Реферат: Економічний зміст та форми страхування кредитів

З найдавніших часів кредитні операції проводились в умовах ризику неповерненння кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів протидії як першопричинам ризиків, так і їх наслідкам. Саме тому, розвиток кредитних відносин в умовах ринку (конкуренції, нестійкої кон¢юктури і політичної ситуації), спричинився до формування різних систем запобіжних заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків.

У взаємовідносинах між кредитором і боржником предметом їх спільного інтересу є кредит, який породжує протилежні правничо-економічні ситуації: для кредитора ¾ право вимагати отримання боргу, а для боржника ¾ зобов¢язання повернути позику згідно кредитної угоди. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які і можуть виступати об¢єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, та юридично ¾ в невиконанні зобо¢язань. Це означає, що суть страхування кредитів дещо відрізняється від інших видів страхування. Враховуючи домінуюче значення правового аспекту, який чітко проявляється у страхуванні кредитів, його було визнано за особливу форму страхового захисту ¾ страхування від збитків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності.

Найбільш важливим моментом у страхуванні є: розмір відповідальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Ці умови є обов¢язковими атрибутами страхового договору.

Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку і як результат поява ризику неплатоспроможності. Страховим випадком при страхуванні відповідальності позичальника вважається непогашення кредиту та несплата відсотків в строк обумовлений кредитним договором.

У зарубіжній страховій практиці відомо дві основних форми кредитного страхування: страхування кредитів (делькредерне страхування) і страхування застави під отримані кредити (кауційне страхування).

При першій формі страхувальник, а ним завжди виступає власне банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування. Схематично відносини, котрі складають цю форму страхування кредитів, можна представити таким чином:

Малюнок 16.1. Відносини контрагентів при страхуванні ризику неповернення кредиту (делькредне страхування).

Банк-кредитор Кредит Клієнт-позичальник

застрахований = страхувальник ризик

постійні зв¢язки

спорадичні зв¢язки

страховик

Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

страхувальник банк:

отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов¢язань;

частину відповідальності (біля 20%) залишає на власну відповідальність;

приймає зобов¢язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх у позику під звичайні відсотки.

страховик (страхова компанія):

вживає санкції при порушенні страхувальником прийнятих зобов¢язань аж до повної відмови виплати при страховому випадку;

пропонує, як правило, форму договору, відмову як “загальне покриття” страховим захистом;

залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

переймає право регресу до кредитоотримувача.

При другій формі страхування кредитів страхувальник ¾ боржник захищає право свого кредитора чи вірителя, які стають по-суті застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило, виступає кредитор. При реалізації другої форми страхування взаємовідносини між сторонами набувають наступного характеру:

Малюнок 16.2. Відносини контрагентів при заставному (гарантійному) страхуванні (кауційне страхування).

Банк-кредитор Кредит Клієнт-позичальник

застрахований страхувальник ризик

страховик

постійні зв¢язки

спорадичні зв¢язки

Кожна з цих форм (делькредерна або заставна) безумовно повинні бути представлені конкретними видами страхування, зміст яких залежить від форм кредитування і умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного здійснення страхових операцій, економічна суть їх єдина настільки, наскільки єдиною є суть кредитних операцій, які обслуговуються в процесі страхування. Тому в усіх випадках суть кредитного страхування зводиться до уникнення втрат кредиторами і цим самим вноситься певність у відносини між кредиторами і позичальниками.

На українському ринку страхування кредитів, як новий вид страхового захисту, появилося порівняно недавно ¾ на початку 90-х років у двох варіантах:

а) добровільного страхування ризику непогашення кредитів, особливою рисою якого є те, що страхувальником виступає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, коли банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно страхувальником і застрахованим (бенефіцієнтом);

б) добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів, за умовами якого позичальником виступає боржник, страхуючи кредит на користь свого кредитора.

При першій формі страхувальник-банк (після укладання кредитного договору) може самостійно застрахувати надану позику шляхом підписання зі страховою компанією договору про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотку за кредит. Із логіки пов¢язаних інтересів виникає, що ініціаторами таких страхових операцій повинні виступати банки, як пошукувачі страхового захисту. Для них ця операція за своїм характером знаходить аналогію в страхуванні від нещасних випадків, якими є факт неповернення кредитів.

У вітчизняній страховій практиці запропонований варіант страхування поки що не знайшов попиту на страховому ринку. Це можна пояснити існуванням ряду обставин:

головною обставиною є те, що комерційні банки неможуть сьогодні без побоювання використати страхування кредитів, як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Відсутність страхового аудиту та широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній ставить під сумнів їх платоспроможність. З іншого боку, надмірно високі страхові премії призводять до підвищення витрат виробництва за рахунок страхових платежів, що в свою чергу викликає необгрунтоване підвищення цін на товари і послуги.

іншою обставиною є ускладнення процедури оформлення страхового договору, що потребує від банків як звичайної, рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної ¾ при узгодженні страхових тарифів, характеру відповідальності, передачі страховику документів, необхідних йому для відкриття регресного позову до боржника банку та інші ускладнення.

Більш простим з точки зору процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається, як вид гарантійного листа страхової компанії банку за фінансовими зобов¢язаннями до його клієнтів-позичальників. Цей варіант страхування можна розглядати як форму забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків, лише у випадку, коли страхова фірма згідна і спроможна здійснити виплату страхової винагороди. Для цього банку необхідно через позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі документи:

свідоцтво про державну реєстрацію;

статут і установчі документи;

ліцензію на проведення страхової діяльності з переліком видів страхування, у тому числі і страхування відповідальності;

правила (умови) страхування, затверджені в передбаченому статутом порядку;

договір добровільного страхування відповідальності за типовою формою;

страховий поліс (свідоцтво сертифікат) за типовою формою.

Про платоспроможність страхової компанії в цілому можна судити за наявністю перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Однак, рекомендується конкретно проаналізувати фінансові можливості страхової компанії, опираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:

власні капітали і резерви, вільні від зобов¢язань;

методологію розрахунку страхових тарифів;

збалансованість страхового портфелю;

величину страхових резервів, на предмет їх адекватності обсягам прийнятих зобов¢язань;

розміщення страхових резервів (із жотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості);

можливостями перестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів, із урахуванням внесених банком поправок, укладається договір страхування, який подається в банк разом із страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту і відсотків по ньомі, банк повинен уважно розглянути проект укладеного договору добровільного страхування на предмет виконання таких вимог:

строк дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по ньому на період, протягом якого страховик за умовами страхування зобов¢язаний виплатити страхове відшкодування охоплюючи строк подачі і розгляду заяви;

договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;

страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і відсотків за користування ним;

строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним: крім заяви страхувальника про настання страхового випадку може бути подана і відповідна заява банку-кредитора;

дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування повинна відповідати даті погашення кредиту і виплаті відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним.

договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником суми страхового платежу (премії) в повному обсязі.

Страхування здійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхової премії з його рахунку в даному банку. Взаємовідносини між контрагентами страхової угоди можна проілюструвати за схемою 3.

Малюнок 16.3. Взаємовідносини між контрагентами страхової угоди.

страхова кредит

Страхова премія Банк Клієнт-

компанія комісія кредитор сума страхувальник

платежів

Примітка: