Реферат: Господарство країн Східної Європи,Північної і Центральної Азії

Основою розвитку економіки країн регіону є паливно-енергетичний Комплекс, який забезпечує енергією і теплом усі сфери життя. В паливно-енергетичному балансі переважає вугілля. Добувають газ і нафту, частка якої постійно збільшується через використання її в хімічній промисловості.

У регіоні зосереджено до 20 % світових запасів палива. За обсягами видо­бутку переважає вугільна промисловість. Тут лідерами є Росія і Казахстан. Нафтова і газова промисловість найбільш розвинута в Росії, Казахстані, Азербайджані і Туркменістані. Райони видобутку і споживання з'єднані нафто- і газопроводами, вздовж яких розміщуються переробні підприємства (мал.).

До 70 % електроенергії виробляється на теплових електростанціях, які є осно­вою енергетики всіх країн регіону. Близько 15 % припадає на ГЕС і понад 10 % на атомні станції, програма розвитку яких після чорнобильської катастрофи була істот­но переглянута. Теплові електростанції розміщують або в місцях видобутку сирови­ни, або поблизу споживачів - в районах зосередження населення і виробництва. ГЕС працюють на великих рівнинних (європейські країни) або гірських річках (централь­ноазіатські країни). Розміщення АЕС тяжіє до споживачів. У цілому ж до 60 % паливно-енергетичних ресурсів зосереджені в азіатській частині регіону, тоді як близько 60 % енергії споживається країнами європейської частини.

Чорна металургія регіону спочатку виникла в європейській частині (Центральна Росія, Урал, Україна) і тільки в 30-х роках XX ст. дістала розви­ток у східних районах Росії та в країнах Центральної Азії і Закавказзя. Основ­ною продукцією галузі є чавун, сталь та прокат, що виробляються на комбінатах повного циклу. Сировинною базою галузі є руди чорних металів (залізна, марган­цева, хромітова) та коксівне вугілля. Вигідне географічне поєднання цієї сирови­ни дає змогу створювати великі металургійні бази. Такі металургійні бази скла­лися в Росії, Україні та Казахстані. Ці країни є основними виробниками і поста­чальниками чорних металів у регіоні.

Кольорова металургія має різноманітнішу сировинну базу, ніж чорна що зумовлює її складну галузеву та територіальну структури. Галузі, що використо­вують руди з малим вмістом металу, є матеріаломісткими і тому тяжіють до сиро­винної бази. Це мідна промисловість, виробництво свинцю та цинку. Алюмінієва-титано-магнієва та нікелева промисловість в розміщенні орієнтуються на паливно-енергетичні ресурси. Найбільшими виробниками кольорових металів у регіоні є Росія і Казахстан. Виробництво міді зосереджено в Казахстані, Росії, Вірменії, Узбекистані, свинцево-цинкова промисловість розвинута в Казахстані, Росії, Азер­байджані, Киргизькій Республіці, нікелево-кобальтова - в Росії, олов'яна - в Росії та Киргизькій Республіці, титано-магнієва - також переважно в Росії.

Для хімічної промисловості регіону характерна велика різноманітність сировинної бази. Вона використовує гірничо-хімічну сировину (фосфори­ти, апатити, солі, сірку), паливо (нафту, газ, вугілля, деревину, сільськогосподарсь­ку сировину), вапняки, гіпси. Утилізує виробничі відходи - коксові та сірчані га­зи. Традиційну гірничо-хімічну сировину здебільшого використовує основна хімія, головною продукцією якої є мінеральні добрива: азотні, фосфатні, калійні. Структу­ра та обсяги виробництва залежать від потреб сільського господарства, а розміщен­ня визначається транспортно-географічним положенням щодо споживачів та особли­востями технологічного процесу.

Мінеральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягами вироб­ництва виділяються Росія (50 %), Білорусь (близько 20 %) та Україна (15 %).

Виробництво кислот орієнтоване здебільшого на споживачів, має повсюдне розміщення, а виробництво соди і хлору тяжіє до сировинної бази - родовищ кам'я­ної солі. Ця продукція випускається більшістю країн, проте основним експортером в регіоні є Росія.

Дуже різноманітна промисловість полімерних матеріалів. Основними виробника­ми продукції є Росія, Україна, Азербайджан - вуглеводнева сировина; Росія, Біло­русь, Україна - хімічні волокна; Росія, Грузія, Вірменія - синтетичний каучук.

Сукупність галузей, об'єднаних переробкою деревини, утворює лісопромисло­вий комплекс. Основні запаси деревини знаходяться в азіатській частині, а 9/10 споживачів - в європейській, що викликає великі обсяги транспортних переве­зень зі сходу на захід і з півночі на південь. За запасами та обсягами виробництва готової продукції (пиломатеріали, фанера, сірники, будинки, а також папір) провідні позиції в регіоні посідає Росія.

Машинобудування регіону випускає різноманітну за призначенням продукцію, має дуже розгалужені внутрішні та міжгалузеві зв'язки, що станов­лять основу функціонування всієї економіки.

Найбільший розвиток машинобудування дістало в європейській частині регіону. На важкому машинобудуванні - виробництві турбін для атомних, гідро- і теплових електростанцій, парових котлів, генераторів, гірничо-шахтного та металургійного Устаткування спеціалізуються Росія та Казахстан. Транспортне машинобудування представлене виробництвом тепловози? та електровозів (Росія, Україна, Грузія), ва­гонів (Росія, Україна), суден (Росія, Україна). Виробництво вантажних автомобілів зосереджено переважно в Росії, Україні і Білорусі, легкових - Росії, Україні, авто­бусів - Росії, Україні, двигунів - у Росії, Україні.

Центри тракторобудування розташовані в Росії, Білорусі, Україні та Казах­стані. Сільськогосподарське машинобудування представлене виробництвом зернових (степова зона Росії) комбайнів, льоно- та картоплезбиральних комбайнів (Російське Нечорнозем'я), бавовнозбиральних машин (Узбекистан).

Країни регіону, які не мають достатніх сировинних ресурсів, але забезпечені тру­довими ресурсами, розвивають різноманітне верстатобудування та точне машинобудування: електротехнічне, електронне, приладобудування (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизька Республіка).

Промисловість будівельних матеріалів використовує місцеву сировину, тому розвинута в усіх країнах регіону і відповідно до місцевих умов у кожній країні має ту чи іншу галузеву структуру. Промисловість будівельних ма­теріалів широко використовує відходи інших виробництв, тому поєднується з галузями важкої промисловості, її основу становить виробництво цементу, залізобетонну. Найбільшого розвитку промисловість будівельних матеріалів дістала в Росії, Ук­раїні та Казахстані.

Легка промисловість представлена текстильною, взуттєвою, трико­тажною, швейною, хутряною та багатьма іншими галузями виробництва. Основ­ною галуззю є текстильна промисловість, що використовує сільськогосподарську сировину (бавовну, льон, кокони шовкопряда) і окремі продукти хімічної промис­ловості (синтетичні та штучні волокна). Територіальна структура текстильної про­мисловості відбиває вузьку спеціалізацію окремих районів: Центральна Росія є од­ним з найбільших у регіоні центрів виробництва всіх видів тканин. Лляна проми­словість використовує місцеву сировинну базу. Країни Центральної Азії спеціалізуються на виробництві бавовняних, шовкових, а країни Закавказзя крім того - вовняних тканин.

Агропромисловий комплекс поєднує вирощування сільськогоспо­дарських культур з їх переробкою. Стрижнем всього комплексу є сільське господар­ство. Це друга за значенням складова матеріального виробництва, в якій зайнято в середньому по країнах регіону близько 20 % працюючих, зосереджено майже 1/3 ос­новних виробничих фондів.

Основою розвитку сільського господарства більшості країн регіону є рослинниц­тво, а базовою галуззю рослинництва — зернове господарство. Найбільш поширена зернова культура в регіоні - пшениця, її вирощують у лісостеповій та степовій зонах: озиму в європейській частині та оазисах Центральної Азії, яру - в азіатській частині, особливо в Казахстані. В лісостеповій зоні європейської частини вирощують озиме жито. Ячмінь і овес є найпоширенішими фуражними культурами. На півдні степової зони та в Центральній Азії вирощують кукурудзу на зерно. Зернобобові культури (горох, соя, квасоля, соя) найкращі врожаї дають в лісостеповій зоні. Просо вирощують в степу, гречку - в лісостеповій зоні, рис - на зрошуваних алювіальних грунтах у Центральній Азії, на Далекому Сході, Північному Кавказі.

До технічних культур належать волокнисті: бавовник (країни Центральної Азії та Азербайджан), льон та коноплі (захід лісостепової зони). Найпоширенішими олійними культурами регіону є соняшник (степова зона), а також рицина та гірчи­ця. Найбільшого поширення дістали посіви цукрових буряків в лісостеповій, част­ково в степовій зонах та на зрошуваних землях країн Центральної Азії.

Для вирощування картоплі найкращі агрокліматичні умови мають лісова і лісо­степова зони. Овочі, фрукти, ягоди вирощують майже повсюдно, але найкращі умо­ви має степова зона. Тут також сприятливі умови для розвитку баштанництва. Ви­ноградарство поширене в гірських районах Передкавказзя та Закавказзя, Україні. Молдові, оазисах Центральної Азії та в субтропіках. Субтропічний тип сільського господарства охоплює, крім винограду, вирощування чайного куща, тютюну, ефіро­олійних, цитрусових культур тощо.

За обсягами виробництва серед галузей тваринництва лідерство належить скотарству, що дає майже 70 % валової продукції галузі. Напрям розведення великої рогатої худоби залежить від кормової бази. В лісовій, лісостеповій прилеглих районах степової зони розводять худобу молочного та молочно-м'ясного напряму, в них степових та напівпустельних районах - м'ясо-молочного і м'ясного напряму.