Реферат: Нігерія
Міста. Завдяки тому, що йоруба традиційно жили в поселеннях міського типу, частина нігерійських міст знаходиться на південно-заході країни. У центрі цього регіону розташований Ібадан, а в радіусі 145 км від нього знаходяться Лагос, що була столиця і як і раніше найбільший торговий, портовий і промисловий центр; інші великі міста регіону – Огбомошо, Ошогбо, Илорин, Абеокута, Илеша, Иво, Адо-Екити, Мушин, Еде, Ифе і Икерре. Усі вони є чисто африканськими містами з древньою історією.
Багато міст Півночі, що є столицями еміратів, настільки ж древні, як і міста південно-заходу. У Кано, де більшість населення складають хауса і фульбе, ніколи були зруйновані міські стіни окружністю в 21 км, після чого місто стало найбільшим торговим центром. Інші великі міста Півночі – Зария, Кацина і Кадуна, розташовані в районах проживання хауса і фульбе, а також Майдугури (225,1 тис.), на північному сході.
ЕКОНОМІКА
Майже сорок років після того, як Нігерія в 1960 одержала незалежність від Великобританії, її економіці як і раніше наявний дуалізм: сучасний товарний сектор, що працює в основному на експорт, співіснує з традиційним напівнатуральним сільським господарством.
У сучасному товарному секторі, становлення якого почалося в колоніальний період, державні і контрольовані державою підприємства залишаються головними роботодавцями. Значне число професійне підготовлених працівників не можуть знайти роботу, а періодичні чищення і звільнення державних службовців ще більше погіршують ситуацію на ринку праці.
Близько 70% нігерійців зайнято в сільському господарстві, але починаючи з 1965 воно не забезпечує потреби країни в продовольстві. Спроба вирішити проблему шляхом збільшення закупівель продовольства за рубежем привела до різкого збільшення витрат на імпорт продуктів харчування. Нездатність нігерійської промисловості забезпечити внутрішній ринок товарами першої необхідності, включаючи цукор, сіль, мило, автомобільні шини і рослинна олія, стало ще однією характерною рисою економіки країни. Відсутність іноземної валюти для закупівлі сировини і запасних частин привело до того, що виробляючі ці й інші основні товари підприємства працювали не на повну потужність. Зменшення надходжень від продажу сирої нафти на світовому ринку стало головною причиною економічного спаду. Злодійство і фінансові афери державних чиновників також сприяли погіршенню економічної ситуації.
Економічна історія. Економічна історія Нігерії завжди була тісно зв'язана з зовнішньою торгівлею, зокрема, транссахарською караванною торгівлею в Середні століття і трансатлантичну работоргівлю з 17 в. по початок 19 в. Однак сучасна економіка Нігерії веде свій родовід від торгівлі пальмовою олією, що на початку 19 в. витиснув работоргівлю і поклала початок експорту нігерійської сировини в обмін на імпорт британських промислових товарів. Торгівля пальмовою олією принесла багатство і процвітання населенню міст-держав дельти Нігеру і району Калабар. Історія зберегла імена розбагатілих на цій торгівлі Джа-Джа, правителя міста-держави Опобо, і Ейямби, правителя державного утворення Калабар.
У період з першого десятиліття 20 в. і аж до початку громадянської війни 1967–1970 експорт диверсифікувався. Після 1953 експорт какао й арахісу став приносити більше доходу, чим експорт пальмової олії. У 20 в. важливими статтями експорту стали бавовна, каучук, олово, деревина, шкіри і шкіри. У 1958 почався експорт сирої нафти, і за десять років вона перетворилася в головне джерело валютних надходжень Нігерії. Після закінчення громадянської війни частка сільськогосподарської продукції в експорті зменшилася. Це порозумівалося різким збільшенням експортних надходжень від продажу сирої нафти і збільшенням внутрішнього споживання на тлі падіння виробництва деяких культур. У 1971 Нігерія вступила в ОПЕК. ДО 1972 країна вже не могла забезпечити себе пальмовою олією, бавовною й арахісом. У цій ситуації уряд був змушений дозволити ввіз у Нігерію пальмової олії. Після закінчення в 1970 громадянської війни нафта стала приносити левину частку державних доходів: у 1970 вона складала 20%, а в 1980 – уже 90%. Потім доходи від продажу нафти стали падати, що порозумівалося насиченням світового ринку, пошуком альтернативних джерел енергії і двома світовими економічними спадами. Уряд прийняв ряд мір для збільшення виробництва експортних сільськогосподарських культур.
Протягом 20 в. і особливо після проголошення в 1960 незалежності в Нігерії розвивалося власне промислове виробництво. Крім підприємств по первинній переробці сільськогосподарської сировини, таких як маслоробні заводи, що роблять арахісове, бавовняне і пальмову олію, були створені оловоплавильний завод, підприємство з виробництва крепу (натурального каучуку) з латексу, лісопильно-фанерні комбінати, а також автоскладальні цехи, що працюють на привізних деталях. З 1975 найважливішою галуззю промисловості стала переробка нафти. Підприємства інших галузей робили споживчі товари, що заміщали імпорт – пиво, мило, цукор, взуття і набивні бавовняні тканини. Були побудовані нафтохімічні комплекси у Варрі і Кадуні, де вироблялася сировина, необхідне для роботи багатьох місцевих підприємств, що через недостачу сировини змушені чи були закриватися, чи проводити масові звільнення персоналу.
У період 1950–1960 щорічні темпи росту нігерійської економіки складали 4–5%. Їхнє помітне уповільнення відбулося після політичної кризи 1966 і в роки громадянської війни 1967–1970. Блокада східних штатів, що проголосили себе Республікою Біафрою, і закриття Порт-Харкорта привели до згортання виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Війна мала не тільки негативні наслідки: національна економіка стала більш самодостатньої. Економічний ріст відновився в післявоєнний період, коли стали збільшуватися доходи від продажу нафти. У 1970–1978 він складав у середньому ок. 6% у рік. Після 1978 економіка Нігерії характеризувалася крайньою нестабільністю, національний доход зменшився, особливо після того, як з 1982 закрилися сотні промислових підприємств, що працювали на імпортній сировині.
Національний доход. У 2003 році валовий внутрішній продукт (ВВП) Нігерії оцінювався в 52,8 млрд. дол., чи ок. 440 дол. на душу населення. У 1977–1997 приріст ВВП складав 1,7 % у рік, але в розрахунку на душу населення намітилася тенденція до його зниження. На початку 1990-х ВВП країни скоротився, оскільки високий курс, що зберігався на світовому ринку, найри в умовах політичної нестабільності робив невигідним імпорт багатьох товарів. Продукція сільського господарства складала близько 1/3 ВВП, гірничодобувної (у першу чергу видобутку нафти) промисловості – трохи менше, що обробляє промисловості – 10%, інше приходилося на сферу послуг, у т.ч. наданих державою. Про темпи інфляції свідчать наступні цифри: у 1980-і роки купівельна спроможність найрі зменшувалася в середньому на 14% у рік, а в кожний з наступних трирічних періодів – більш ніж на 50%. Але до кінця 1990-х спостерігалося уповільнення темпів інфляції від 29,3% у 1996 до 10,5% у 1997.
Сільське господарство. Дотепер більшість нігерійців (ок. 65% у 1989) працюють у селянських сімейних домогосподарствах, забезпечуючи себе продуктами харчування і вирощуючи на продаж одну чи кілька товарних культур. Швидкий ріст міського населення і захоплення сільського населення деяких районів, наприклад йорубської зони какао, вирощуванням технічних культур привели до недостачі продовольства, причому не тільки в містах, але й у сільській місцевості.
Основні продовольчі культури Півдня і Середнього пояса: ямс, рис і кукурудза. У північних районах обробляють сорго, просо і мал. У цій частині країни розвите тваринництво. Маніок, томати і бобові вирощують на території всієї країни, а цибуля – у районах лугів і пасовищ, наприклад у басейні оз. Каинджи, використовуючи для цієї мети зрошувані землі. Для виробництва продовольчих культур характерне вирощування змішаних культур на земельних ділянках, площа яких на півдні рідко перевищує 0,4 га, а в районах лугів і пасовищ півночі – 1,2 га. Селянський земельний наділ складається, як правило, з декількох ділянок, що знаходяться в різних місцях. На заливних землях по берегах великих рік у північних штатах застосовується примітивне зрошення. Терасове землеробство збереглося на схилах, де в часи набігів за рабами і міжусобними війнами споруджувалися сторожові вишки. Поблизу великих міст розвите товарне садівництво. Сприятливі кліматичні умови в районі Лагоса дозволяють збирати два врожаї. Кава, тютюн і горіхи кола вирощуються для продажу на внутрішньому ринку; бавовна, пальмова олія, арахіс і каучуконоси – для внутрішнього ринку і на експорт, а какао-боби – тільки на експорт.
У 1952–1970 швидко росло виробництво каучуку, какао-бобів і пальмової олії на плантаціях. Однак до 1970-м років ентузіазм, зв'язаний із плантаційним сільськогосподарським виробництвом став угасати, оскільки більша частина державних плантацій виявилися збитковими, а деякі з них довелося закидати. У 1980–1983 у ході реалізації урядової програми були відновлені деякі закинуті плантаційні господарства і створені нові, а завдяки фінансовій допомозі Всесвітнього банку були закуплені і роздані дрібним селянам більш якісні саджанці. У 1985 на плантаціях вироблялося менш 5% усього нігерійських какао-бобів, пальмової олії і каучуку.
Уряд став ініціатором реалізації декількох амбіційних і надзвичайно дорогих іригаційних проектів. Найбільш значні серед них – проект Баколорі в шт. Сокото, що передбачає зрошення 40 тис. га, проект Південний Чад у шт. Борно – 66 тис. га і проект Каінджі-Дам – 20 тис. га в районі штучного водоймища Каінджі.