил, принципів і прийомів, загальних для всіх країн Європейського Союзу, у перспективі є найможливішим у таких блоках права, як адміністративно-гос­подарське, фінансове, банківське, митне, податкове і, звичайно, цивільне з усіма його договорами, що забезпечують вільне пере­сування капіталів, товарів і послуг, підприємницьку діяльність, охорону інтелектуальної власності, а також трудове право і стра­хування. По суті, може відбутися глибоке відновлення всієї сис­теми права України на шляху поступового зближення із систе­мою європейського права (див. § «Міжнародний договір і його статус у системі національного права»).

Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив

Право «живе» в оточенні різних соціальних явищ, які впли­вають на нього, але й вони відчувають його вплив. До таких явищ належать економіка і політика.

Яким є співвідношення права і економіки ?

Економіка — одна зі сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття, друга сторона — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізич­ного життя людини. Взаємодія цих сторін матеріальних відно­син є об'єктивною основою формування права. Наприклад, вла­сність є соціально-економічним явищем дійсності. І лише в по­єднанні з юридичним елементом виникає право власності. Сама по собі належність комусь майна означає лише «прив'язку» су­б'єкта власності до об'єкта, особи до речі. І лише юридичний зв'язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину. Лише за її наявності і можна говорити про право власності. Звідси випливає, що певним економічним від­носинам відповідає правова форма, яка закріплює їх.

Економіка впливає на право або безпосередньо, або опосередко­ваним шляхом — через державу, політику, правосвідомість та ін. Безпосередній вплив економіки на право проявляється в праві держави розпоряджатися засобами виробництва, які знаходять­ся в її власності. Найтиповішим є опосередкований вплив еко­номіки на право. Це виявляється у визначенні державою розмі­ру податків, мінімуму заробітної плати, строку відпустки, вста­новлення правил екологічної і технічної безпеки та ін.

Зворотний вплив права на економіку відбувається у три ос­новні способи:

— право закріплює сформовані економічні відносини, гаран-. тує їх стабільність (право як закріплювач);

— право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор);

— право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що знов виникли (право як охоронець).

Розглянемо кожний із зазначених способів.

1. Необхідність правової форми регулювання певних еко­номічних відносин об'єктивно породжується економічними по­требами суспільства. Виступаючи як закріплювач сформованих реальних відносин в економіці (напр., визначення учасників ри­нкових відносин за допомогою реєстраційної діяльності компе­тентних органів держави), право забезпечує їхню стабільність. Право відповідає матеріальним умовам життя, обумовлене ними, фіксує їх. Воно не може бути вище ніж рівень економічного розвитку суспільства. Приміром, не можна вимагати, щоб в Укра­їні були встановлені такі самі норми права, як у США, про за­безпечення старості, про допомогу по безробіттю тощо, оскіль­ки, не маючи під собою реальної економічної підстави, вони не будуть виконані.

2. В умовах трансформації економічної системи суспільства право може виступати як певний стимулятор розвитку цих від­носин. Право не може насаджувати ринкові відносини, але може сприяти "їхньому розвитку. Воно здатне зняти перепони на шля­ху до ринку, створити додаткові економічні стимули, закріпити економічні основи ринкової динаміки, визначити коло суб'єктів ринкових відносин та ін. В Україні право стимулювало забезпе­чення економічної свободи, розвиток права приватної власнос­ті, затвердження рівноправності форм власності, захист бізнесу від надмірного регулюючого впливу держави, запобігання за­брудненню довкілля та ін. Проте нові, більш розвинуті за своїм наповненням виробничі відносини, не можуть з'явитися раніш, ніж будуть підготовлені необхідні матеріальні передумови.

3. Право впливає на економіку, виступаючи як охоронець існуючих економічних відносин. Це виражається в забороні за­коном порочних засобів ведення господарства та комерції; за­стосуванні санкцій при зловживанні рекламою, товарними зна­ками тощо (антимонопольне законодавство). Це проявляється в регламентації порядку вирішення ринкових справ і спорів про право; відновленні порушеного становища, відшкодуванні шко­ди; встановленні юридичної відповідальності, насамперед мате­ріальної — із волі потерпілої сторони (а не за вказівкою зверху).

Отже, визначаючись економікою, право справляє зворотний вплив на економіку — або сприяє розвитку економіки, приско­рює її, або гальмує поступальний рух уперед. Гальмування від­бувається в тому разі, коли економічні вимоги в праві відбива­ються в перекрученому вигляді. Радянське законодавство, на жаль, протягом кількох десятиліть установлювало такі методи правового регулювання і закріплювало таку структуру управлін­ня народним господарством, що перешкоджали розвитку рин­кових відносин, підривали економічні стимули трудової діяль­ності. Та й у сучасній Україні право нерідко ставить бар'єри на шляху економічного розвитку (приміром, у податковій сфері, конфлікти в котрій часто приводять людей до арбітражного суду).

Яким є співвідношення права і політики ?

Політика — це система відносин між людьми та їх об'єднан­нями з приводу влади, держави, демократії. Боротьба за владу та її утримання, участь у справах держави, формування і функціо­нування інститутів демократії — це сфера політики.

Політика з'явилася разом із державою. Інші суб'єкти полі­тичної системи (партії, громадські об'єднання тощо) формува­лися поступово, набуваючи навички впливу на розробку і здійс­нення політики. Політика може проводитися в різних територі­альних рамках — держави, регіону, області, міста, району тощо. Ми розглядаємо політику держави, яка (політика) може бути визначена як стратегічний курс держави (має три види діяльно­сті: виробітку курсу політики, вибір цього курсу, реалізація виб­раного курсу). Вироблення курсу політики, як правило, — пре­рогатива політичних партій. Виборці, що голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, вибирають курс політики дер­жави. Реалізація вибраного курсу політики здійснюється через механізм держави урядом, сформованим партією (або блоком партій), яка перемогла на виборах. Держава відповідальна за ре­алізацію політичного курсу, який повинен відповідати інтере­сам суспільства.

Політика і право тісно взаємозалежні. Процес прийняття за­кону (законодавчий процес) також є політичним за своїм харак­тером. Принципи справедливості та свободи, закладені в праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами (націями), а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває полі­тичного характеру. Наприклад, політичний характер має рішен­ня населення Криму про самовизначення у формі Автономної Республіки в складі України або прийняття нової Конституції Автономної Республіки Крим у 1998 p. Якщо принципи справе­дливості та свободи вірно відбиваються в політиці і згодом оде­ржують законодавче закріплення, можна сказати, що політика відповідає праву. Якщо політика спотворює принципи справед­ливості та свободи, то відповідною праву вона не стає й існує у формі довільного законодавства. Актуально звучать нині слова Іммануїла Канта: «... усій політиці слід преклонити коліна перед правом...».