Реферат: Політична економія у Франції

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що зале­жать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

Визнаючи особу підприємця, організатором виробництва, Сей, однак, відокремлював власника капіталу від підприємця, а отже, ба­чив і різницю в суті їхніх доходів як плати за різні послуги. Тобто Сей розмежував «промисловий прибуток, або процент на капі­тал» та «прибуток, зумовлений використанням капіталу». Він відок­ремлює процент, належний власникові капіталу, від підприємни­цького доходу, що його отримує підприємець, як людина, котра ризикує, поєднуючи землю, капітал та працю. Сей намагається роз­глядати цей прибуток як заробітну плату, доводячи їхнє однакове походження й однакову залежність від співвідношення попиту та пропозиції.

Такий підхід він застосовує і до визначення доходу в сільському господарстві, де, на його думку, землевласник отримує ренту (як власник капіталу — процент), а орендар — підприємницький дохід. Теорії ренти Сей не надавав виняткового значення, як це робили фі­зіократи і Сміт, а пояснював, що вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу.

Ціноутворення. Розміри корисності факторів (послуг), тобто ве­личина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляю­ться в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається форму­вання ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і про­дуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.

Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника й починається дія іншого, тобто «зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції»'.

Теорія розподілу й обміну Сея виключає проблему взаємовідно­син між класами, як її трактує Сміт. Натомість Сей розглядає від­носини між економічними суб'єктами — продавцями й покупцями. Це проявляється у суб'єктивному визначенні ціни послуг, як наслід­ку протиборства споживача та виробника, у суб'єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.

Теорія ринку. Описані підходи лягли в основу концепції, яка здобула Сею визнання і достатню кількість послідовників, — теорії ринку, яку назвали «законом Сея». Суть теорії полягає в тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому кризи надвиробництва неможливі.

Інакше кажучи, кожний продавець є одночасно й покупцем, і на­впаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється авто­матично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.

Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюва­тись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація ре­гулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та ко­ливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. «Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит»2.

Відтак Сей формулює три закони ринку:

1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскіль­ки ціна зростає зі зростанням попиту.

2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промис­ловості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. д.

3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.

Завданням доброго уряду, на його думку, є стимулювання вироб­ництва, а поганого — попиту, бо проблема попиту вирішується разом з отриманням засобів для придбання продукту, а ці засоби дає виробництво.

Сей указує, що для вирішення проблем реалізації не потрібне іс­нування «третіх осіб», як помилково вважав Мальтус, бо виробниц­тво самостійно створює свій ринок.

Проте згодом Сей почав визнавати (принаймні теоретично) мож­ливість криз надвиробництва, але всіляко уникав однозначного ви­сновку, який заперечував би його теорію розширеного відтворення. «Незручність виникає не тому, що виробляється занадто багато, а тому, що виробляють не те, що потрібно»1. Та ця проблема, на його думку, вирішується на основі ціноутворення: відбувається перели­вання капіталу в галузі, що гарантують більший прибуток. Це було відповіддю на намагання Мальтуса довести шкідливість процесу на­громадження капіталу як основного фактора надвиробництва та на теорії Сісмонді, що виступав проти промислового прогресу.

Якби Сей більшого значення надавав аналізу грошей, функцію яких він зводив до посередництва в обміні, то, звичайно, дійшов би висновку, що внаслідок їхньої дії процес купівлі-продажу розірвано в часі, а тому виготовлений товар не обов'язково буде реалізовано, бо, виконуючи функцію засобу нагромадження, гроші можуть бути вилучені з обігу. Саме монетарний фактор, якому він не надавав значення, може відігравати вирішальну роль. Утім проблема криз на той час іще не була надто гострою.

Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв'язувались надії на розквіт держави. Вона проповідувала прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже впритул до визна­чення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хо­ча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.

Ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутнього — проб­лем циклічного розвитку, теорії граничної корисності, теорії факторів виробництва, теорії підприємця-організатора, підприємця-новатора та багатьох інших, не кажучи вже про теорію попиту і пропозиції, яка знайшла відображення в економічних працях його наступників.

Іще одним представником французької класичної школи по­літекономії був Фредерік Бастіа, праці якого, хоч і тримались у рус­лі основної ліберальної ідеї, але суттєво відрізнялись за методоло­гією від праць його попередників.

Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байонні в багатій ро­дині. Був купцем, фермером, мировим суддею, генеральним радни­ком, депутатом установчих зборів Конституційної асамблеї 1848 p.

Знання іноземних мов (англійської, іспанської, італійської) дало йому змогу ознайомитись з передовою філософською та еко­номічною думкою того часу, працями Сміта, Сея. Він цікавився політикою, виступав проти соціалістів та комуністів. Був прихи­льником ідей лібералізації економіки, борцем проти протекціоніз­му, організував Асоціацію вільної торгівлі в Бордо, а потім і в Парижі, став секретарем її комісії і редагував журнал, який вона видавала.

Життя його було коротким, а наукова кар'єра ще коротшою: во­на тривала не більше шести років. Першу статтю Фредеріка Бастіа було опубліковано в «Газеті економістів» 1843 p. Він писав також для інших газет. Основну його працю «Економічні гармонії» (1850 p.), яка зазнала досить гострої критики, було надруковано (так і незавершеною) вже після його смерті.

Не буде перебільшенням сказати, що основною рисою теорії Ба­стіа є її компілятивність: його ідеї запозичено в Мілля, Сеніора, Сея, Kepi та інших. Водночас його оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався це обгрунтувати з допомо­гою теоретичних міркувань.

Теорія «економічної гармонії». Бастіа стояв на індивідуалістич­них позиціях, оскільки, як і Сміт, вірив, що прогрес суспільства зв'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що при­ватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а по суті вони солідарні:

досить, щоб «кожний домагався здійснення власних інтересів, і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших».

Сукупність цих інтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він упев­нений, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об'єктивних еко­номічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а від­так — прогрес суспільства.

Гармонія соціального світу позначається на всіх явищах еконо­мічного життя: на обміні, вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні.

Узгодження інтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну та споживання: кожна людина може знайти собі місце у ньому, довівши свою корисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінного обміну з ними.

Теорія послуг. Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.

Він охоче б скористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чому речі, що мають матеріальне вираження, об­мінюються на духовні цінності, чому різні за індивідуальними ви­тратами праці товари обмінюються на ринку за такою самою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потім відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.