Реферат: Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.)

Цехова регламентація була економічно раціональною у XIII - XV ст. і відіграла прогресивну роль у розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але зусилля цехів зберегти дрібне виробництво, поставити всіх у рівні умови загальмували розвиток продуктивних сил. До винахідників застосовувалась смертна кара, що призвело до застою науки і техніки.

Якщо до XII ст. міста з округами були самостійними економічними районами і не залежали від ввозу сировини чи продуктів харчування, то з цього часу починається процес обміну між окремими районами. Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли численні ярмарки, що відбувалися в містах. Кількість ярмарок на рік у тому чи іншому місті залежала від місцерозташування, попиту на певні товари.

В умовах свавілля феодалів міста вимушені були об'єднуватися в союзи. У другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський союзи міст.

У Західній Європі розвивалися зовнішня, морська, внутрішня і сухопутна торгівля. Вже в XI - XII ст. визначились її центри - Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили із середземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. Ця східна, тобто левантійська, торгівля успішно розвивалася 400 років, до другої половини XV ст. З портів Близького Сходу європейці привозили товари з Індії, Китаю, Сірії.

У Венеції, Генуї, Флоренції, Пізі виникло власне виробництво шовку, скла, бавовняних тканин. Товарами зі Сходу, виробами європейських ремісників італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них казкові прибутки золотом і сріблом.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля по Балтійському і Північному морях, по річках Ельбі, Шельді, Одеру, Темзі, Західній Двіні, Рейну, Дунаю, Віслі, Німану, Роні, Сені. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем на західноєвропейських ярмарках східних товарів, то північна — виробів місцевої промисловості й продуктів сільського господарства. Купці скуповували із вигодою і перепродували льон, худобу, шкіри, хміль, хутро, сало, масло, хліб, сіль, віск, мед, металічні ремісничі вироби, олово, ліс.

Провідну роль у розвитку північної торгівлі відігравали Гамбург, Любек, Бремен, Брюге, Лондон. Згодом утворився торговельний союз приморських міст під назвою Ганза ( об'єднання, спілка). У XIV - XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилось в місті Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв. У них на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товари за борг, арештувати за злочини, вчинені в інших місцевостях. Купець не відповідав за своїх компаньйонів. Влада не могла розпоряджатися майном купця, який помер на ярмарку. Ганза ревно охороняла своїх членів, ніхто, крім ганзейських купців, не міг перевозити товари Балтійським і Північним морями.

Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічалися на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій провінції Шампань. Цей ярмарок тривав майже цілий рік, але столітня війна між Францією і Англією (1337-1453) звела знаменитий європейський ярмарок до рівня мізерного провінційного торжка.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кільканадцять тисяч кілометрів.

У Західній Європі в середні віки у грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших грошей. Із золотих найпопулярнішими були північноіталійські дукати, їх почали випускати в 1140 році венеціанці, вага монети становила 3-4 грами. Проте найпоширенішими були срібні гроші — від маленької роздрібної монетки до солідного талера вагою ЗО грамів. Монархи, ніби змагаючись між собою, нещадно їх фальсифікували: зберігаючи вагу, систематично зменшували вміст срібла.

Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися в їх повноцінності чи неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйл й, які легко відрізняли справжні гроші від фальшивих. Агенти міняйла знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Купець за відповідну плату міг отримати необхідну послугу чи пораду. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Уперше вони з'явилися в північноіталійських містах, у провінції Ломбардія. До сьогодення за спеціалізованими магазинами-салонами збереглася назва "Ломбард".

Разом з появою банківської системи виник кредит. Оскільки банкіри були монополістами, вони встановлювали великий процент на позичковий капітал. Неодноразово банкірські асоціації розорялися, бо їх дебіторами були королі, царі чи імператори. Вони часто не тільки не сплачували борги, а й фізично розправлялися з позикодавцями. Найуспішніше розвинулася кредитно-лихварська системи у Флоренції. У XIV - XV ст. її очолювали відомі банкіри з родів Альберті й Медічі. У Німеччині кредитно-лихварськими операціями керували банкіри Фуггери й Вельзери. В їх конторах широко застосовувались безготівкові розрахунки. Небувалого розвитку набула банківська справа і в Нідерландах - незабаром представників цієї країни стали називати світовими банкірами.

У XIV — XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані робітничі майстерні. Хоч і там все виконувалося вручну (мануфактура - термін латинського походження, означає "ручна праця"), але у процесі виробництва застосовувався розподіл праці. Якщо кустар сам виконував всі операції, то у мануфактурі над цим же завданням працювали десятки робітників. Поділ праці у виробництві значно збільшив випуск товарів, поліпшив їх якість. Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі в містах Північної Італії та Нідерландів.

Таким чином, в епоху середньовіччя, яка в Європі тривала більш як тисячу років, господарство пройшло в своєму розвитку складний шлях. На зміну натуральному господарству і замкнутому цеховому виробництву поступово приходить товарне виробництво з вільною конкуренцією. Основною галуззю виробництва у тогочасному суспільстві було сільське господарство. Володіння землею як основним засобом виробництва визначало соціальний статус особи та її роль у політичному житті.

Відроджена торгівля стала основним каталізатором виробництва, необхідною умовою розвитку господарства. Виникнення феодального міста та його боротьба проти феодалів зумовила зміну способу життя людини, умови для більш прогресивних форм господарювання. Порівняння рівня розвитку господарських систем різних країн показало, що господарство, навіть в умовах феодальної замкнутості, не могло розвиватися ізольовано, а зазнавало різноманітних впливів ззовні.

Саме в цей час закладаються основи майбутньої ринкової економіки. Зароджується банківська справа, вдосконалюється грошова система, без чого неможливий розвиток виробництва і торгівлі.