Реферат: Грунти рівнин України і їх основні особливості

Дерново-підзолисті глеюваті грунти розташовані окремими масивами та плямами на слабо дренованих вододілах або пониженнях із слабким стоком в умовах надмірного зволоження. Вони мають, як прави­ло, нижчу родючість через несприятливий водно-повітряний режим і більш кислу реакцію грунтового розчину.

Дернові грунти формуються під трав'янистою рослинністю серед дерново-підзолистих. Відрізняються від них укороченим (30-40 см) профілем, верхнім темним гумусовим горизонтом, який змінюється пе­рехідним, світлішим за кольором, їх карбонатні відміни добре гумусовані (2-4%), насичені основами, ма­ють нейтральну або слабо кислу реакцію грунтового середовища, міцну грудочкувату структуру, але містять мало доступного фосфору. Серед грунтів Полісся їм належить найвища природна родючість, якщо вони достатньо потужні (>30 см).

Серед болотних грунтів найбільш використовуються торф’яники. Вони утворились при надмірному зволо­женні та відкладенні болотної рослинності на поверхні грунту. В найбільш поширених відмінах гумусовий або торфово-гумусовий горизонт становить від 15-20 до 40-50 см, а нижче розташовані інші оторфовані горизонти або оглеєний горизонт з вохристими плямами і темними конкреціями. При анаеробних умовах відбувається відновний процес, коли окисні сполуки заліза переходять у закисні форми, в резуль­таті чого з'являються вохристо-палеві конкреції.

Заболочені грунти у природному стані - малопродуктивні, їх використовують здебільшого як сіножаті. При правильному застосуванні широкого комплексу агротехнічних заходів на осушених болотних грунтах і торфовищах можна одержувати високі врожаї, особливо кормових культур.

Використана література:

Грунти України. – К., 1999.

Фізична географія України. – К., 2000.