Реферат: Географічне положення, природно-ресурсний потенціал, населення країн Сх. Європи, Пн. і Центр. Азії

Країни, що розташовані на півночі материка Євразія, займають майже шосту частину суходолу Землі, їх об'єднує не тільки спільність території, сусідське поло­ження, а й спільність історичної долі, що зумовила певну господарську подібність. До 1991 року ця територія входила до складу СРСР. Господарський комплекс СРСР почав складатися в 30-х роках і до 70-х розвивався більш-менш стабільними темпами. Радянський Союз мав один з найпотужніших у світі виробничо-технічних потенціалів, який використовував власну мінерально-сировинну базу. Через значні розміри і великі природні ресурси економічний потенціал країни розвивався екстенсивним шляхом за рахунок нового будівництва і освоєння нових земель. Тому економіка СРСР була інерційною і не могла повною мірою використати досягнення науково-технічного прогресу. Зрештою, темпи розвитку господарства почали зни­жуватись, аж поки не настала стагнація, що призвело до кризи не тільки в еко­номічній, а й у суспільно-політичній, соціально-культурній та інших сферах жит­тя. Усвідомивши це, керівництво СРСР зробило спробу змінити ситуацію. Зокрема в сфері економіки були намагання перейти від жорсткого адміністрування до механізму ринкових відносин. Проте цей курс зазнав супротиву з боку ортодоксальних комуністичних кіл, які в серпні 1991 року зробили спробу державного перевороту. Він був невдалий. Наслідком його став розпад СРСР.

Розпад супердержави, якою був СРСР, є результатом багатьох причин, серед яких найважливіша - нежиттєздатність економічної системи, що склалась, прагнення народів колишніх союзних республік до національно-політичної самостійності небажання жити в тоталітарній партійно-бюрократичній системі, зростання національної свідомості, діяльність національних рухів, загострення певною мірою міжреспубліканських і міжнаціональних відносин тощо.

Протягом 1991 року незалежність і суверенітет проголосили всі колишні республіки Радянського Союзу, а 12 з них згодом утворили Співдружність Незалежні-Держав (СНД). До складу СНД увійшли Росія, європейські країни (Україна, Білорусь, Молдова), країни Закавказзя (Вірменія, Азербайджан, Грузія) і країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан).

СНД - це об'єднання суверенних держав з метою збереження економічного простору, для координації дій у валютно-фінансовій та зовнішньоекономічній сферах розв'язання національних проблем, у тому числі розвитку національних меншин.

Економічна політика в колишньому Радянському Союзі була націлена на вузь­ку спеціалізацію регіонів. Тому підприємства, особливо із загальносоюзною спеціалізацією, мали дуже розгалужені зв'язки, які охоплювали всю територію колиш­нього СРСР і навіть країни, що входили до Ради Економічної Взаємодопомоги (нині де країни Центральної Європи).

Перебудова командної економіки на ринкову - нагальна справа урядів усіх держав - членів СНД. З різним станом розвитку господарства та економічного потенціалу увійшли вони в перебудову, тому й шляхи до світового співтоварист­ва в державах СНД різні. Утворення СНД - це спроба інтеграції в світову еко­номіку через створення регіонального ринку. Передумовою для цього є макси­мальне використання спеціалізації господарства, координація зусиль на шляху перебудови політичної й соціально-економічної системи з урахування природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу кожної країни.

Країни - члени СНД належать до країн з перехідним типом економіки, харак­терною ознакою якої є створення ринкових відносин та відповідної інфраструктури. З цим етапом пов'язана економічна криза, що охопила держави Східної Європи, Північної та Центральної Азії. Вона характеризується падінням темпів виробниц­тва, зростанням інфляції і як наслідок - зниженням рівня життя населення. Водно­час країни СНД мають великий потенціал для розвитку господарства. Тут проводять­ся реформи, різні за змістом та темпами, що віддзеркалюється на рівні розвитку еко­номіки окремих країн.

Великий природно-ресурсний потенціал регіону є основою розвитку економіки країн СНД. Різноманітні природні умови, наявні мінерально-сировинні, гідроенерге­тичні, агрокліматичні, рослинні і тваринні ресурси, трудові навички населення та його етнокультурний потенціал сприяють розвитку господарства країн регіону.

Паливно-енергетичні ресурси представлені кам'яним і бурим вугіллям, нафтою, газом, торфом, горючими сланцями, ураном. Найкраще забезпечені ними Росія, Ук­раїна та Казахстан. Решта країн СНД добувають окремі види ресурсів: вугілля - Гру­зія і Киргизька Республіка, нафту і газ - Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан.

Рудами чорних металів (залізна, марганцева, хромітова) багаті Росія, Україна та Казахстан. Руди кольорових металів представлені покладами міді, поліметалів, оло­ва, нікелю, алюмінієвої сировини, ртуті, сурми, молібдену, золота, срібла тощо, їх запаси є в Росії, Казахстані, в країнах Закавказзя. На ртуть і сурму багата Кир­гизька Республіка. Серед нерудних корисних копалин найціннішими є гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали та гідроресурси. Гірничо-хімічна сировина представлена самородною сіркою, сірчистим колчеданом, сіллю (калійною, кухон­ною, глауберовою), апатитами, фосфоритами. Найбільше цих корисних копалин має Росія. Сірка та сіль є в Туркменістані, сіль і фосфорити - в Казахстані, сіль - у Біло­русі, Вірменії, Таджикистані.

Гідроресурсами найбагатша Росія, де знаходяться найбільші річки та озера Європи і Азії. Потенційні гідроресурси є в країнах Закавказзя і Центральної Азії. На розвиток і спеціалізацію сільського господарства, а також на деякі переробні га-лузі промисловості впливають агрокліматичні умови. Так, природні умови лісової Зони, в межах якої знаходиться значна частина території Росії і Білорусі, зумови­ли наявність тут запасів деревини, особливо цінних хвойних порід, хутрових звірів Та розвиток відповідних галузей господарства.

Населення як виробник і споживач продукції е провідним чинником розвитку економіки. Європейські країни належать до першого типу відтворення населення. Основна частина народів, що живуть у регіоні, входить до складу чотирьох мовних сімей: індоєвропейської, алтайської, уральської та кавказької. Народи індоєвропей­ської мовної сім'ї, які розмовляють в основному слов'янськими, іранськими та романськими мовами, розселені майже повсюдно. Вони становлять понад 80 % насе­лення регіону.

До алтайської сім'ї належать тюркські, монгольські і тунгусо-манжурські народи, що населяють Поволжя, Урал, Сибір, Далекий Схід, Північний Кавказ у Росії, Центральну Азію. Найчисельнішими в цій сім'ї є тюркські народи: уз. беки, казахи, туркмени, киргизи, каракалпаки, азербайджанці.

Народи уральської мовної сім'ї (карели, комі, удмурти, марійці, мордва) роз­селені здебільшого в Росії на Європейській Півночі та в Західному Сибіру.

До кавказької мовної сім'ї належать грузини, абхазці, кабардинці, черкеси, адигейці, чеченці, інгуші, аварці, лезгини та інші народи, що населяють Кавказ. Грузія заселена народами переважно кавказької мовної сім'ї, Азербайджан -тюркської, Вірменія - індоєвропейської.

Між країнами спостерігаються значні відмінності щодо основних характеристик розселення (табл. 13). Малозаселені північні, лісові, пустельні та гірські райони.

Пересічна густота населення в країнах регіону становить 13 чол. на 1 км2 і має відмінності в окремих країнах: від 129 у Молдові до б чол. на 1 км2 у Казахстані,

Урбанізація регіону пов'язана з рівнем економічного розвитку країн, співвідно­шенням основних галузей матеріального виробництва, відмінностями в природних, історичних і соціально-економічних умовах. Тож у країнах Східної Європи та Закав­каззя переважає міське населення, в більшості країн Центральної Азії — сільське. Процеси урбанізації йдуть нерівномірно. Основна кількість міст та міських агломе­рацій зосереджена в Східній Європі, тут знаходяться 17 з 23 міст-мільйонерів регіону.

Таблиця. Склад та основні параметри країн Східної Європи,

Північної та Центральної Азії

Країна	Столиця	Площа (тис. км2)		Кількість населення (млн чоловік)	Густота населення (чол./км2)	Частка міського населення (%)	Частка корінного населення (%)
Вірменія	Єреван	29,8		3,08	111	68	93,3
Азербайджан	Баку	86,6		7,10	82	64	78,1
Грузія	Тбілісі	69,7		5,40	78	66	68,8
Білорусь	Мінськ	207,6		10,30	49	66	77,9
Казахстан	Алмати	2717,3		16,09	6	67	42,0
Киргизька Республіка	Бішкек	198,5		4,37	22	38	62,4
Молдова	Кишинів	33,7		4,30	129	47	64,5
Росія	Москва	17075,4		147,38	9	74	62,6
Таджикистан	Душанбе	143,1		5,20	37	33	68,8
Туркменістан	Ашгабат	488,1	3,02		7	46	68,4
Узбекистан	Ташкент	447,4		20,30	46	41	68,7
Україна	Київ	603,7		51,84	86	67	72,7