Реферат: Особливості соціально-економічного розвитку земель Київської Русі у період феодальної роздробленості (ХII-ХІV ст.)

У XII - першій половині XIII ст. економічне і політичне посилення міст сприяло утвердженню феодальної роздробленості. Надалі із зростанням суспільного поділу праці й розвитку економічних зв'язків міста виступають як опора сил централізації, що привело в подальшому до утворення єдиної держави.

Незважаючи на роздроблення, в міру розвитку господарства між окремими давньоруськими землями не лише зберігалися, а й зміцнювалися економічні, політичні, культурні зв'язки. В народних масах не згасало почуття єдності Русі, що, зокрема, відбивалося в усній народній творчості та літературі. Православна церква також виступала за політичну єдність, хоча й залишалася ідеологічною опорою князівсько-боярської верхівки.

Південно-Західна Русь

В епоху феодальної роздробленості в ХП-ХІП ст. завершуються процеси виділення окремих земель-князівств. Київ перетворюється із столиці Русі на "стольне" місто Київської землі. Окрім Київського, на території Південно-Західної Русі в ХП-ХІП ст. існували також незалежні Чернігівське, Новго-род-Сіверське, Переяславське, Волинське і Галицьке князівства, поміж яких не вщухала міжусобна боротьба.

З відокремленням нових і нових князівств багатство, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства. Та незважаючи на це, Київ ще довго залишався об'єктом боротьби за впливи. Той, хто володів ним, не тільки пишався престижем правителя "матері міст руських", а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним центром усієї Русі.

Поряд із політичними проблемами існували й господарські. Як ми вже пересвідчились, розташування Києва на великому торговому шляху "із варяг у греки" відігравало важливу роль у його піднесенні. З кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва. Заповзятливі італійські купці, обминаючи Київ, установили прямі зв'язки між Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом, з одного боку, та Західною Європою - з іншого. Крім того, руським князям, що воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпру від наскоків кочівників. У 1204 р. торговельні зв'язки Києва зазнали нового удару, коли під час хрестового походу було пограбовано Константинополь. Водночас вступив у період стрімкого занепаду квітучий колись Аббасидський халіфат зі столицею у Багдаді. Внаслідок цього Київ утратив двох найзначніших партнерів у торгівлі. З усією очевидністю велична колись столиця Русі політичне, економічно та соціальне занепадала.

Важливе місце в житті Південно-Західної Русі належало Чернігово-Сіверській землі з містами Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Стародуб.

Постійну виснажливу війну з половцями змушене було вести Переяславське князівство. В тяжких умовах постійних князівських чвар і набігів степняків Переяславське князівство підтримувало зв'язки з могутнім Володимиро-Суздальським князівством та діставало від нього допомогу.

Золотоординське іго на Південно-Західній Русі

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. В 1206 р. хан Темучин (Чингісхан) був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді здійснювати широку завойовницьку політику. Після смерті Чингісхана його наступник хан Удегей продовжував агресивну зовнішню політику. Очолити похід на Русь мав онук Чингісхана Батий. Наприкінці 1237 р. Батий рушив на руські землі. Протягом 1237-1238 років, незважаючи на героїзм воїнів, були розгромлені війська рязанського і володимиро-суздальського князів. У 1238 році монголо-татарські орди почали завойовувати Південно-Західну Русь. У 1241 р. ординці вийшли на західні рубежі Русі та вдерлися на територію Чехії, Польщі, Угорщини. Наразившись на рішучу відсіч, знесилені війська Батия у 1242 році повернули на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу Золоту Орду.

Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Півден-но-3ахідній Русі. Завойовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна частина населення була або знищена, або взята у полон. В пожежах, що супроводжували війська Батия, загинули палаци, храми, архіви і бібліотеки, багато інших скарбів культури стародавніх міст. Внаслідок захоплення земель полчищами Батия, на Русі надовго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго — ціла система правління монголо-татарських феодалів на руських землях.

Золотоординське іго невблаганно руйнувало продуктивні сили Русі. Спустошення захоплених відсталими в соціально-економічному відношенні кочівниками територій давньоруських земель і систематичне пограбування народу золотоординськими правителями тяжко позначилися на сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на довгий час законсервували феодальний натуральний спосіб ведення господарства. Цьому сприяло також руйнування міст — носіїв економічного прогресу. Особливо тяжке становище склалося на території південних земель Русі, зокрема Київщини і Переяславщини, які знаходилися безпосередньо біля території ординських кочовищ. Постійна небезпека пограбування, захоплення у полон примушували давньоруське населення тікати у важкодоступні для ординців райони. Разом з тим, хоча економіка Русі була підірвана завойовниками і, починаючи з другої половини XIII ст., опинилася в глибокій кризі, золотоординцям не вдалося повністю зупинити процес розвитку феодальних відносин на руських землях. У другій половині XIII — на початку XIV ст. у Придніпров'ї, на Поділлі, Волині відбудовувалося господарство, підірване монголо-татарською навалою. Руське селянство засновувало нові поселення, збільшувало площі оброблюваних земель. Поступово відроджувалися міста, ремесла, торгівля.

У другій половині XIII та в XIV ст. тривало розширення й зміцнення великої феодальної власності - основи феодального ладу. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу. Спираючись на великокнязівську владу, місцеві феодали зміцнювали своє панування над залежним селянством, яке сплачувало на користь великого князя данину - татарщину (її раніше збирали баскаки), сербщину, відбувало різні повинності, а на користь місцевих феодалів - оброк натурою: хутром, воском, зерном.

Зміни сусупільно-політичного ладу в руських землях у період поглиблення феодальної роздробленості

Після ординського завоювання основними суспільними верствами на Русі залишилися клас феодалів-землевласників, пов'язаних між собою поземельними економічними відносинами суверенітету — васалітету, і клас феодальне залежного селянства, яке ще більше закабалилося.

В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр, керуючись таким інтересом, як можливість збереження феодальних повинностей на основі експлуатації залежного населення і свого привілейованого політичного і правового становища, дуже швидко знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати проординську політику, співробітничаючи з ханами Золотої Орди.

Великим феодалом в цей період залишалась церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на службу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності.

Чисельність заможних верств в південноруських землях поповнювала верхівка міського населення — лихварі, великі та середні купці, власники майстерень. Становище трудящих мас в Південне-Західній Русі погіршувалось внаслідок зростання кількості колоністів - вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли її міста. Отримуючи великі привілеї у порівнянні з місцевими мешканцями, колоністи захоплювали головні галузі торгівлі та ремісництва, ставали орендарями, наглядачами над землями феодалів, виноторгівцями.

Із збільшенням феодального землеволодіння світських та духовних феодалів було тісно пов'язане селянське обезземелення, зростання їхньої заборгованості феодалам. З'явилися нові категорії залежного селянства: кріпаки (закабалені селяни), неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, змушені через відсутність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь багатих сусідів, халупники, які не мали навіть своїх господарських споруд і тулилися на дворищах тих же багатих сусідів, дольники, яким залишалася тільки частина виробленого ними продукту. Повноправні члени общини, які прийшли з інших місць, звалися "сябрами", "товаришами", "поплічниками", "потужниками" та ін.

Знаходячись у стані тієї чи іншої феодальної залежності, селяни зазнавали подвійного гніту: місцевих феодалів та феодалів Золотої Орди. Головним видом податків було збирання грошової ренти ("подимщини"). Збиралася і дань натурою (медом, воском, хутрами, зерном, сіном, худобою, птицею тощо). Трудове населення виконувало 14 видів ординських "даней" та повинностей. Головними з них були: "вихід", або "царева дань"; податок безпосередньо для ординського хана; торгові збори ("мит", "танка"); візничі повинності ("ям", "підводи"); утримання ханських послів ("корм"); різні "дари" та "почесті" хану, його родичам і наближеним. Кожного року з руських земель виходила у вигляді данини велика кількість срібла. Періодично збиралися великі "запити" на військові та інші потреби. Причому збирання данини з населення Русі ординські хани нерідко віддавали на відкуп так званим бесерлянам, що оберталось для мешканців Русі додатковими поборами, кабалою.