Реферат: Ліберально-буржуазна екон. думка в пореформенний період

Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду націо­нальний грунт, на якому розвивалася ліберальна суспільно-еко­номічна думка.

Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) — видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. Народився М. Драгоманов у збіднілій дворянській сім'ї в м. Гадячі на Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1864 — 1875 p. був приват-доцентом цього університету. У період посилення політичної реакції в Росії М. Драгоманова як політичне «неблагонадійного» було звільнено з посади викладача. 1876 p. він виїхав за кордон, до Відня, потім — до Женеви, де видавав збірник, а згодом журнал «Громада». 1889 p. він став професором Софійського університету.

М. Драгоманов посідав визначне місце в громадсько-політич­ному та науковому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів «Старої громади», брав активну участь в орга­нізації «недільних шкіл». У своїх наукових працях, які друкувалися багатьма європейськими мовами, М. Драгоманов опрацьовує питан­ня історії, літератури, філософії, релігії, фольклору. У численних публіцистичних творах він викриває антинародну суть самодержав­ства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку. Він закликає до об'єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства. «Цей ворог, — писав М. Драгоманов, — може бути переможений лише спільними зусиллями всіх на­родів Росії, які й повинні для цього організуватися як всередині се­бе, так і між собою». М. Драгоманов — прихильник об'єднання всіх слов'янських народів на демократичних засадах.

Величезні заслуги М. Драгоманова в розвитку української націо­нальної ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українських зе­мель, розвитку національної культури, виступає проти насильниць­кої русифікації, за право українського народу користуватись рідною мовою.

Водночас М. Драгоманов гостро засуджував реакційні консерва­тивні напрямки в українському суспільному русі, з обуренням ви­ступав проти аполітичності українофілів, доводячи цілковиту аб­сурдність їхніх намагань відокремити культуру від політики. На відміну від більшості громадівців, він не ігнорував соціальних про­блем у національних рухах, підкреслював, що саме соціальними ідеями вимірюється сила різних «національних напрямів».

Громадсько-політичну програму М. Драгоманова найбільш пов­но викладено ним у «Передньому слові» до першого числа збірки «Громада». Він спирається на ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства» (соціалізму. —Л. К), федералі­зму й анархізму. М. Драгоманов так і писав, що за кінцеву мету він бере «цілковите безначальство і цілковите громадство».

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра­гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. М. Дра­гоманов розглядав як позитивний акт, вельми корисний для су­спільства. Але водночас він підкреслював її антинародну спря­мованість, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі. Реформа, писав він, не тільки не дала селянам землі, «а й відібрала ту, яка в них була». Це призвело до погіршання становища селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістич­ні її форми. Селяни, позбавлені землі, мусили «йти в найми», пи­сав М. Драгоманов.

Причину тяжкого економічного становища селянства М. Драго­манов убачав у суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Пияцтво, писав він, «головним чином є наслідок тих причин, які зумовлюють горе, злість і т.п.».

На відміну від народників, М. Драгоманов не лише не заперечу­вав капіталістичного розвитку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони капіталізму, такі як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу капіталі­стичного виробництва М. Драгоманов намагається використати по­літичну економію. Високо оцінюючи фундаментальні праці з полі­тичної економії західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні економічної думки.

Саме відсутність економічної літератури, зазначав він, негативно позначається на інтелектуальному розвитку молоді. Проте першоче­рговим завданням він вважав не переклад Мілля, Маркса, Лассаля, а створення популярного курсу політичної економії, зрозумілого для трудящих мас.

Приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи для його полі­пшення. Це, передусім, «освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками». Крім того, писав він, необхідно домагатися під­вищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо.

Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності.

Майбутнє суспільство М. Драгоманов зв'язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабри­ки, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва — сільсь­ким громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів, «без яких інколи не можна обійтись».

Водночас М. Драгоманов, який був обізнаний із працями К. Маркса і Ф. Енгельса, заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. На його думку, першочергове завдання соціалістів (а себе М. Драгоманов називав соціалістом, громадівцем) полягає в завоюванні політичних свобод і вже на цьому грунті — здійсненні соціально-економічних реформ.

Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумінні питань суспільного розвитку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші критики.

Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в ці­лому, слід зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржуазним лібералізмом.