Реферат: Теорії кредиту

Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набувала експансіоністського характеру, у зв’язку з чим сама теорія стала називатися експансіоністською.

Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австрійський економіст Й.Шумпетер і німецький економіст А.Ган. Аналізуючи закономірності розширеного відтворення Й.Шумпетер у своїй книзі “Теорія господарського розвитку” дійшов висновку, що основни рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні звасоби, які є капіталом, оскількки використовуються підприємцями для розширення виробництва.

Ототожнивши кредит з капіталом, Й.Шумпетер оголосив кредит і банки вирішальними факторами розвитку капіталістичного виробництва, здатними відвернути економічні кризи, інфляцію, забезпечити процвітання суспільства. Й.Шумпетер впритул підійшов до розробки кредитних методів економічного регулювання.

Ще далі в розробці кредитної політики, згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту, пішов А.Ган. Як і його попередники, А.Ган вважав, що банки спроможні безмежно розширюввати кредит шляхом депозитно-чекової емісії, що їх активні операції первинні по відношенню до пасивних, що останні є лише відображенням перших.

На відміну від своїх попередників, А.Ган зробив спробу розкрити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися при кредитуванні по контокоренту. В такій формі банки задовільняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже, і в капіталах. По контокорентному банк може в будь-який час надати підприємству додаткову купівельну силу, необхідну для залучення в свій оборот робочої сили і матеріальних цінностей. Здільшення виробництва і зростання цін зумовлюють додатковий попит на кредит. Такий механізм забезпечує зрощування банків з підприємствами, їх глибокий контроль над економікою.

На цій основі А.Ган розробив рекомендації по широкому використанню кредитної політики для підтримання високої економічнї кон’юнктури. Змінюючи умови кредитування, форсуючи постійно надання позичок, банки можуть надати обороту стільки купівельної сили, скільки необхідно, щоб створити достатній попит, не допустити кризи надвиробництва, згадити коливання економічного циклу. У зв’язку з цим А.Ган проголосив теоретичну можливість створення “безкризового”, “безкон’юнктурного” господарства. Подібні рекомендації А.Гана користувалися великою популярністю в 20-ті роки, коли глибокі економічні кризи регулярно потрясли капіталістичну систему госполарства. Проте тривала гіперінфляція, що вразила в цей період економіку Німеччини, дещо підірвала авторитет капіталотворчих рекомендацій. А.Гана навіть звинувачували у тому, що його теорія сприяла розв’язанню гіперінфляції. Під тиском цих звинувачень він дещо переглянув свої позиції. Зокрема, кредитну експансію перестав вважати єдиною умовою високої економічної кон’юнктури. Замість політики постійної кредитної експансії А.Ган став радити періодично проводити кредитну рестрикцію.

Проте, це не означало принципову відмову А.Гана від капіталотворчої теорії кредиту. Вже в 1960 р. він стверджував, що значна частина висунутих ним у 20-ті роки положень, які гостро критикувалися тоді його опонентами, в кінцевому підсумку знайщли загальне визнання. І це справді так. Усі сучасні теорії грошово-кредитного регулювання, передусім кейсіанського спрямування, базуються на основних постулатах капіталотворчої теорії кредиту.

Дж.Кейнс повністю сприйняв основні положення капіталотворчої теорії і запропоновану А.Ганом ідею використання її в інтересах державного регулювання економіки. Слідом за А.Ганом Дж.Кейнс стверджував, що кризи і безробіття можуть бути ліквідовані шляхом втручання емісійного банку і уряду в економічні процеси.

Причини економічних криз, він вбачав в недостачі попиту на предмети споживання і засоби виробництва. Недостачу ж попиту пояснював тим, що з ростом доходів відносно зменшується схильність населення до споживання, а недостачу попиту на засоби виробництва ¾ обмеженістю приватних інвестицій. Цю останню тенденцію Дж.Кейнс вважав наслідком високого рівня процента. Якщо рівень процента дорівнює чи перевищує норму прибутку, то це стимулює капіталістів віддавати “перевагу ліквідності”, тобто схильність тримати свій капітал і доходи в грошовій формі, а не вкладати в підприємства чи розширювати споживання. Особливо відчутно перевага ліквідності над інвестиціями виявляється в умовах “невпевненості”.

Високий рівень процента Дж.Кейнс пояснював виключно недостатньою кількістю грошей в обігу, що викликає обмеженість пропзиції позичкового капіталу порівняно с попитом. Тим самим Дж.Кейнс ототожнював гроші з позичковим капіталом, а рівень процента пов’язував з рухом попиту і пропозиції позичкового капіталу і відривав від рівня прибутку. Це давало йому можливість сконструювати зовні простий і ефективний механізм впливу на рух платоспроможного попиту, а через нього ¾ на зміну економічного циклу.

Посиленням кредитної експансії Дж.Кейнс вважав можливим розширити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу. Проте вплив цього фактора на збільшення попиту, а отже, на послаблення кризового спаду і зростання зайнятості він бачив непрямим, а оппосередкованим ¾ через ставку процента. Якщо внаслідок кредитної експансії ставка процента знижується, то послаблюється перевага ліквідності і зростають інвестиції, які приносять ту ж чи більшу норму прибутку. Це сприяє швидкому виходу з кризового стану. В такрму ж напрямі діє розширення платоспроможного попиту з боку населення, що стимулюється зростанням схильності до споживання внаслідок зростання доходів і падіння процента в умовах кредитної експансії.

Встановлена Кейнсом залежність зростання економічної активності і зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку ¾ внаслідок кредитної експансії базувалася на кількісній теорії грошей і капіталотворчій теорії кредиту. Проте Дж.Кейнс розумів вузькі місця обох теорій і в своїх побудовах механізму грошово-кредитного регулювання хотів їх обминути. Саме цим пояснюється той факт, що Дж.Кейнс непрямо пов’язував ціни, економічну кон’юнктуру і зайнятість з кількістю грошей, а оппосередковано ¾ через кредит, попит і інвестиції. Більше того, вплив кількості грошей, отже кредитної експансії, на рівень процента він вважав відчутним лише в певних межах, за якими процент перестає реагувати на кількість грошей в обігу, і збільшення її набуває інфляційного характеру. Тому Дж.Кейнс відмовився від ідей попередників про безмежні капіталотворчі можливості кредиту та банків і радив поряд з кредитними інструментами широко використовувати інші заходи регулювання економіки.

Проте, і в сучасний період деякі економісти звертаються до постулатів капіталотворчої теорії в своїх рекомендаціях щодо державного регулювання економіки. Особливо слід виділити концепцію монетаризму М.Фрідмена і побудовані на ній “рецептів” регулювання ринкової економіки.