Реферат: Інфляція і попит

Економічної теорії удалося розкрити механізм, що породжує інфляцію (яка практично присущя всім країнам світу).

Перша причина полягає в тому, що сучасний грошовий обіг здійснюється «паперовими» знаками, що перервали всякий зв'язок із золотом. В епоху «золотих грошей» їхній надлишок переборювався «відходом» золота зі сфери звертання в сферу нагромадження. А от паперові гроші, що є тільки коштом звертання; збирати, подібно золоту, безглуздо. Але, на відміну від золотих грошей, паперовим просто нікуди піти: сфера звертання — їхня єдина обитель.

Більш того, виникає «замкнутий інфляційний біг»: ріст цін вимагає для звертання ще більшої кількості грошових знаків ,а нова їхня порція веде до нового росту цін, знову вимагаючи росту грошової маси, і т; д.

Таким чином, перша причина інфляції — у «паперовій» природі сучасного грошового обігу, оскільки знятий обмежник емісії паперових грошей у виді визначеного законом розміру їхнього золотого забезпечення.

Але, може, тоді варто знову повернутися до «золотого» грошам? На жаль, це тепер неможливо: те, що раніш було достоїнством золота як грошей (його власна висока вартість), тепер обернулося недоліком. Саме звільнена від золотої «гирі» природа паперових грошей перетворює їх в ідеальний оперативний індикатор руху товарних цін.

Друга причина — це постійний ріст витрат цивілізованої держави на фінансування загальнонаціональних, економічних і соціальних програм (оборонна система, допомога безробітним, підтримка малозабезпечених, витрати на науку, утворення, екологію і т.д.).

Обидві названі вище причини інфляції поєднуються за назвою «інфляція попиту», тому що це — потреба в додаткових грошах з боку попиту, покупців.

Третя причина інфляції — попит на гроші з боку виробників (тому вона одержала назву «інфляція витрат»). Справа в тім, що в структурі витрат постіндустріального виробництва основне місце займає «зарплата», і чим цивілізованіше суспільство, тим вище її розмір. Ріст цін на товари починає розкручувати спіраль «ціни — зарплата»: чим вище ціни, тим вище повинна бути зарплата, а чим вище зарплата, тим вище витрати виробництва (і ціни виробничих товарів). У цьому змісті і говорять про «інфляцію витрат».

Оцінка інфляції: кейнсіанство і монетаризм

Як уже було відзначено, інфляція перетворилася у фактор, що постійно морозить економіку всіх країн. Цим порозумівається зростаюче увага, що приділяються інфляції економістами.

До 30-х рр. нашого століття інфляція однозначно вважалася негативним явищем. Однак у 30-х рр. ринкова економіка випробувала найсильніше потрясіння у виді «Великої депресії».

Стало, очевидним, що класичний підхід, що визнавав тільки саморегулювання ринкової. економіки, уже застарів. Було потрібно саме таки регулювання ринкової економіки за допомогою державного втручання. .При цьому воно повиннео бути непрямим.

Такий інструмент непрямого втручання держави в ринкової економіку і розроблений у теорії видатного англійського економіста Дж. М. Кейнса (саме тому 30-і рр. стали періодом тріумфального ходу кейнсіанства по усьому західному світі).

Кейнс і став основоположником «реабілітуючий»- інфляцію концепції. Її почали розглядати як таке негативне явище, що, при,у мело спрямованій фінансовій політиці, здатно все-таки дати позитивний імпульс всій економіці. Цим Кейнс зробив своєрідний переворот у поглядах економістів, створивши концепцію, відповідно до якої активна фінансова політика держави, що стимулює попит у період депресії, здатна забезпечити зростання виробництва і знизити масове безробіття.

Зміст міркувань Кейнса полягав у наступному. Додаткова грошова емісія означає ріст платоспроможного попиту населення. У свою чергу, такий ріст повинний з'явитися стимулом для збільшення пропозиції товарів. Відбудеться це тому, що в погоні за грошима покупців виробники розширять обсяг виробництва і тим забезпечать товарне покриття зрослого (у результаті додаткової грошової емісії) платоспроможного попиту.

Приведене теоретичне міркування трансформувалося в економічну політику, що одержала назву «контрольована інфляція».

Однак реальність виявилася сильніше теорії: перевищення платоспроможного попиту над товарними пропозиціями привело до звичайного росту цін. Виробник зволів направитися по більш легкому шляху: замість збільшення пропозиції він став «вибирати» інфляційний надлишок грошових знаків у покупця простим підвищенням ціни. Невдача спроби контролювати інфляцію була визначена ще і тим, що багато секторів ринкової економіки були фактично монополізовані, а кейнсіанский підхід припускав вільний конкурентний ринок.

Усім, хто займається економікою і жадає неї поліпшити.

Варто запам'ятати назавжди — у виробника є тільки два способи підвищення свого доходу:

за рахунок росту ціни (при незмінних витратах виробництва),

за рахунок скорочення витрат виробництва(при незмінній ціні).

З цих двох способів найпростіший і легкий — підвищення продажної ціни товару і спроба нав'язати її покупцю. І доти, поки доступний перший спосіб, немає такої сили, що змусила б виробника зайнятися скороченням витрат виробництва і збільшенням його обсягу. Лише тоді, коли виробник переконається, що подальший ріст ціни неможливий, він займеться виробництвом і його витратами (та й то, якщо не є монополістом).

У ринковій економіці єдиною силою, здатної переконати виробника зайнятися виробництвом, а не спекуляцією, є вільна конкуренція між виробниками.

Отже, теоретична спроба часткової реабілітації інфляції потерпіла поразку від тямущих у практичному відношенні виробників — аматорів монополізму і нееластичного попиту.

І тоді інфляція знову була визнана злом, з яким варто рішуче бороти. З 60-х рр. прийшла епоха монетаризму — концепції, що вважає, що стабільність ринкової економіки вирішальним образом залежить від регулювання грошової маси, що знаходиться в звертанні. Суть монетаристського підходу виражена в його знаменитому положенні: «Гроші мають значення!»

Практика монетаризму складається в проведенні мір, прямо протилежних кейнсіанским «рецептам»: обмеження державних витрат і росту грошової маси. Якщо кейнсіанский підхід означав стимулювання попиту (у надії тим самим викликати «ланцюгову реакцію» у виді росту пропозиції), то монетаризм, навпроти, стимулює пропозиція, наслідком якого повинний стати ріст попиту. Від «попиту» — до «пропозиції»: такий зміст переходу від кейнсіанської трактування інфляції до монетаристської.

Монетаристи пропонують наступні антиінфляційні міри:

— пряме стимулювання підприємництва, (зниженням податків на инвестируемую прибуток),

— скорочення державних витрат,

— стимулювання приросту: інвестиційних заощаджень (розміщення заселенням своїх заощаджень у чи банки цінні папери).

Монетаристска політика. — тверда політика, вона вимагає твердості і байдужа до демагогії й істерії. На відміну від кейнсіанства монетаризм на практиці довів, свою ефективність.

Інфляція у вітчизняній економіці

Отже, здавалося б, боротьба з інфляцією не представляє особливої складності; головне, що треба зробити, — це упорядкувати грошову емісію, тобто випускати стільки «паперових» грошових знаків скільки їхній дійсно потрібно для цілей грошового обігу (при даному обсязі і структурі товарообігу). І проте регулювання грошової маси, що знаходиться в звертанні, часто просто недосяжно, якщо думати що вся справа тільки у фінансових мірах. На жаль ситуація набагато складніше, тому що сама економіка багатьох країн об'єктивно змушує до додаткової грошової емісії, що приводить до інфляції. Розглянемо це на прикладі нашої країни, сама структура економіки якої дотепер свідомо «інфляціонна»:

— пріоритет галузей виробничого призначення,

— гігантський розмір оборонного виробництва,

— величезні обсяги незавершеного будівництва,

— безпрецедентно високий рівень монополізму,

— штучно завищений рівень зайнятості населення у виробництві.

Кожна з цих особливостей вітчизняної економіки буквально прирікає її на інфляціонність при спробі ринкової трансформації. Узяти, наприклад, оборонне виробництво. Останнє завжди є фактор інфляції для економіки будь-якої країни, оскільки зайняті в ньому споживчих благ не роблять. Видана ним зарплата завжди «інфляційна», тому що тут результат праці має вкрай специфічне призначення» Для нашої країни, де оборонні витрати десятиліттями мали патологічні розміри, конверсія (переклад військових заводів на випуск мирної продукції) є головний напрямок структурної перебудови вітчизняної економіки і головний спосіб подолання інфляції в Росії.

Могутнім інфляційним фактором виявляється також величезний обсяг незавершеного будування, тому що й у цьому випадку лунають «інфляційні» (порожні) гроші.

В інфляційному напрямку, діє і монополізм найбільших підприємств, що дозволяє встановлювати штучнаі завищені ціни.

Нарешті, «загальність праці» на практиці завжди обертається схованим безробіттям, а виходить, також видачею незароблених грошей.

Роздача «порожніх» грошей — головна причина інфляції, і без структурної перебудови економіки вгамувати російську інфляцію не удасться.

І тут багато чого залежить від соціальної витримки суспільства.

Справа в тім, що відкритої інфляції супроводжують «адаптивні інфляційні чекання» — особливий фактор посилення інфляції, зв'язаний із психологією масового покупця в інфляційній ситуації. Погоня за споживчою вигодою змушує покупця грати на різниці цін: припускаючи подальший ріст цін, він збільшує розміри поточних закупівель, сподіваючись вигадати на різниці сьогоднішніх і завтрашніх цін. Кожному покупцю здається, що він діє розумно і непомітно для продавця. Звичайно, ця омана, тому що в результаті підсилюється сукупний попит, що дозволяє продавцю підняти ціну; покупець знову діє «розумно і непомітно», провокуючи тим новий ріст цін, і т.д.