Реферат: Виникнення класичної політичної економії у Франції

У процесі обміну кожна зі сторін виходить із власної оцінки «цінності значення». Суб'єктивно кожний з учасників обміну одер­жує більше, ніж віддає. Об'єктивно відбувається обмін рівновели­кими цінностями. Коли мінове співвідношення між речами, що об­мінюються, установилось, це означає рівновагу, або рівність інтенсивностей «цінності значення» обох сторін.

Тюрго розрізняє цінність і ціну, хоч часом розглядає їх як сино­німи. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із еле­ментів «оцінки», тобто ціни, є рідкісність речі.

Одне з центральних місць у вченні Тюрго займає проблема капі­талу. На відміну від Кене, який розглядає капітал у натуральній формі, Тюрго визначає його як «нагромаджену цінність». Капіталіс­ти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети спо­живання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за ра­хунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіта­лу, на думку Тюрго, є лише результатом ощадливості.

Прибуток у Тюрго (на відміну від поглядів Кене) — самостій­ний вид доходу. Він вважає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіта­лу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшен­ню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіс­та й торговця розглядає як «заробітну плату за працю, турботи, ри­зик». Виправдовує він і процент. Правомірність процента виводи­лась Тюрго з порівняння процента як «ренти тимчасової» з «вічною рентою» — земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши землю. Процент він трактує як «ціну втрат», яких зазнає певний час кредитор. Величину процента Тюрго узалежнював від наявності ка­піталу, від попиту й пропозиції. Процент, як і прибуток, у Тюрго — це частина «чистого прибутку».

Заслуговує на увагу трактування ним суті грошей. У нього вже є певне розуміння товарної природи грошей. Проте Тюрго, усупереч меркантилістам, розглядає їх як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші. Цю думку він підтвер­джує тим, що кожний товар вимірює цінність іншого.

Тюрго був не лише видатним теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. 1774 p. він став мініс­тром фінансів Людовіка XVI. Він підготував і здійснив низку бур­жуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодаль­них обмежень у торгівлі й виробництві, заміну натуральних дорож­ніх повинностей грошовими зборами (їх повинні були сплачувати й землевласники), заборону податків із хлібної торгівлі тощо. Ці хоча й обмежені, але прогресивні перетворення, спричинилися до неза­доволення феодальної знаті. Король змушений був підписати наказ про відставку Тюрго й скасувати впроваджені ним реформи. Це був крах не лише реформ, які проводились від імені феодальної монар­хії, а й фізіократії в цілому.