Реферат: Загальна характеристика банківських операцій

Нерозподілений прибуток ¾ це частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. За рахунок коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів для розвитку банку ¾ розширення його матеріально-технічної бази, матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулюючу. Захисна функція полягає у реалізації інтересів вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку винекнення збитків або банкрутства банку. Її значення пов¢язане з продовженням діяльності банку незалежно від загрози винекнення збитків. Оперативна функція полягає у забезпеченні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного росту його активних операцій. Регулююча функція пов¢язана із встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо дотримання належної величини власного капіталу з метою нормального функціонування банків.

Таким чином, власний банківський капітал має важливе значення для забезпечення стійкості банку і ефективності його роботи. Водночас власні кошти, як правило, забезпечують менше 10% потреби комерційних банків у ресурсах, що визначається специфікою їх діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Наприклад, власні капітали комерційних банків США складали у 1993р. лише 8,1% від загального обсягу їх ресурсів.

Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких складають депозити.

Під депозитом прийнято розуміти грошові кошти, що віддані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: депозити до запитання, строкові депозити та ощадні депозити.

Депозити до запитання можуть бути вилученні їх власниками у будь-який момент на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку ¾ шляхом переказу на інший рахунок. Депозити до запитання призначенні в основному для поточних розрахунків. Рух коштів по цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачання коштів з депозитів до запитання здебільшого супроводжується випискою чека, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь-коли вилучити кошти вимагає наявності в обороті банку підвищеної частки високоліквідних активів, які не приносять доходу (готівки в касі, залишків на кориспондентському рахунку в центральному банку та ін.). Тому за депозитами до запитання, як правило, не сплачуються проценти. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів плату за користування цими рахунками.

Конкуренція між кредитними установами за залучення коштів вкладників на чекові рахунки сприяла появі у ряді країн багатьох їх різновидів, у тому числі і таких, за якими сплачуються проценти. Комерційні банки США, наприклад, відкривають клієнтам ATS ¾ рахунки (з автоматичним перерахуванням коштів), що дозволяють підтримувати на депозиті до запитання певний необхідний мінімум, а суми понад нього ¾ вкладати у дохідні активи. Якщо ж виникає потреба у коштах для поточних операцій, банк перераховує необхідні суми у зворотньому напрямку ¾ на депозит до запитання.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання у банку коштів, за якими сплачується фіксований процент і, як правило, накладаються обмеження на їх дострокове вилучення. Величина депозиту встановлюється здебільшого круглими сумами і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад може бути вилучений у будь-який момент. Рівень процентної ставки по таким депозитам, як правило прямо пропорційний терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний обумовлений договором строк подачі заяви. Залежно від строку повідомлення коливається і процентна ставка за депозитами.

Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнту депозитного сертифікату, що являє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів і засвідчує право вкладника на отримання депозиту й нарахованих за ним процентів. Існують різні види депозитних сертифікатів, у тому числі іменні, що не можуть передаватися іншим особам, та на пред¢явника, що можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів шляхом вкладання їх у різні високодохідні активи, прибутковість яких дає можливість сплачувати вкладникам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов’язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити не можуть бути використані для поточних розрахунків, а виступають лише як заощадження та засіб отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов’язує банк проводити відповідні виплати. Оформлення ощадної книжки може бути замінене періодичними виписками з рахунку, які надсилаються клієнту поштою.

Окремим видом ощадних вкладів є депозитні рахунки грошового ринку, що почали відкриватися комерційними банками США у 1982 р. Процентні ставки за цими рахунками щотижня коригуються відповідно до змін ринкової норми проценту. При цьому ощадна книжка не використовується, а також практично відсутні обмеження щодо вилучення коштів вкладниками.

Ощадні депозити, як і строкові, вигідні для комерційних банків, оскільки мають здебільшого тривалий характер розміщення коштів, що дає можливість забезпечити належний рівень дохідності вкладенням цих коштів у довгострокові активи.

Загалом у промислово розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового стирання чітких розмежувань між різними видами депозитів. З’являються рахунки, що поєднують у собі властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити НАУ-рахунки, за якими сплачується ринкова ставка проценту, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред’явника, що приймаються в оплату аналогічно до чеків.

Окрім залучених коштів на депозити, комерційні банки можуть формувати ресурси шляхом отримування позик на грошовому ринку ¾ на ринку міжбанківських кредитів, у центрального банку, на ринку євровалют, шляхом випуску власних боргових зобов’язань, а також укладанням угод про продаж цінних паперів із зворотнім викупом (“репо”).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій ¾ отримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують ті банки, що мають тимчасово вільні ресурси, не задіяні у власному обороті. Ці позики носять короткостроковий характер і здебільшого не потребують забезбечення.

Надання позик центральним банком має на меті допомогу комерційним банкам при тимчасовій нестачі у них ресурсів. Воно може здійснюватись у формі переобліку і перезастави комерційних векселів, а також у формі ломбардного кредиту (під заставу державних цінних паперів).

Джерелом надання позик на євровалютному ринку служать вклади, виражені в іноземній валюті, що зберігаються комерційними банками даної країни і використовуються для кредитних операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Власні боргові зобов’язання носять переважно короткостроковий характер і можуть випускатися банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку.

Здійснббчи операції “репо”, банк продає цінні папери із зобов’язанням викупити їх через певний строк, але за більш високою ціною. Різниця між цінами складає фактчну плату за кредит, який отримує банк. Об’єктом таких операцій, як правило, виступають державні цінні папери, що мають високий рівень надійності та ліквідності.

Зазначені недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дозволяють йому оперативно отримати необхідні ресурси у випадку непередбачених виплат (значне вилучення депозитів, надходження заявок на отримання кредитів). Тим самим забезпечується належний рівень платоспроможності банку та підтримується його фінансова стійкість.