Реферат: Політична економія в Англії у ХІХ ст

Мальтус розрізняє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату, вказуючи, що сукупність необхідних засобів існування, які ро­бітник може придбати на свою заробітну плату, визначає її реальну величину, а номінальна заробітна плата — це сума отриманих робіт­ником грошей; вона менше зв'язана з обсягом життєвих засобів, є відносно самостійною і змінюється під впливом кількох чинників.

Підвищення ставки реальної заробітної плати передбачає змен­шення норми прибутку, капіталіст втрачає стимули до нагрома­дження, починається спад виробництва, зайнятості й попиту. Відтак Мальтус робить висновок, що заробітна плата має відповідати кільком вимогам: не перешкоджати нагромадженню, забезпечувати реа­лізацію тієї частини суспільного продукту, що є необхідною для відтворення певної, визначеної обсягами виробництва, кількості ро­бочої сили, сприяти стабілізації відтворювального процесу.

На його думку, сталість процесу зростання попиту можна забез­печити за рахунок стабілізації номінальної заробітної плати, тобто заморожування фонду заробітної плати на «природному рівні». Це дасть змогу стабілізувати інвестиційний процес, який орієнтувати­меться на певний фонд заробітної плати. Природний рівень фонду заробітної плати, на думку Мальтуса, визначається обсягами ви­робництва, він є сталим для певного проміжку часу, а коливання за­робітної плати зв'язані лише з динамікою зайнятості.

За зростання обсягів інвестованого капіталу зростає й попит на робочу силу. Але Мальтус зростання зайнятості не розглядає як чинник збільшення фонду заробітної плати. Зв'язок між ними елас­тичний. За Мальтусом, збільшення фонду відбувається тоді, коли пропозиція товарів збільшується. При цьому, за відносно сталих розмірів номінальної заробітної плати, реальна заробітна плата зро­сте, оскільки у грошовому вираженні ціни на товари знизяться. Тобто зміни відбудуться в межах фонду заробітної плати, і не спри­чинятимуть скорочення виробництва з усіма його негативними на­слідками.

Зазначивши, що існує об'єктивно зумовлений фонд заробітної плати, який тісно зв'язаний з обсягами виробництва, з визначеною кількістю засобів існування, що зростають повільніше, ніж населен­ня, Мальтус формулює закон спадання рівня заробітної плати, згід­но з яким перенаселення спричиняє зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. Тобто заробітну плату Мальтус розглядає як економічний чинник, що сприяє обмеженню приросту населення.

На думку Мальтуса, зафіксований фонд заробітної плати визна­чального впливу на виробництво не матиме, але виступатиме як один із факторів зростання попиту на інвестиції. Він доводить, що рівень зайнятості за умов спаду виробництва не можна регулювати з допомогою заробітної плати (скажімо, знизивши заробітну плату нижче за реально необхідний рівень, забезпечити тим самим зрос­тання попиту на робочу силу в межах фонду), оскільки зменшується не лише постійний капітал, а й фонд заробітної плати разом із ним. З іншого боку, зменшення фонду номінальної заробітної плати, яке завжди супроводжується падінням реальної, призводить до звужен­ня сукупного попиту.

Отже, на думку Мальтуса, стабільне тривале зростання виробни­цтва можна забезпечити, створивши умови для постійного збіль­шення нагромаджень, що досягається стабілізацією платоспромож­ного попиту (сталим фондом номінальної заробітної плати).

Причинами зростання і стабілізації попиту Мальтус уважає та­кож зростання доходів непродуктивних класів, тобто зайнятих у сфері послуг, і землевласників, що беруть участь у перерозподілі суспільного продукту.

Водночас Мальтус доходить висновку, що вирішення проблеми попиту забезпечується як раціональним розподілом доходів, так і розвитком галузей, що надають послуги, а також розвитком внутрі­шньої та міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля. Мальтус, як і всі тогочасні економісти, приділяв увагу проблемі впливу міжнародної торгівлі на внутрішній економічний -розвиток. На його думку, тільки міжнародна торгівля створює умови для вдосконалення структури попиту й розширює можливості виробництва та межі застосування капіталів. Але, об­стоюючи право на вільне підприємництво як основну умову саморе­гулювання економіки, Мальтус разом з тим був прихильником втру­чання держави у сферу міжнародної торгівлі. Зокрема він пропонує прийняти обмежувальні закони на ввезення продуктів харчування, пояснюючи це негативним впливом конкуренції іноземних вироб­ників на ціни та заробітну плату, якщо витрати виробництва за кор­доном нижчі, чи родючість землі більша. Крім того, він убачає за­грозу для усталеної дії механізмів саморегулювання інвестиційних процесів, оскільки приплив товарів негативно впливає на прибутко­вість національних галузей. Мальтус пропонує контролювати рух товарів між країнами, забезпечуючи розвиток власної економіки, але не стримувати міграції капіталів.

Мальтусу належить заслуга ґрунтовної розробки теорії ренти, яка впритул підводить його до започаткування основ теорії спадної віддачі факторів виробництва.

Земельна рента. У центрі теорії народонаселення Мальтуса бу­ла проблема обмежених ресурсів землі. І цілком логічно те, що у зв'язку з вирішенням цієї проблеми він формулює тезу про спадну віддачу цих ресурсів відносно потреб населення, що зростає, та за­кон спадної родючості грунтів. Саме такий підхід став основою для пояснення Мальтусом природи земельної ренти.

Закон спадної родючості грунтів він формулює в нових видан­нях «Нарису про закон народонаселення» та в працях «Дослідження про природу та зростання ренти», «Принципи політичної економії». Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів спожи­вання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресур­сів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господар­стві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості наро­донаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.

Витрати капіталу на обробіток таких земель є менш продуктив­ними, ніж ті, що зв'язані з обробітком родючих земель, а послідовні додаткові витрати капіталу призводять до зменшення їхньої віддачі, тобто відбувається відносне зниження продуктивності: кожна на­ступна витрата капіталу в землеробстві буде менш продуктивною, ніж попередня. Отже, на думку Мальтуса, продуктивність праці в сільському господарстві має не тільки фізичні межі (закладений в землі потенціал), а також і економічні. Це призводить до зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Різниця в прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість про­дукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, Мальтус теорію диференційної ренти формулював на підставі тверджень, що рента виникає тільки у зв'язку з переходом до обро­бітку гірших земель, який є наслідком зростання народонаселення.

Досліджуючи природу ренти, Мальтус звернув увагу на пробле­му ефективності використання капіталів у землеробстві. Він зазна­чає, що за додаткових капіталовкладень з метою штучного поліп­шення якості грунтів також існує різниця в розмірах отриманого продукту, а отже, рента. Але цей вид ренти зв'язаний з економічною діяльністю, залежить від ефективності додаткових капіталовкла­день, яка також має межу, адже будь-яке наступне вкладення капі­талу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості грунтів відносно приросту інвестицій знижується. Ця рента є певним стиму­лом до інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію.

По-різному відбувається привласнення ренти: у першому випад­ку вона належить власникові землі, у другому — власнику капіталу. Крім того, землевласник отримує плату за використання землі — ренту, яка, на погляд Мальтуса, відрізняється за природою від рен­ти, що є похідною від родючості (плати за якість). Аналізуючи умо­ви формування ренти, Мальтус підійшов упритул до визначення аб­солютної ренти, яка формується навіть на найгірших грунтах і є похідною права власності на землю.

У дальших дослідженнях Мальтус використає свої підходи до розуміння природи^ренти для вирішення проблеми реалізації суспі­льного продукту. Його теорія розподілу суспільного продукту по­ставила землевласника в опозицію до всіх інших класів, які не ма­ють таких виняткових умов для привласнювання частки не створю­ваних ними продуктів.

Визначення ренти через закон спадної родючості грунтів започат­кувало основи теорії граничної продуктивності ресурсів і прямо зв'язане з теорією ефективного попиту.

Отже, Мальтус збагатив політичну економію новими підходами до теоретичного вирішення економічних проблем. Визнаючи об'єктивний характер впливу економічних законів на розвиток суспільст­ва та його стабільність, Мальтус указує на необхідність урахування дестабілізуючого впливу природних та економічних факторів. І хоч докази його не завжди переконливі чи достатньо обгрунтовані, не завжди підтверджуються практикою чи статистикою, однак його те­орії сприяли збільшенню популярності політичної економії, оскіль­ки він спромігся вдало поєднати абстрактність її висновків з реаль­ною економічною практикою.

У сучасній західній економічній літературі Мальтуса називають ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефектив­ного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспі­льстві та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. «Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основопо­ложником політичної економії XIX століття, — писав Кейнс, — на­скільки мудрішим та багатшим був би зараз світ».