Реферат: Неокласичний синтез

У контексті цих проблем Самуельсон характеризує психологічні мотиви заощаджень та споживання, що визначають масштаби ефе­ктивного попиту.

Значну увагу Самуельсон приділяє характеристиці кейнсіанської моделі регулювання економіки, узагальнює висновки кейнсіанської теорії та доповнює їх. Проаналізувавши ефект мультиплікатора, він робить висновок, що зростання купівельної спроможності може впливати на коливання інвестицій (ефективного попиту), що матиме своїм наслідком коливання в розвитку економіки в циклі кон'юнктури.

Крім того, він звернув увагу на невирішені проблеми кейнсіансь-кого аналізу, серед яких називав вірогідність інформації щодо стану кон'юнктури. Регулюючі дії держави грунтуються на цій ін­формації, але її недостатня вірогідність може спричиняти розбалан-сування економіки та посилення кон'юнктурних коливань, замість того, щоб їх пом'якшити.

Відповідно до кейнсіанської моделі безробіття та інфляція —- це явища несумісні, але з 70-х pp. спостерігається явище стагфляції. Самуельсон аналізує його природу та визначає способи подолання з монетаристських позицій.

Він також підкреслює, що кейнсіанська модель не враховує впливу зовнішньоекономічних зв'язків на стабільність розвитку, присвятивши у своєму творі цій проблемі значне місце.

Велику увагу Самуельсон звертає на аналіз функціонування рин­кової економіки на рівні підприємства, зазначаючи, що без розумін­ня того, від чого залежить цикл ділової активності суб'єкта, немож­ливі макроекономічні узагальнення.

У книжці подано характеристику організаційної та фінансової структури підприємств, основних їхніх рис, їхню класифікацію. Са­муельсон ретельно досліджує основні мотиви діяльності будь-якої фірми за умов ринку — максимізацію прибутку. Він указує, що реалізація цієї мети обмежується витратами виробництва, які є основ­ним фактором зростання пропозиції, тому аналіз їхньої природи, ве­личини та структури має важливе значення.

Він критикує теорію витрат виробництва К. Маркса за надто складний підхід до пояснення формування цін, що складаються з витрат виробництва та прибутку. На його думку, основну увагу тре­ба звертати на функціональну залежність між попитом та пропози­цією, граничною корисністю та витратами факторів виробництва.

Цей принцип він бере за основу визначення витрат виробництва та їхнього впливу на виробництво. Він розрізняє сумарні витрати, граничні та альтернативні, які формуються за рахунок грошових ви­трат (інакше кажучи, за рахунок витрат капіталу), а також під впли­вом чинників іншого порядку, наприклад, альтернатив виробництва, чи кон'юнктурних коливань.

У межах мікроекономічного аналізу Самуельсон також дослі­джує проблему попиту та пропозиції як факторів ділової актив­ності. Він формулює основи теорії споживацької поведінки, яка, на його думку, регулює попит на товари і через нього — обсяги вироб­ництва, граничні та сумарні витрати.

Досліджується вплив конкуренції на ділову поведінку фірм, кон­курентної пропозиції на граничні витрати. У зв'язку з цим аналізую­ться форми конкурентної боротьби, вплив монополізації виробницт­ва на стабільність економічного стану фірми. Самуельсон робить висновок про малу ефективність законодавчого втручання держави в процес формування монополій і підкреслює доцільність викорис­тання економічних важелів.

Розподіл доходів Самуельсон розглядає як функцію факторів ви­робництва — землі, праці та капіталу. Визнаючи прибуток основою економічного розвитку підприємства, він трактує його з позицій теорії «продуктивності» капіталу, згідно з якою прибуток є резуль­татом його функціонування; теорії «утримання» — прибуток є вина­городою капіталіста за утримання від споживання та за підприєм­ницьку активність, а згодом, теорії «виробничої функції» та ін., сформульованих неокласиками та кейнсіанцями. Він зазначає, що прибуток є також функцією науково-технічного прогресу: у разі браку нововведень за умов статики, повної та вільної конкуренції прибуток не буде створено, власники капіталу отримають лише за­робітну плату за підприємницьку діяльність та позичковий процент на капітал.

Водночас він указує на кількісну залежність прибутку від конк­ретних величин, до складу яких відносить ціну та розміри заробітної плати як ціни праці, що бере участь в створенні благ. Поділяючи по­гляди Кейнса на роль заробітної плати, ціни та прибутку, Самуель­сон підтримує також його теорію ефективного попиту. Саме томуитрактування ним ролі держави у підтримуванні макроекономічної рівноваги базується на кейнсіанській теорії.

«Економіко» Самуельсона спочатку повністю відповідав духові кейнсіанства, але з розвитком економічної думки в цю книжку вно­сились зміни, що відображали нові досягнення науки. Так, у виданні 1985 p. частково переглянуто кейнсіанські підходи до визначення природи циклу. Багато проблем макроекономічного та мікроеконо-мічного плану було викладено з урахуванням монетаристських ме­тодів аналізу.

Наприклад, проаналізовано категорії сукупного попиту та суку­пної пропозиції як суспільних факторів ціноутворення та зростан­ня обсягів виробництва (логічно поєднано теорії неокласиків, моне-таристів, кейнсіанців); узято на озброєння категорію об'єктивного рівня безробіття, яку сформулював М. Фрідмен; аналіз інфляційних процесів ураховує сучасні підходи; розділи, присвячені монетариз­му та політиці, містять дослідження механізму монетарного регу­лювання економічної рівноваги і характеристику діяльності фінан­сових інститутів за цих умов.

Сучасний «Економіко» аналізує нові консервативні теорії, на­приклад «економіку пропозиції», теорію «раціональних очікувань», висновки з яких поширюються на мікроекономічний рівень. Відпо­відно до сучасних досягнень економічної думки переглянуто багато інших визначень та тверджень.

Неокласичний синтез Самуельсона, що уможливив узагальнення всіх тогочасних досягнень економічної теорії, об'єднання всіх шкіл та напрямків загальною ідеєю макроекономічної рівноваги, можна вва­жати підбиттям підсумків цілого етапу розвитку економічної думки.

Значення цієї праці можна порівняти зі значенням «Принципів політичної економії» Дж. С. Мілля і «Принципів політичної еконо­мії» А. Маршалла, які через широкий обсяг висвітлених проблем та різноманітні підходи до їх аналізу тривалий час були загальновиз­наними підручниками з економічної теорії.

Сучасний етап у розвитку неокласичного синтезу характеризує­ться відходом, як це спостерігається у Самуельсона, від позицій кейнсіанства. Однак погляди на закономірності економічного роз­витку, які формуються в межах неокласичного синтезу, інколи від­різняються від традиційних, мають цілком самостійний характер.

^Наприклад, послідовники теорії неокласичного синтезу вказують на те, що не можна обмежувати дослідження факторів економічного зростання пошуком комбінацій, які б забезпечували високі темпи розвитку. Треба також вивчати умови, за яких вони реалізуються. Вони зазначають, що не треба домагатися високих темпів зрос­тання будь-якою ціною. Потрібно, щоб це зростання не породжува­ло соціального напруження.

Внутрішніми обмежувачами політики економічного зрос­тання вони вважають:

1. Соціальні умови, тобто «об'єктивний» рівень безробіття, зро­стання цін і т. д., що можуть супроводжувати зростання національ­ного продукту.

2. Фактори, зв'язані зі звуженням споживання (моделі зростання представників теорії синтезу не розраховано на можливість анти-циклічного регулювання — вони включають показник потреб — особистих та державних, які забезпечуються у відносно спадній пропорції; вони вважають, що зростання рівня споживання є найре-альнішим показником економічного зростання;

3. Екологічні фактори (забруднення середовища свідчить не на користь економічного зростання).

Італійський економіст Моньяні, який був прихильником неокла­сичної інтерпретації кейнсіанської теорії, зазначав, що заслугою неокласичного синтезу є виокремлення поняття якості економічно­го зpocmaння}.

Щодо грошової теорії, то прихильники неокласичного синтезу поділяють погляди монетаристів на залежність цін від грошової ма­си, але доповнюють її аналізом взаємовпливу факторів, що приводя­ться в рух попитом на гроші. Так, наприклад, Калдор пропонує мо­дель економіки, де функціонують лише реальні кредитні гроші, оскільки, на його думку, лише вони є внутрішньою рушійною си­лою розвитку економіки. Готівкові гроші є символами, що відобра­жають готовий продукт, вони не приводять в дію економічні механі­зми, зазначає він. Емісія грошей має залежати лише від попиту на них суб'єктів господарювання та від обсягу депозитів.

Вони також не погоджуються з монетаристами, що не визнають ідеї постійної рівноваги між інфляцією та безробіттям, уважають показовою «криву Філліпса» для визначення точки стабільності, ви­користовують отримані з її допомогою висновки для формування основ соціальне орієнтованої грошової політики. Щоправда, теорі­єю «природного рівня безробіття» Фрідмена вони також користую­ться для обгрунтування соціальних програм.

Принцип відкритої економіки та міжнародних економічних від­носин трактується прихильниками неокласичного синтезу дещо іна­кше, ніж у кейнсіанській та монетаристській доктринах. В основу забезпечення цього принципу покладено коливання валютного кур­су під дією різноманітних факторів, серед яких не останню роль ві­діграє вмотивована поведінка економічних суб'єктів.

Вони виходять з того, що плаваючі курси валют зв'язані з мігра­цією фінансових ресурсів, їхні коливання важко прогнозувати, але закономірність полягає в тім, що вони зумовлюють перепади в ди­наміці фінансових інвестицій, що, у свою чергу, призводить до кон'юнктурних коливань валютних курсів.