Реферат: Загальна теорія зайнятості Кейнса

Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883 — 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зо­крема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і гро­шей» (1936 p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опуб­лікованою».

Однак ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка на­решті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством наро­дів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.

Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну шко­лу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Економічна криза 1929—1933 pp. різко змінила погля­ди Кейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можли­вості та пішов у непам'ять.

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної те­орії — теорію державного регулювання економіки.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати пере­важно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна­чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та голов­ним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою» .

У докейнсіанській політекономії панував мікроекономічний під­хід, тобто аналіз економіки з погляду окремих економічних оди­ниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатст­ва, Тому у центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження ка­піталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічним під­ходами полягає не в тім, що перший ігнорує інтереси окремих фірм, а другий — національну економіку. Відмінність зв'язана з тим, якому фактору — інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення — надається вирішального значення для економічно­го зростання країни. Кейнс віддав перевагу загальноекономічним факторам.

Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, за яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, у тім числі товару робоча сила: якщо починає бракува­ти або створюється надлишок будь-яких товарів, то достатньо від­повідно підвищити або знизити ціни на них, для того щоб знову на­стала рівновага.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття в залеж­ність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефектив­ного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенде­нцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайня­тість за умов капіталізму явищем винятковим.

Чимало попрацював Кейнс, щоб довести помилковість викорис­тання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так: по-перше, попит на працю і рівень зайнятості визначаються ре­альною, а не номінальною заробітною платою, як учили економісти-класики; по-друге, зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується еквівалентним зниженням реальної, оскільки ціни за умов конкуренції визначаються прямими граничними витратами, котрі в короткостроковому періоді складаються виключно з трудо­вих витрат; по-третє, оскільки реальне споживання є функцією са­мого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше; по-чет­верте, хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, за­лишиться на тому самому рівні. Ось чому, стверджує Кейнс, змен­шення заробітної плати, навіть якщо це можна зробити, не здатне зменшити безробіття. Практично така ситуація неможлива, оскільки працівники не будуть жертвувати власною заробітною платою зара­ди працевлаштування якогось невідомого безробітного. «Найрозум­ніша політика, — пише Кейнс, — полягає, зрештою, у підтримуван­ні стійкого загального рівня грошової заробітної плати»' .

Убивчий висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капі­талізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну за­йнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за ви­сокого рівня безробіття та інфляції. Кейнс визнає, що безробіття — органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супрово­джує сучасний капіталістичний індивідуалізм»2 та зумовлюється ор­ганічними вадами системи вільної конкуренції.

Повна зайнятість (скоріше, випадкова, аніж закономірна) не за­безпечується автоматично. «Ефективний попит, що поєднується з повною зайнятістю, — це поодинокий випадок, що настає тільки тоді, коли схильність до споживання і спонукання інвестувати пере­бувають у певному відношенні одне до одного... Таке може існувати лише за умови, якщо випадково або навмисно поточні інвестиції зу­мовлюють попит, що дорівнює надлишкові сукупної ціни пропози­ції продукції над тим, що суспільство бажає витрачати на спожи­вання, коли в ньому панує повна зайнятість».

У своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддав­ши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з ти­пів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість лік­відності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса— це можли­вість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюються значних фінансових втрат за зниження ділової активності.

Уже було названо три причини, які, на думку Кейнса, спонука­ють людей зберігати хоча б частину їхнього багатства у вигляді лік­відних грошових активів, таких як готівка, поточні рахунки до запи­тання, а не у вигляді активів менш ліквідних, але таких, що дають дохід (наприклад облігації). І саме цей спекулятивний мотив формує зворотний зв'язок між величиною попиту на гроші та нормою пози­чкового процента: попит на гроші поступово зростає з падінням норми позичкового процента на ринку цінних паперів.

Таким чином, Кейнс розглядає попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших однакових умов збільшення номінально­го доходу породжує збільшення попиту на гроші, що зумовлено іс­нуванням трансакційного мотиву та мотиву обережності. Зниження норми позичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви.

Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентної ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на ін­вестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Використана література

Селигмеч Б. Основные течения современной экономической мысли. — М., 1998. — С.494. 341

Осадчая И. Современное кейнсианство. — М., 1991. —С. 18.

Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и денег. — М., 1996. — С. 16.