Реферат: Революційно-демократична екон. думка в Україні

Як палкий захисник інтересів народу, що мріяв про його світле майбутнє, М. Павлик досить детально змальовує це майбутнє. І. Франко писав, що в його працях переважає полемічний елемент і «незвичайне замилування автора до конструювання своїх висновків у будущім часі».

Основу соціалістичного суспільства, на погляд М. Павлика, ста­новитиме колективна власність громадян і колективне господарю­вання. Перехід до соціалістичного ладу він бачив як еволюційний процес, хоч і не виключав революційної боротьби. Мирний, еволюційний шлях може обрати вже сам людський розум. Усі розумні люди, писав він, повинні свідомо прямувати до соціалізму. Револю­ційний шлях буде необхідним тоді, коли правлячі кола відмовляться добровільно визнати новий лад.

І. Франко (1856—1916) — великий український письменник, мислитель, історик, філософ, літературознавець. Значне місце в його науковій спадщині належить і економічним питанням.

Велику увагу приділив І. Франко дослідженню економіки Гали­чини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земель­на власність у Галичині» (1887), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1897) та інших він дає глибокий аналіз феодаль­них відносин у тім краї.

Використовуючи великий статистичний матеріал, І. Франко роз­криває історію пограбування селянства як в процесі скасування крі­пацтва, так і після реформи 1848 p. Указом про скасування кріпацт­ва селянство було позбавлено частини його власної землі, права безкоштовного користування лісами й пасовиськами, що належали поміщикам. За звільнення селян встановлювались великі викупні платежі (індемнізація). Усе це призвело до непосильної заборгова­ності і масового розорення селянства. За підрахунками І. Франка, 1848 p. було продано з молотка 881 господарство, а за період 1873— 1883 pp. — 23 287 господарств, або в середньому 2 177 господарств щороку.

Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих І. Франко бачив у існуванні приватної власності. Тому, на його думку, першою обов'язковою умовою для знищення експлуатації має стати ліквідація приватної і встановлення суспільної власності на землю і всі засоби виробництва. Здійснення цих соціалістичних ідеалів І. Франко вважає можливим без насильства, хоч і закликає до боротьби і не пропонує відмовлятись від найрадикальніших ліків — революції.

Великого значення надавав І. Франко політичній економії, під­креслюючи, що вона «безперечно найважливіша з усіх наук». Якийсь час І. Франко викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти і навіть підготував, як він сам писав, «невеликий елементарний підручник економії суспільної по Міллю, Чернишевському і Марксу» . Він переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», який мав намір опублікувати як додаток до підручника. Але підручник не було надруковано, і І. Франко по­чав видавати серію брошур і статей, присвячених окремим питан­ням політичної економії.

І. Франко не був видатним теоретиком у галузі політичної еко­номії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче приве­рнути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається роз­крити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища. Як писав сам І. Франко, за цензурних утисків про економічні й полі-чні справи не можна було говорити відкрито, а довелося «заходити з боків» і говорити про діла менш дражливі, як-от «про історію гро­шей, теорію людності, історію селянства і т. д.».

З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників І. Франко надрукував у газеті «Ргаса» серію статей під назвою «Робітниче пи­тання»: «Хто є робітником?», «Як постала наймана праця?», «Що приносить нам праця?», «На кого ми працюємо?», «Чия вина?». 1881 p. їх було видано окремим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях І. Франко широко використовує категорії політичної економії для аналізу економічних питань. І не випадково реакційна польська преса характеризувала збірку як таку, «де на підставі еле­ментарних економічних основ, або за їх допомогою викладено не тільки теорію праці, а й увесь катехізис соціалізму для робітничого класу».

Підкреслювалось, що метою видання «є не наука суспільної еко­номії, а соціалістична пропаганда». Саме цій меті служив попу­лярний виклад економічної теорії (зокрема економічної теорії К. Маркса), зроблений І. Франком.

І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Це ви­значення, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки між людьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Згодом він визначає політичну економію як науку про економічні закони роз­витку суспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про про­гресивний характер суспільного розвитку і на цій підставі робив ви­сновок про історичний характер політичної економії.

Він високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. «Безперечно, — писав він, — ця наука має найбільше значення для працюючих класів, бо навчає, що єдиною основою людського щастя й добробуту є праця. Тому ця наука завжди сміло й ясно вказує на права працюючих кла­сів, на їх потреби і нестатки і прямує до запровадження справедли­вішого поділу самої праці і її плодів».

Як захисник інтересів трудящих він писав, що «лише ці класи входять в нашу програму, про них тільки говоримо і їм тільки пере­дусім бажаємо добра».

В аналізі категорій політичної економії І. Франко звертає особ­ливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента тощо. Аналізуючи товар, він дає йому кілька визначень, але зрештою пише, що це про­дукт праці, створений не для власного споживання, а для обміну. Він виділяє дві властивості товару — мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлумачення.

І. Франко послідовно стоїть на позиціях трудової теорії вартості. «Наука економії каже, — писав він, — що без праці немає вартості»".

Саме людська праця є мірою вартості товарів. Цю ідею І. Франко використовує для критики капіталістичного способу виробництва як експлуататорського. Капіталістичне виробництво І. Франко прави­льно розумів як виробництво, засноване на найманій праці. Для роз­криття механізму капіталістичної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про додаткову вартість.

Велику увагу І. Франко приділяє висвітленню питання заробітної плати, проте її характеристику він дає переважно з позицій «заліз­ного закону заробітної плати» Лассаля.

Сприймає І. Франко і відкритий К. Марксом загальний закон капіталістичного нагромадження, ілюструючи його численними прикладами з дійсності Галичини. Як палкий захисник інтересів селянства і робітничого класу, що народжується, він бореться про­ти соціального гноблення за встановлення справедливого суспільно­го ладу. І. Франко визнає неминучість перемоги соціалізму. Розви­ток теперішнього суспільства, писав він, прямує «від капіталізму до соціалізму». Шляхи переходу до соціалізму він зв'язував з ево­люційним поступом, з поширенням освіти, науки й національної свідомості.

Даючи загальну оцінку світогляду І. Франка, слід урахувати його еволюцію. У молоді роки, зокрема до ув'язнення 1877 р., Франко, як він сам писав, був «соціалістом по симпатії», але далеким від науко­вого його розуміння. У багатьох питаннях він наслідує Драгоманова, його ідеї соціалізму (громадівства).

Після ув'язнення він ставить собі за мету опанувати теорію соці­алізму і починає вивчати «Капітал» К. Маркса, твори Лассаля, Чер-нишевського. Його, передовсім, цікавлять економічні проблеми соціалізму. Він сприймає соціалістичні ідеї, сприяє їхньому поши­ренню, намагається створити інтернаціональну (українсько-польсь-ко-єврейську) соціалістичну партію.

Проте згодом, спостерігаючи діяльність російських і польських соціалістів, які вороже ставились до українського визвольного руху і за діями яких виразно проглядали експансіоністські домагання Ро­сії і Польщі, він виступає з критикою позицій соціал-демократії і проголошує необхідність ураховувати національний фактор у полі­тичному русі.

Якщо в праці «Про соціалізм» (1878) він виступає як рішучий прихильник соціалізму, суспільної власності, то поступово погляди його змінюються. У статті «Що таке поступ?» (1903) Франко, про­аналізувавши еволюцію суспільства і визначивши головні фактори, які ведуть до зростання багатства і разом з тим зумовлюють його несправедливий розподіл, пише про можливість змінити цей стан.

Цю можливість він не зв'язує ні з поверненням до патріархаль­них відносин, ні з ідеями революційних анархістів, ні з ідеями соці­алістів. Історична заслуга всіх цих напрямів, зазначає Франко, поля­гає лише в тім, що вони «бентежать людей, ворушать їх думки і заставляють їх шукати нових доріг... Але певності, панацеї в них не шукайте».

Рушієм розвитку суспільства він, посилаючись на Гете, називає «голод і любов». Голод означає матеріальні й духовні потреби лю­дини, а любов — це єднання з іншими людьми. Людина може бути щасливою тільки у співжитті з іншими людьми, «в родині, громаді, нації».

Отже, еволюцію світогляду Франка можна визначити як перехід від захоплення ідеями Драгоманова до сприйняття ідей марксизму, а згодом їх критичного осмислення і заперечення, особливо методів їх реалізації.