Реферат: Економічне вчення А.Сміта

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише за­лежно від того, де вона застосовується, а й від того, що виготовляє­ться з її допомогою. У нього є два підходи до визначення продукти­вної та непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінності матеріалам, які він обробляє. Водночас праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлю продуктивної праці витра­чається капітал, а непродуктивної — дохід.

Другий підхід до визначення продуктивної і непродуктивної праці зв'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в яко­мусь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивної пра­ці вся сфера нематеріального виробництва оголошувалась непроду­ктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, ЇЇ чино­вників, церкву, армію, флот тощо.

Такий підхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували продуктивну працю. Економісти класичної школи нав­паки — сприйняли такий підхід. З певними застереженнями сприй­няв його і Маркс1.

Сміт надавав великої ваги поняттям продуктивної та непродук­тивної праці, оскільки він зі збільшенням кількості продуктивної праці зв'язував зростання національного багатства країни.

Капітал у Сміта — це головна рушійна сила економічного про­гресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить при­буток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Запа­си певної особи, писав він, поділяються на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержання доходу, називається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на безпосереднє її споживання»2.

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капі­талу належать машини й різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі, склади, будівлі на фермах, «поліпшення землі» (роз­чищення, осушення, удобрення), «людський капітал» — капіталізо­вана цінність «придбаних і корисних здібностей усіх жителів, або членів суспільства». Віднесення Смітом людського капіталу до ос­новного логічно випливає з того, що капітал у нього — це виготов­лені матеріальні ресурси, а здібності робітників до праці також «ви­готовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.

Трудові навички й здібності робітників включав до основного капіталу ще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», має одержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. К. Маркс, як побачимо далі, теж дотри­мується думки, що кваліфікованіша робоча сила має вищу вартість.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продо­вольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Поняття основного й оборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якого капіталу, незалежно від сфери його використання. Різ­ницю між ними він бачить у тім, що перший дає прибуток, не всту­паючи в обіг і не змінюючи власника, а другий — тільки в процесі обігу І зміни власника. Основний капітал формується І поповнюєть­ся за рахунок оборотного. Співвідношення між основним і оборот­ним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях ви­робництва.

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він має на меті не тільки досліди­ти природу і причини багатства взагалі, а й з'ясувати процес зрос­тання саме національного багатства. «Зростання... доходу й капіталу означає зростання національного багатства»1. Отже, економічне зростання Сміт зв'язує не лише зі зростанням доходу, а й з нагрома­дженням капіталу.

Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений .для утриму­вання продуктивних робітників. Збільшення кількості останніх веде до зростання цінності, що додається до оброблюваних продуктів.

Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільше­ний лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності їхньої праці. Зростання продуктивності праці СмІт зв'язує із застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобів виробництва він включає як четверту складову в ціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всього класу капіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три складові: заробітна плата, прибуток і рента. Відтак цінність річного продукту суспіль­ства складатиметься лише з доходів. Такий підхід Сміта до визна­чення мінової цінності сукупного суспільного продукту в марксист­ській літературі одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тім, що він виключає перенесену вартість із вартості сукупного про­дукту. Проте він виходить із того, що матеріальні витрати (перене­сена вартість) — це не що інше, як чиїсь доходи, отримані на попе­редніх стадіях виробництва. Такий підхід спрощував аналіз теорії вартості. «Догма Сміта», по суті, вирішувала ту саму складну теоре­тичну проблему стосовно визначення вартості, що й марксистське вчення про двоїстий характер праці (конкретна праця переносить вартість уречевленої праці, абстрактна — створює нову). Маркс, аналізуючи «догму Сміта», показав, що вона має сенс або за повного абстрагування від фактора часу, або в процесі аналізу формуван­ня вартості продукту за досить тривалий період. Для короткого проміжку часу формула Сміта не має сенсу тому, що у вартості такого продукту завжди є частка, яка не розпадається на доходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були на початку року.

Зауваження цілком слушне, проте ця частка є відносно невели­кою порівняно з усім річним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги. Відтак практичну цінність «догми Сміта» важко переоцінити, її широко використовують на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того, аналізуючи «догму Сміта», слід ураховувати, що він чітко розрізняє валовий і чистий дохід нації. Під валовим доходом він розуміє весь річний продукт країни. Чис­тий дохід — це нова цінність, яка лишається після відшкодування основного й оборотного капіталу.

Отже, річний продукт праці й землі країни поділяється на фонд відшкодування капіталу і фонд доходів власників капіталу й землі. Праця продуктивних робітників оплачується з фонду відшкодуван­ня. Джерелом зростання капіталу стають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодування капіталу в багатих країнах є більшим і абсолютно, і стосовно частки валового продукту. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина валового продукту йде на утри­мання продуктивної праці, що, у свою чергу, веде до зростання багатства.

У підсумку зазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткував систематизований виклад політичної економії. Сміт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він на­бирає несприятливого для суспільства характеру. Ринковий механізм створить гармонію лише тоді, коли його буде включено у від­повідні правові та Інституціональні рамки. Англійський історик економічної думки М. Блауг писав: «...Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. за глибиною І точністю проникнення в суть економічного процесу, економічної мудрості...»

Література:

1. Смит А. Исследование о природе й причинах богатства народов. — Кн. I-— С. 148.-III. — М.1993.