Реферат: Утворення та розвиток Єгипетської держави

Характерно, що Нефереху і Іпусер скаржаться на "грабіж". "Викрадають майно знатної людини і передають його бідняку. Власник зазнав утрати, а бідняк удоволений".

Це повстання потерпіло поразку. Однієї з важливих причин його поразки був завойовницький рух кочового племені гіксосів на Захід убік Єгипту. Під пануванням гіксосів Єгипет знаходився близько 150 років. Тільки після довгої і завзятої боротьби єгиптянам на чолі з фиванским номом удалося вигнати гіксосів із країни і відновити політичну самостійність.

Державний устрій Єгипту. Державний устрій Єгипту мало форму деспотії. У ньому вся повнота влади номінально належала одному обличчю, що править за допомогою більш-менш складного централізованого бюрократичного апарата (царю-фараону). Фараони належали до одного роду і переміняли один одного в порядку престолонаследдя. Єгипетський історик Манефон (кінець IV - початок III в. до н.е.) нараховує 30 династій в історії Єгипту.

Характерною рисою деспотії, що склалася в Єгипті, був релігійний культ глави держави царя-фараона. Необхідність створювати і підтримувати в порядку іригаційні спорудження було основною причиною тенденції до політичної централізації і до зміцнення деспотичної влади. Чималу роль зіграло і ту обставину, що фараони під час воєн нерідко ставали головнокомандуючими єгипетськими військами. Культу фараона сприяла також обмеженість свідомості членів примітивних сільських громад, скованих традиціями первіснообщинного ладу, у якому родоплеменние вожді і їхня аристократія, що оточувала, створювали культ вождів. Але не слід думати, що фактично влада єгипетських фараонів була необмеженою. Фараон не міг по своїй сваволі приймати рішення, які б йшли всупереч інтересам жрецької, військової і служивої знаті.

В історії Древнього Єгипту були нерідкі випадки скинення фараонів і терористичних актів проти них. Самий культ фараона говорив скоріше не про одноособове панування фараона, а про теократичний характер колективного панування жрецов, воїнів і чиновників, що посилено вселяли працюючим масам представлення про фараона як про божество.

За словами єгипетських текстів, цар виділяв серед мільйонів і вважався богом, сином бога сонця Ра. Перед царем всі і навіть вельможа повинні були падати ниц і цілувати порох у його ніг. Великою честю вважався дозвіл цілувати його ноги. Цар не вмирав, а "заходив за свій вічний обрій". Його палац вважався храмом, а придворний етикет являв собою релігійний культ. Обожнювання фараонів виражалося також у тім, що після їхньої смерті споруджувалися грандіозні гробниці-піраміди, для побудови яких тисячі людей у примусовому порядку відривалися від продуктивної праці. Як повідомляє грецький історик Геродот, для спорудження піраміди Хеопса треба було двадцять років.

Придворний штат фараона - привілейована категорія рабовласників був утворений з колишньої родовий номовой знаті.

Візир (джаті). Вже в Древньому царстві створюється великий бюрократичний апарат з чиновників-переписувачів. На чолі цього апарата стояв сановник, найближчий помічник пануючи. В історичній і історико-юридичній літературі його називають "візир" (єгипетське найменування "джаті" чи "тсаті"), а іноді - "верховний сановник".

У Древньому Єгипет не було розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади. Судячи з інструкції, складеної при Тутмосе III для трьох візирів (текст зберігся на стінах фиванских гробниць), і інше даної, повноваження й обсяг діяльності візира були дуже широкі.

Візир керував керуванням державою, і чиновники всіх рангів були зобов'язані доповідати йому про свої справи і від нього одержувати розпорядження. Візир був керівником суду, головував у раді десяти, котрий одночасно був і вищою судовою інстанцією, і одним з органів керування. Він був також керівником палати шести - іншого судового органа. Візир брав участь у керівництві господарством, тому що був начальником царських скарбів і всіх державних складів. Він керував також усіма роботами, що виконувалися для царя. В епоху Нового царства візир був керівником усіх військових сил. Він виконував також обов'язку нотаріуса, оскільки затверджував заповіту. У згаданій вище інструкції докладно описується порядок роботи цього сановника в його приймальні. Характерно, що всі прохання було потрібно викладати на письмі. Для зміцнення авторитету візиря навколо його особистості теж був створений релігійний культ. Він уподібнювався богу Тоту, що у єгиптян спочатку був богом місяця, а потім став богом мудрості і листа.

Крім візиря в Древньому Єгипті були інші посадові особи, серед яких досить значної була посада - хоронителя печатки, чи головного скарбника. Називався він "скарбником пануючи Нижнього Єгипту"; звичайно, казначейства в сучасному змісті слова в Єгипті не було, тому що податки вносилися натурою. Скарбник завідував державними складами, де зберігалися всі ці натуральні приношення.

Важливої була також роль начальника всіх царських робіт, що сполучав у собі посада царського архітектора і спостерігав за виконанням повинностей, покладених на вільне населення. У Древньому Єгипті склався величезний апарат чиновників з розвитим діловодством, причому багато документів свідчать про корупцію чиновників, беззаконні і сваволі. Характерне повчання деякого Ітахотепа, що рекомендує: "Гни спину перед начальством, тоді твій будинок буде в порядку, твоя платня буде в справності, тому що погано тому, хто противиться перед начальником, але легко жити, коли він благоволив".

Місцеве управління Древнього Єгипту. Взаємини між центральними і місцевими органами влади в історії Древнього Єгипту не були постійними і не раз перетерплювали зміни

Після об'єднання Єгипту в одну державу колишні царьки, що стояли на чолі номів, втратили свою самостійність і перетворилися в залежних від фараона посадових осіб - номархів. Вони володіли в межах номів вищою судовою й адміністративною владою і збирали податки в скарбницю. У їхньому розпорядженні був значний штат чиновників - скарбників, збирачів податків, доглядачів і т.п. Крім номархоів адміністративними повноваженнями були наділені храми. Нижчими органами керування на місцях були сільські громади.

В часи розпаду Єгипетської держави номи не раз намагалися придбати повну політичну самостійність, але знову втрачали її в результаті об'єднання Єгипту.

Армія. Спочатку постійна армія обмежувалася особистою охороною фараона і загонами, що складалися з нубійських і лівійських стрільців, що повинні були придушувати хвилювання усередині держави. У храмів і збирачів податків теж були постійні військові загони. Поліцейські функції покладалися на нубійських негрів.

У випадку війни збиралося ополчення, що комплектувалося по рекрутській системі. Номи, а також храми і великі землевласники повинні були поставляти визначене число рекрутів.

Після вигнання гіксосів в армії з'являються загони колісничих, тобто воїнів, що боролися на колісницях, запряжених конями. Це колісниче військо комплектувалося з більш заможних шарів населення. Ці війни в нагороду за свою службу наділялися ділянками землі.

У Новому царстві одержує широкий розвиток система найманих військ. Це було викликано загостренням класових протиріч у країні, унаслідок чого армія, що комплектувалася з єгиптян, ставала не тільки ненадійної, але і небезпечної для пануючого класу.

Організація суду. Суд у Древньому Єгипті не був відділений від адміністрації. Вищі посадові особи і номархи були одночасно і верховними суддями. Судочинство здійснювалося, як правило, колегіально. Так, у период Нового царства був заснований центральний суд (кенбет) з 30 суддів, що підбиралися зі знатних громадян різних міст. Поряд з цим кенбетом були засновані кенбети округів і окремих міст. Існували храмові суди, що складалися з жрецов. У номах керівництво правосуддям здійснювалося номархами. Фараон був вищою судовою інстанцією, міг особисто вирішити будь-як справу і скасувати будь-як рішення інших судів. Теоретично усі вільні єгиптяни могли звертатися до нього зі скаргами і проханнями про помилування. Але практично це навряд чи було здійснено. І хоча в ряді документів затверджується, начебто єгипетський суд був охоронцем істини і справедливості, у судах процвітали продажність і хабарництво.

Основние черти права Древнего Египта. В даний час наука не має у своєму розпорядженні скільки-небудь істотні публікації давньоєгипетського законодавства, про яке ми знаємо лише по окремим збереженим фрагментам і по творах давньогрецьких авторів. Грецький історик Диодор приписує складання перших писаних законів легендарному фараону Менесу (близько 3000 р. до н.е.), засновнику I царської династії Єгипту. У давньоєгипетській і античній літературі маються свідчення активної законодавчої діяльності і ряду наступних фараонів. Так, паную Сасихису приписується законодавство з питань релігії, Бокхорису (VIII в. до н.е.) - цілий кодекс в області фінансів і торгівлі, Амасису (VI в. до н.е.) - законодавча регламентація діяльності місцевої адміністрації і т.д. Вже в Древнім царстві були відомі різноманітні форми царських актів: одні з них мали загальнормативний характер (закони), інші були конкретними розпорядженнями царів по приватних питаннях (иммунитетние грамоти і т.п.). У знаменитому Вислові Ипусера згадуються "закони залу суду", що, мабуть, являли собою правовий чи звід посібник із законодавства, яким користалися судді. Найбільш великими з дошедших до нас від Древнього Єгипту правових документів законодавчого характеру є "інструкція везиру", що складає частину більш великого посадового законодавства, що грало важливу роль в умовах разросшегося, бюрократично організованого адміністративного апарата.