Реферат: Основні етапи становлення й розвитку екон. науки в СРСР

Сучасна світова економічна думка формувалась, об'єднуючи різ­номанітні напрямки економічного знання. Вона синтезувала до­сягнення цілих поколінь, добираючи раціональне та відкидаючи дрібне, несуттєве. Кожну із сучасних доктрин чи шкіл було започат­ковано в минулі століття, і кожна з них розвивалась відповідно до вимог часу та економічної реальності, була породженням конкрет­них соціально-економічних обставин.

Політична економія соціалізму у цьому розумінні є особливою економічною доктриною не лише завдяки своїй оригінальності, дог­матичності та чіткій ідеологічній спрямованості, а ще й тому, що економічна думка породила унікальний феномен — суспільство, яке будувалось у суворій відповідності з наперед сконструйованою тео­ретичною моделлю.

Джерелом політичної економії соціалізму були ідеї соціалістів-утопістів, що відбивали одвічну мрію людства про справедливе су­спільство, і класична доктрина, використана К. Марксом та Ф. Ен­гельсом для економічного обгрунтування справедливості класової боротьби та об'єктивної обумовленості заміни капіталістичного су­спільства на комуністичне.

Основні принципи побудови соціалізму та комунізму було сфор­мульовано Марксом та Енгельсом, дальший теоретичний розвиток основних концептуальних положень марксистської доктрини здійс­нив В. І. Ленін.

Однак загального уявлення про основи соціалізму виявилось недо­статньо, коли постала проблема формування реальної економічної си­стеми. Хоча було очевидним, що встановлення суспільної форми вла­сності на засоби виробництва (тобто скасування приватної власності) об'єктивно спричинятиме докорінні зміни в економічній структурі, однак щоденно виникали суто практичні проблеми, які потребували теоретичного обгрунтування та прогнозування їхніх наслідків.

Уже в перші роки Радянської влади розгортаються дискусії з приводу основних закономірностей та напрямків розвитку еко­номічної теорії, визначається основне коло питань, які належало розв'язати.

Тепер навіть важко уявити собі, як багато уваги приділяли еко­номісти розвиткові теоретичних досліджень. Тільки російською мовою тоді було надруковано близько тисячі праць з проблем ра­дянської економіки. Ставилися і розв'язувалися найрізноманітніші питання: про доцільність та форми суспільної власності, про форми розподілу, державного управління, необхідність контролю, товарно-грошові відносини, стимули виробництва, завдання самої економіч­ної теорії.

Характерною рисою економічної теоретичної думки перших по-революційних років був справжній плюралізм. Безперечно, у видан­нях того часу відображалася класова боротьба, але поки що у формі теоретичних дискусій. Більше того, економісти різних напрямів та шкіл надзвичайно шанобливо ставилися один до одного. Траплялося навіть, що наукова праця пробуржуазного напрямку друкувалася з критичною передмовою більшовика, і навпаки.

Проте з другої половини 20-х pp., а особливо з 1929 p., станови­ще змінилося. Належність автора до більшовицької партії стає чи не найпереконливішим аргументом слушності його теорій. Науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеолого-етичним.

Немарксистські автори намагалися протестувати проти цього. Цікаву характеристику більшовицького підходу до економічного аналізу дав автор немарксистської орієнтації, відомий історик Р. Ю. Віппер, в книжці «Криза історичної науки» (Казань, 1921). У ній він підкреслював, що до революції багато російських учених віддавало належне економічному матеріалізму, погоджуючись, що світом правлять економічні фактори, а не ідеї. Та після Жовтня до влади прийшли люди, які визнають ідею важливішою за об'єктивні фактори.

Р. Ю. Віппер мав рацію: багато хто бачив у радянській економіці те, що наказано було бачити, а не те, що там було насправді.

Однак помилковим буде і твердження, що всі економісти ідеологізували економічну науку або сліпо захищали партійні інтереси. Російські марксисти в 20-х—на початку 30-х pp. зробили значний внесок в економічну теорію. З них треба назвати передовсім М. Кондратьева, О. Чаянова, О. Челінцева, М. Левитського, Є. Слуцького, В. Леонтьєва та багатьох інших.

Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних на­прямків розвитку економіки радянської держави та основних прин­ципів побудови соціалістичної системи підмінюються визначеними «згори» теоретичними формулюваннями. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. За основну функцію економічної теорії визнається ідеологічна, тобто захист іс­нуючого ладу, постійні докази правильності партійного курсу, кри­тика всіх економічних доктрин, що не відповідають радянським іде­ологічним настановам.

Однак суто прикладні аспекти економічної теорії ще розглядаю­ться радянськими економістами, причому досить оригінальне й ці­каво. Саме в цей час було започатковано балансовий метод розвитку народного господарства, економіко-математичне моделювання, ста­тистичні методи, сформульовано принципи планування та прогно­зування.

Однак під політичним тиском погляди багатьох економістів за­знають змін, теорії пристосовуються до ідеологічних вимог.

Варто проаналізувати, наприклад, еволюцію поглядів на оцінку планової роботи у Радянській державі, великого авторитета радян­ської економічної науки С. Струмиліна. До початку 30-х pp. госпо­дарські проблеми планового народного господарства — «кризу збу­ту» 1923 p., «товарний голод» 1925 p., падіння обсягів виробництва, він зв'язує з помилковою економічною політикою радянських ві­домств. Так, він указував, що свавільне втручання в якусь ланку економічного організму призводить до негайного розладу всієї сис­теми. Він справедливо зазначає, що більшість негараздів у сільсь­кому господарстві пояснюється надто високими цінами на промис­лові товари, нещадно критикує кредитну політику Держбанку, указуючи, що його діяльність розбалансовує економіку, призводить до криз, стимулює інфляцію. Цікаво, що свою критику Струмилін аргументує з допомогою неокласичних наукових теорій.

Але якщо у 20-ті роках зриви у плановій роботі пояснювалися Струмиліним з класичних позицій, які базувались на тезі про само-врівноваження економіки, то на початку 30-х років його погляди дуже змінилися.

Уже 1932 p. він причиною всіх невдач називає «засилля» у Держплані буржуазних спеців та опозиційних елементів за дуже малого прошарку спеціалістів-комуністів1. Сама структура Держплану, під­креслює Струмилін, робила планування процесом загостреної кла­сової боротьби. Такі працівники Держплану, як В. Базаров, Н. Конд-ратьєв, В. Громан, виходили з концепції непу, за якою не план обмежує стихію ринку, а навпаки, ринок регулює і коректує план. Саме їхня діяльність нібито призвела до невдачі перших спроб на­родногосподарського планування.

Лише після того, як було розгромлено «шкідницьку організацію» у Держплані, з'явився «науково обгрунтований» перший п'ятиріч­ний план.

Еволюція поглядів Струмиліна характерна для доби повороту країни на шлях побудови тоталітарної, адміністративно-командної економіки. Це була реакція на реальну загрозу: учені-економісти, теоретики та практики, що не хотіли свої погляди на закономірності розвитку суспільного господарства пристосовувати до ідеологічних вимог, не хотіли змиритися з новими підходами до науки, або зазна­вали утисків, або були вислані за межі країни, або й фізично знищені.

З того часу в економічній думці радянської держави панівне міс­це посіли основні постулати революційної марксистської догми, що в сфері економіки утверджували ідеї централізму, тотального пла­нування економіки, суспільної форми розподілу і т.ін.

Комуністична партія бере курс на колективізацію, дальше усус­пільнення власності, а соціалізм оголошується єдино можливим, справедливим суспільним устроєм, позбавленим будь-яких супереч­ностей, «сходинкою до комунізму».

Якщо до початку 30-х pp. велася дискусія з приводу необхідності існування політичної економії як науки за умов нового ладу, то в другій половині 30-х pp. йшлося вже про те, що слід створити особ­ливу науку для вивчення радянської економіки. Приймається рі­шення про викладання політичної економії соціалізму в навчальних закладах, про створення підручника, в якому давалася б відповідь на всі питання ідеологічного, теоретичного та прикладного характеру, що виникають у процесі свідомої побудови нового суспільства.

Завданням економічної науки стає, по суті, тільки всебічне об­грунтування тези про переваги соціалізму порівняно з капіталістич­ним суспільством.

Пол ітико-економ ічне знання почало деградувати. Науку було поставлено в жорсткі рамки, які обмежували дослідження марксист­ськими положеннями про економічну роль диктатури пролетаріату, про соціалістичне усуспільнення та єдину суспільну власність на за­соби виробництва та ін., що знайшло відображення у формулюванні особливих економічних законів соціалізму, котрі трактувались суб'єктивістськи — як планові і «конструйовані» суспільством.

Та згодом стало очевидним, що політична економія як наука за­ходить у глухий кут, вступає в суперечність з принципами не тільки класичної, а навіть марксистської економічної теорії.

1952 p. було опубліковано працю Й. Сталіна «Економічні проб­леми соціалізму в СРСР», що визначала дальші напрямки розвитку політичної економії, визнавала об'єктивний характер дії економіч­них законів та їхню чинність і в соціалістичному просторі, визна­чальну роль продуктивних сил у прогресі суспільства. У зв'язку з цим підкреслювалась необхідність досліджень загальних закономі­рностей економічного розвитку та використання їх результатів у практиці соціалістичного будівництва.