Реферат: Економічна програма народництва в Росії

Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Він виступав з гострою критикою капіталізму і бур­жуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі». На відміну від Бакуніна, він не заперечував необхідності держави в майбутньому соціалістичному суспільстві.

Державу Ткачов розглядав як самостійну силу, не зв'язану з екс­плуататорськими класами. Він закликав до її негайного повалення заради того, щоб запобігти розвиткові капіталізму і урятувати об­щину. На цих позиціях стояла і створена 1879 p. партія «Народна воля». Народовольці вважали, що економічне й політичне рабство народу в Росії зумовлюється не економічним ладом, а волею держа­ви. Революційний переворот, повалення держави народовольці спо­дівались здійснити силами «Виконавчого комітету». Проте всі їхні зусилля обмежилися вбивством царя Олександра II (1881 p.).

Після розгрому «Народної волі» у народництві стали переважати ліберальні тенденції.

Ліберальне народництво. З середини 80-х pp. у суспільному ру­сі переважають ідеї ліберального народництва. Цьому сприяють розвиток капіталістичних відносин у країні і посилення диференціа­ції селянства. Хоч ліберальні народники, як і революційні, виступа­ли від імені всього селянства, проте вони були фактично виразника­ми інтересів сільської буржуазії. Ідеологами ліберального на­родництва були: В.П.Воронцов (1847—1918), М. Ф.Даніельсон (1844—1918), М.К.Михайловський (1842—1904), С.М.Кривенко (1847—1906), С. М. Южаков (1849—1910) та інші.

На відміну від революційних, ліберальні народники відмовились від боротьби із самодержавством і сконцентрували всю увагу на розробці програми так званих «малих діл». Свою економічну про­граму вони зв'язували з ідеєю некапіталістичного шляху розвитку Росії, яка грунтувалась на вченні С.Сісмонді. Спираючись на теорію реалізації Сісмонді, народники ігнорували виробниче споживання, вартість сукупного продукту зводили до суми доходів. Відтак роби­вся висновок про скорочення внутрішнього ринку, неможливість реалізації додаткової вартості без зовнішніх ринків, про постійну кризу надвиробництва. Це служило підставою для доведення без­перспективності розвитку капіталізму в Росії.

Так, В. Воронцов писав, що Росія, яка пізно стала на шлях капіта­лістичного розвитку, не може розраховувати на вільні зовнішні рин­ки. Внутрішній ринок, зазначав він, теж скорочується, бо капіталісти нездатні «витратити всю додаткову вартість», а російський мужик «сильно охляв», отже, в Росії немає грунту для розвитку капіталізму.

Воронцов не міг не бачити явних ознак розвитку капіталізму в країні. Проте він усупереч фактам називав «усе це більше грою в капіталізм, ніж проявом його дійсних відносин». Змушений визнати розвиток капіталістичних відносин в окремих галузях промисловос­ті (наприклад машинобудуванні), Воронцов пояснював цей факт протегуванням уряду.

Отже, Воронцов,- з одного боку, твердив про брак грунту в Росії для розвитку капіталізму, а з іншого — змушений був визнати цей розвиток. Саме тому він закликає вжити заходів для затримки роз­витку капіталізму.

Аналогічну позицію з цього питання займав і С. Южаков. Звер­таючи увагу на загрозу капіталізму, яка насувається з Заходу, він за­являв, що її ще не пізно зупинити і повернутись до старих патріар­хальних порядків.

На некапіталістичну еволюцію Росії покладався і М. Даніель-сон. Зазначаючи, що капіталістична течія, очевидно, перемагає, що «... все більша й більша частина виробників експропріюється...» , він закликає розум і совість врятувати «вітчизну» і народ від навали капіталізму. Здійснити це він сподівався через зміцнення общини і розвиток дрібного селянського виробництва.

Виступаючи з критикою капіталізму, яка багато в чому мала «романтичний», дрібнобуржуазний характер, народники протистав­ляли йому небуржуазний лад, репрезентований «народним виробни­цтвом», який, на їхню думку, панував у Росії. До «народного вироб­ництва» вони відносили общинне селянство, кустарні промисли і навіть відробітки.

Ідеалом ліберального народництва було міцне селянське госпо­дарство, яке протиставлялось капіталістичному. Саме для забезпе­чення цього господарства вони вимагали розширення селянського землеволодіння, упорядкування орендних відносин, надання селя­нам позичок, створення на селі ощадних кас, різних форм коопера­ції, забезпечення селян поліпшеним сільськогосподарським рема­нентом. Отже, фактично, йшлося про створення умов, необхідних для капіталістичного розвитку сільського господарства. Економічна програма ліберальних народників мала, таким чином, буржуазно-демократичний характер.