Реферат: Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера

Слід зазначити в еволюції економічних вчень також видатного вченого Мальтуса, якого у сучасній західній економічній літературі називають ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефектив­ного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспі­льстві та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. “Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основопо­ложником політичної економії XIX століття, - писав Д. Кейнс, - на­скільки мудрішим та багатшим був би зараз світ”. А тепер розглянемо ще одного представника продовження економічних вчень.

Нассау Вільям Сеніор (1790—1864) народився в англійській сім'ї іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став ба­калавром та магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалід­ності залишає і починає вивчати політичну економію. З організа­цією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 році Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено проб­лемам грошового обігу та методології політичної економії. Пев­ний час він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами законодавства. Сеніор багато подорожував і спілку­вався майже з усіма видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як реформатор, ніж як економіст-теоретик, за­вдяки чому склалося враження про особливу класову спрямованість його теорій.

З розвитком капіталізму все більше виникає потреба узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики, тобто набуття політекономією практичної функції з метою пояснити природу економічних явищ, дати практичні рекомендації для подо­лання суперечностей, що притаманні капіталізму й загострюються з його розвитком.

Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.

Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою завдання побудови повної соціальної фі­лософії, а обмежував предмет політичної економії як науки вивчен­ням природи виробництва та розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.

Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці “Політична економія” (1850), яка спочатку (в 1836 р.) була видана у вигляді статей в енциклопедії.

Теорія вартості за Сеніором - є багатство, що виступає у вигляді речей, які можуть обмінюватись, або мають вартість. На його думку, обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть речі, які є в обмеженій кіль­кості (до них не належать, наприклад, сонце, повітря тощо), і мають властивість бути корисними, тобто “властивість прямо чи побічно давати задоволення чи тамувати біль”.

Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції. За відповідних обставин кожна з цих властиво­стей відіграє власну роль, по-різному впливаючи на процес обміну, але в сукупності вони визначають цінність багатства.

Визначенню поняття граничної (спадної) корисності у праці Се­ніора належить значне місце. Він зазначає: “Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного типу, і, більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко дають удвічі більше задово­лення, ніж один, і ще рідше десять дадуть уп'ятеро більше задово­лення, ніж два. Отже, за наявності достатньої кількості відповідних товарів великого буде й кількість людей, що забезпечені ними, і які не бажають або виявляють лише слабке бажання збільшувати свої запаси цього товару; для них додаткова пропозиція втрачає всю, або майже всю свою корисність”.

Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності, але його не можна вважати засновником суб'єктивної теорії вартості. Він окреслює проблему в цілому, не вдаючись до детального аналізу та глибокого вивчення.

Отже, першим чинником вартості (цінності) він вважає корис­ність, тобто попит. Другим чинником вартості, за Сеніором, є рівень доступності блага, його пропозиція; “порівняльне обмеження про­позиції або... порівняльна недоступність, хоча сама по собі й недо­статня для формування вартості, є її дуже важливим елементом; ко­рисність, або, інакше кажучи, попит, залежить від неї". Рівень доступності блага визначається, на його думку, витратами виробни­цтва. Він пише, що “пропозиція обмежується витратами на вироб­ництво".

Сеніор критикує обмежене визначення вартості Смітом та Рікар­до, які зводять фактори вартості лише до витрат праці. Сеніор вважає, що трудова теорія вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ (наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими).

Витрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи — працю та капітал, є першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі обміну, хоча недоступність і корисність блага суттєво впливають на його оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.

Однак, на відміну від Рікардо, що зводить витрати виробництва до нагромадженої праці, Сеніор визначає їх через суб'єктивну кате­горію утримання, тобто “жертовності” обох суб'єктів виробницт­ва — капіталіста та найманого робітника.

Праця — це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал - це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радо­щах споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал. Утримання само по собі не створює багатства, але дає право на винагороду як капіталісту, так і робітникам. Ця винагорода набу­ває форми заробітної плати та прибутку. Очевидно, що вартість у Сеніора — це синтез категорій мінової вартості та ціни.

Ціноутворення Сеніору до­велося показати, як відбувається реалізація товару, формується його ціна.

З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є ре­гулятором ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблиз­ну ціну, а не визначає її. На відміну від Рікардо, він уважає, що ці­на товару дорівнює сумі утримання капіталіста та робітника, це сума капіталу та праці, або сума заробітних плат та прибутків капіталіста, які треба сплатити, щоб виробники продовжували свою діяльність.

З іншого боку, сума заробітних плат та прибутків у нього за­лежить від цін, що визначаються співвідношенням попиту та про­позиції.

Теорія Сеніора зводить витрати виробництва до грошового ви­раження і робить їх у такий спосіб порівнянними. Він стверджує, що витрати виробництва є лише “регулятором” цін, а остаточне визначення їх залежить від попиту та пропозиції.

Отже, ціноутворення, за Сеніором, є водночас і процесом оціню­вання вартості, тобто розміру пожертв капіталіста й робітника.

Відтак дослідженню закономірностей ціноутворення в доктрині Сеніора належить значне місце.

У зв'язку з цим, він зробив ще одне відкриття, задовго до того, як воно стало актуальним: підкреслюючи визначальну роль факторів попиту й корисності для фіксування ціни порівняно з таким чинни­ком, як витрати виробництва, він звертає увагу на те, що ці чинники діють лише за умов вільної конкуренції. Монополізація виробницт­ва нівелює їхню дію.

Монополізація виробництва і ціноутворення. Рівень монополі­зації виробництва, на думку Сеніора, визначає, який із трьох факто­рів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Він ви­окремлює п'ять різних умов виробництва, що визначають ступінь їхнього впливу: 1) брак будь-якої монополії; 2) монополія, за якої монополіст не є єдиним виробником на ринку, але має якісь винят­кові умови виробництва, що забезпечують збільшення або стабіль­ність прибутків; 3) монополія, за якої монополіст є єдиним вироб­ником, але не може збільшувати обсягів виробництва; 4) монополіст є єдиним виробником і може нарощувати обсяги виробництва без­межно і з однаковою віддачею; 5) монополіст не є єдиним виробни­ком, але має особливі переваги, які зменшуються або зникають за нарощування обсягів виробництва.

Усі ці випадки Сеніор ілюструє співвідношенням вартості й ви­трат виробництва. Оскільки у випадках 2,3,4 не існує верхньої межі ціни, то витрати виробництва будуть нижньою її межею. У випадку 5 виробництво може відбуватися за умов обмеженої пропозиції фак­торів, а отже, і монополія буде обмеженою, а витрати зростатимуть пропорційно збільшенню обсягів виробництва й зумовлюватимуть таку саму ціну, як і в першому випадку. Будь-який виробник з мен­шими витратами отримає надприбуток, або ренту.

Визначена під впливом конкуренції між виробниками ціна, на його думку, є базовою на ринку. Але в результаті протистояння ви­робника і споживача ціна зафіксується на рівні вартості, чи, як ро­зуміє її Сеніор, на рівні витрат виробництва. Як бачимо, Сеніор впритул підійшов до визначення вартості через витрати виробницт­ва, які фіксуються в ціні завдяки зіткненню двох суб'єктивних оці­нок величини утримання з боку споживача та виробника.

Зрозуміло, що він не зовсім точно розрізняв категорії вартості (поняття про яку запозичив у Сміта та Рікардо, точно наслідуючи їх щодо цього), пропозиції та граничної корисності, а також не робив чіткої різниці між ціною та вартістю. Але в його теорії наявні еле­менти майбутньої доктрини граничної корисності, факторів вироб­ництва та інших основ неокласичного аналізу.

Капітал. Теорія вартості (ціни) у Сеніора була похідною від йо­го теорії утримання. Людську працю та природні ресурси (землю та ін.) він розглядав як первинні фактори виробництва, третім (вто­ринним) фактором, є, на його погляд, утримання. Двох перших не­достатньо для виробництва, третя чинна сила — “поведінка людини, що утримується від невиробничого використання того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу виробництву, яке має віддалені, а не негайні результати. ...Цей фактор, що відрізняється від праці і природних ресурсів, є необхідним для існування капіталу і перебуває в такому самому відношенні до прибутку, як праця до заробітної плати”.