Реферат: Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття

Крах СРСР та інших комуністичних режимів був подією всесвітньо-історичного значення, поворотним пунктом у світо­вому розвитку. Наслідком цього стала докорінна зміна у роз­становці сил на міжнародній арені. Конфронтаційні відноси­ни між колишніми блоками поступаються місцем взаємній довірі, міжнародному співробітництву.

Водночас економічний поступ індустріально-розвинутих країн упродовж останніх років наштовхнувся на серйозні труд­нощі. На зміну тривалому господарському піднесенню 80-х років у 1990 р. прийшов черговий циклічний спад. Він, однак, виявився менш глибоким, ніж два попередні — 1974-1975 і 1980-1982 рр. Абсолютне падіння промислового виробництва стано­вило лише кілька відсотків. Сьогодні більшість розвинутих країн уже вийшла із стану депресії.

Понад п'ятдесят років, що минули після другої світової війни, становили переломну епоху в історичному розвитку людства. Друга половина нинішнього століття характеризується прискореним розвитком продуктивних сил, який уможливи­ла науково-технічна революція. Передові країни світу досягли стадії постіндустріального суспільства. Поряд з цим на пе­редній план висуваються питання перенаселеності земної кулі, захисту навколишнього середовища тощо. Однак не викликає сумніву те, що дальший прогрес людства дасть змогу поступово розв'язати ці надзвичайно складні завдання.

Реформа 1965 року: сутність і наслідки

Проект Директив по восьмому п'ятирічному плану розвит­ку народного господарства СРСР (1966-1970) розроблявся з ве­ликими труднощами. Уже в самому розпалі роботи (1963-1964) стало зрозумілим, що завдання, закладені в Програмі партії, в тому числі і на 1970 рік, виконати неможливо. В зв'язку з цим виникає ідея розробити ще один семирічний план на 1966-1972 роки. Це було зроблено для того, щоб замаскувати неможливість виконання завдань, визначених XXII з'їздом партії. Але на­прикінці 1963 року вирішили відмовитись від цієї ідеї і знову повернулись до необхідності розробки плану восьмої п'ятиріч­ки. Зокрема планувалось збільшити продуктивність праці в промисловості на 33-35%, прибуток - більше ніж в два рази. 80% приросту продукції планувалось забезпечити за рахунок зростання продуктивності праці (проти 62% в сьомій і 72% в шостій п'ятирічках). Передбачалось приділити першочергову увагу розвитку сільського господарства, виробництву товарів споживання, росту реальних прибутків населення.

Однак здійснити заплановане було неможливо без карди­нальних змін в економіці. В зв'язку з цим гостро постала проблема її реформування. У вересні 1965 року на Пленумі ЦК було прийнято постанову "Про покращання управління промисловістю, вдосконалення планування і посилення еко­номічного стимулювання промислового виробництва", у відпо­відності з яким розпочалась нова економічна реформа. Було вирішено ліквідувати раднаргоспи і повернутись до галузево­го принципу управління. Заново були створені союзно-рес­публіканські і загальносоюзні міністерства у відповідності з галузевим принципом.

Наступним важливим напрямком даної реформи стала зміна всієї системи планування і економічного стимулюван­ня. Було визнано доцільним ліквідувати надто жорстку рег­ламентацію господарської діяльності підприємств. З цією ме­тою зменшили кількість планових показників, які визнача­лись центром. На відміну від попередньої системи, яка була зорієнтована на валові показники, тепер основним показни­ком стало збільшення об'ємів реалізованої продукції підприємств. Передбачалось, що критерієм оцінки господарсь­кої діяльності підприємства буде отриманий прибуток (рента­бельність виробництва) і виконання завдань з поставок най­важливіших видів продукції.

Серед обов'язкових показників визначались іще і такі: ос­новна номенклатура продукції, фонд заробітної плати, платежі в бюджет і асигнування із бюджету, показники по об'єму цен­тралізованих капіталовкладень і введення в дію виробничих потужностей і основних фондів, завдання по впровадженню но­вої техніки і матеріально-технічного постачання. Всі інші по­казники господарської діяльності передбачалось встановлю­вати без затвердження в міністерствах і відомствах.

У відповідності з постановою було вирішено розширити економічні права підприємств, розвивати прямі зв'язки між виробниками і споживачами на принципах взаємної матері­альної відповідальності і зацікавленості. Передбачалось за­провадити в практику відносини, які базувались би на госпо­дарських договорах між підприємствами.

З метою підвищення ролі економічного стимулювання була здійснена спроба вдосконалення системи ціноутворення на ко­ристь низькорентабельних виробництв. Справа в тому, що в ра­дянській економіці поряд з високорентабельними заводами і фабриками завжди існувала велика кількість збиткових підприємств (наприклад, вся вугільна промисловість). Дуже час­то на деяких високоприбуткових підприємствах були дільниці, що випускали необхідну для населення, але збиткову продукцію. Тому підприємства не бажали випускати дану продукцію. В зв'яз­ку з цим посилилось значення таких важелів, як ціна, прибуток, премія, кредит, яким поверталось їх початкове значення.

Передбачалось покращити систему оплати праці, пов'язати її не тільки з централізованим підвищенням тарифних ста­вок, але й із матеріальним стимулюванням працівників за ра­хунок використання частини прибутків підприємств, визнача­ти заробітну плату за кінцевим результатом роботи.

На підприємствах за рахунок прибутку дозволялось ство­рювати (за певними нормативами) фонди економічного стиму­лювання: матеріального заохочення, соціально-культурних за­ходів, житлового будівництва і фонду розвитку виробництва. За рахунок цих фондів можна було преміювати робітників у відповідності з трудовими показниками, будувати житло і за­клади культурно-побутового призначення, розширювати вироб­ництво. Все це отримало назву господарського розрахунку. По суті, підприємствам надавалась оперативно-господарська са­мостійність (в установлених межах). Вони працювали на прин­ципах самоокупності, рентабельності, матеріальної зацікавле­ності і матеріальної відповідальності за досягнуті результати. При цьому зберігався контроль з боку держави за використан­ням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Вважалось, що нові принципи планування і економічного стимулювання повинні створити у колективах підприємств за­цікавленість в прийнятті більш високих планових завдань, більш повного використання чинників виробництва, досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції.

Господарська реформа розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне держав­не підприємство, в якому закріплювались його права в сфері виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітально­го ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної плати, а також коло обов'язків і міра відпо­відальності за їх порушення.

Помітно змінились відносини між підприємством і держа­вою. Була введена плата за виробничі фонди, за земельні і водні ресурси. Надлишок обладнання дозволялось реалізовувати іншим підприємствам. Встановлювалась залежність між ве­личиною виробничих фондів підприємства і його внеском в державний бюджет, що повинно було зацікавити підприємства в кращому використанні цих фондів.

Відбулись помітні зміни і в системі ціноутворення: оптові ціни стали більш об'єктивно відображати реальні виробничі витрати і підприємства уже могли отримувати прибуток від реалізації своєї продукції. Із цього прибутку підприємства повинні були вносити до бюджету плату за виробничі фонди, фіксовані (рентні) платежі, а також могли утворювати свої фонди заохочення.

Для підприємств, що були переведені на нову систему гос­подарювання, було встановлено державний Знак якості. Цей Знак підтверджував стабільність якості даного виробу, високу культуру виробництва і ін.

В 1967 році на нові господарські умови стали переводити цілі галузі промисловості, і до кінця року по-новому працюва­ло 15% підприємств, на долю яких припадало 37% промисло­вої продукції. Незабаром на новий порядок планування і еко­номічного стимулювання стали переходити підприємства бу­дівництва і торгівлі.

Господарська реформа зачепила і сільське господарство. В 1965 році на Пленумі ЦК КПРС було поставлено завдання ліквідувати негативні наслідки хрущовських "експериментів" на селі. Відмінялись обов'язкові для всіх господарств посіви кукурудзи, відновлювались присадибні ділянки і т. ін.

Змінювалась система закупок сільськогосподарської про­дукції, вводились тверді (незмінні) і відносно низькі плани за­готівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно. Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культу­ри, передбачалась диференціація цін у різних природно-кліматичних зонах і районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50% добавки до основної заку­півельної ціни. Приймались заходи, спрямовані на поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.

Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. В 1966-1980 роках, за офіційними даними, туди було направлено 383 млрд. крб., що складало 75% всіх капіталовкладень в сільське господарство за роки Радянської влади. За рахунок цих коштів намагались здійснити грандіозні програми по комплексній механізації, електрифікації сільського господарства, меліорації і хімізації грунтів.

У 1966-1970 роках були виконані завдання по випуску про­мислової продукції, нарощувались виробничі потужності, підви­щувалась продуктивність праці. Важливою особливістю цього періоду стало зростання в Україні темпів виробництва пред­метів споживання. Протягом 1966-1970 рр. зростали потуж­ності електростанцій та виробництво електроенергії. До дер­жавних енергосистем були підключені всі колгоспи, радгоспи й населенні пункти, розташовані в сільській місцевості.