Реферат: Господарство укр. земель у ХVI-XVIII ст.

Міста. Важливу роль у господарському житті України XVI-XVIII ст. відігравали міста, які були центрами товарного виробництва й обміну. Міста були носіями суспільно-економічного прогресу. У даний період зростає значення старих міст України, відбудованих після монголо-татарської навали. Процеси прискореної урбанізації проявилися спочатку на Заході — в Червоній Русі, на Волині. Так, у Червоній Русі число міст за період з 1500 до 1648 рр. зросло в 2,5 раза. Всього міст тут у 1648 р. нараховувалось 253.

Значна частина міст України виникла у другій половині XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддніпрянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед татарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли на південних окраїнах заселеної території, на краю «дикого поля» — на Брацлавщині, Уманьщині, Полтавщині. Часто у створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але будували і проживали у містах переважно українці. У 40-их роках XVII ст. в Україні було майже тисяча міст і містечок. Більшість з них були невеликими, число їх мешканців становило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше 20 тис. жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква, Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. мешканців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Житомир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.

Прискореному розвитку міст України сприяло самоврядування, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке отримали чимало міст.

Специфічною рисою українських міст був їх багато в чому аграрний характер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи — міста із землеробським характером господарства і міста із розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство не було головним заняттям міського населення.

Ремесло. Виробничу основу більшості міст складало ремесло — дрібне ручне виробництво промислових товарів. Міський ремісник мав свої знаряддя праці, самостійно вів власне господарство, що базувалося на особистій праці з метою не одержання прибутків, а добуванням засобів для існування. Міське ремесло, на відміну від сільського, мало професійний характер. До провідних галузей ремісничого виробництва в Україні належали ковальське, шевське, кравецьке, а також деревообробні та харчові ремесла. В середині цих галузей поглиблювалася спеціалізація ремісників за вужчими спеціальностями. Так, у харчовій галузі були: різники, м'ясники, сальники, ковбасники; мельники, мірошники, крупники, гречаники; олійники, маслянники; пекарі, перепічники; хлібники, калачники, пирожники, сластьоники; пивовари, солодовники, винники, бражники, медівники та ін. На думку дослідників, у містах України першої половини XVI ст. існувало майже 120 ремісничих спеціальностей.

Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була характерна цехова організація — об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Поява цехів в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького права. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової організації в Західній Європі.

Наявність цехів в українських містах вперши документально засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемишля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням цехових організацій в більшості великих міст України. У першій половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.

У тих містах, де ремесло було менше розвинутим, існували цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді, коли місто було невеликим, тут існував всього один цех, що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських містах існувало й позацехове ремесло.

Мануфактури. Початок мануфактурного періоду промисловості в Україні датується по-різному. Початкові форми мануфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій половині XVI ст. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промисли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці. Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого. Водяні млини механізували виробничі процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й використовувались у текстильній, деревообробній, металообробній та інших гаоузях. Найкраще розвивалися борошномельні мануфактури, яким служили не лише водяні, а й вітряні млини. У 1640 р., в маєтках Яреми Вишневецького було 476 млинів. У Гетьманській державі на будівництво та використання млинів видавалися спеціальні універсали, а їхніми власниками чи орендарями були шляхта. старшина, козаки та селяни.

Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво та медоваріння, які мали добру сировинну базу в Україні і приносили великі прибутки своїм власникам. Ґуральні та пивоварні були в кожному фільварку, маєтку, в кожному селі України.

Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні. В кінці XVIII ст. з'явилися перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.

У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти папір. Найбільше папірень було у Східній Галичині, основним центром українського паперового виробництва вона залишалася впродовж ХVП-ХVШ ст. Папірні були в основному власністю поміщиків, монастирів і козацької старшини. У XVI ст. здобутки у паперовій промисловості України дозволили відкрити добу книгодрукування, яке також здійснювалося у друкарнях мануфактурного типу.

У Слобідській та Лівобережній Україні успішно розвивалося селітряне виробництво, зосереджене в басейнах рік Псла, Ворскли, Орелі, нижнього Дніпра та Бугу, в районі Чугуєва та Путивля. Ще до Хмельниччини в Україні існувало 20 селітроварень, які були монополією держави. Наприкінці XVIII ст. лише на Слобожанщині було 500 селітряних мануфактур.

В Україні у ХVІ-ХVПІ ст. існувало багато інших видів мануфактур. Серед них успішно розвивалися гути (виробництво скла), буди (виробництво поташу), солеварні, пороховні. До мануфактур належали підприємства з виробництва гармат і дзвонів, карбування монет, текстильні, суднобудівні та інші підприємства.

Мануфактури являли собою відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча ручна праця все ж домінувала. На мануфактурах існував поділ праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне виробництво було в основному товарним і ринковим. З виникненням мануфактур укрупнювалося виробництво.

У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 централізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі і які можна вважати зародками великого капіталістичного виробництва, їх виникнення було тісно пов'язане з військово-господарськими потребами держави. Подібні мануфактури з'явилися в інших галузях промисловості. В цілому, XVIII ст. — період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

!!