Реферат: Фізична культура на Запорізькій Cічі (XV-XVII століття)

ПЛАН

Соціально-політичні передумови формування українського козацтва.

Особливості народної фізичної культури українського народу.

Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі.

1. Соціально-політичні передумови формування українського козацтва.

Внаслідок порішиш боротьби українського народу проти татарів і турків, польських загарбників, а також втеч селян і міської бідноти Галичини[1], Волині[2], Поділля[3], Полісся і Побережжя від посилення феодального, національного і релігійного гніту місцевої верхівки та польських і литовських магнатів, виникло вільне озброєне населення - козацтво[4]. У 1989 році виповнилось 500 років від першої згадки у "Хроніці" польського історика Мартина Бельського про козаків (1489 р.)

Починаючи з перших років свого існування Запорізька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу із загарбниками. Такі специфічні умови спричинилися до того, що запорізьке козацтво в короткий історичний термін виробило одну з найефективніших у той час систем військово-фізичної підготовки воїнів. Очевидець того періоду української історії Боплан так описує героїчні риси козаків: "Борючись за свою політичну свободу, за православну віру. славні українські козаки кожен клаптик своєї землі поливали кров'ю і щедро засівали своїми кістками і гут же створювали богатирів-героїв, які викликали у сучасників справедливий подив" (4,16). Займаючи бойовий пост між турками і татарами з однієї стороні;, поляками з Іншої, козаки являли собою живий бастіон для всього українського народу, зносячи на своїх плечах напали поневолювачів

Запорізька Січ, захищаючи Україну і її народ від іноземною поневолення, своєю суттю І плоттю пов'язана з нелегкою долею рідного народу. Справедливим є висновок про те, що спосіб життя, традиції, культура українського народу стали міцним ґрунтом, фундаментом, на основі якого ''отримали своє начало мужні витязі, козаки запорізькі", які в більшості своїй "... міцної тілобудови, легко переносять голод, холод, спеку і спрагу; в війні невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям" (4, 116).

Ці дані показують, що без цілеспрямованого вишколу досягнути такою високою стану фізичної готовності, вершин військового мистецтва було неможливою справою.

2. Особливості народної фізичної культури українського народу.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни. Отже, для ефективного виховання воїнів, необхідній був постійний військово-фізичний вишкіл. Безперервні набіги на Україну поневолювачів вимагали практично від усієї людності України певної обізнаності з військовим ремеслом Складна військова ситуація сприяла поширенню військово-фізичної підготовки народу І майже все населення України "було в неустанній її вправі" (11).

Павло Алепський, подорожуючи разом зі своїм батьком по Україні, так характеризував побут українського народу того часу: "Вони від дитинства вчаться їздити верхи, стріляти з рушниць і луків та бути відважними" (13, 96).

В часи козацької доби побут українців був дуже насиченим різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами. Найголовнішу роль в процесі підготовки народу до збройного захисту рідної землі відігравали віковічні традиції, серед яких ще збереглися звичаї відповідальності батьків за виховання своїх дітей, особливо козаків. Наприклад, ще за княжих часів батьки вчили дітей володіти зброєю та їздити на коні, а по досягненні юнаком повноліття "... Батько садив його на коня, давав йому в руки лук і стріли,"- наказуючи синові при тому. "Віднині здобувай собі харч цим знаряддям як знаєш" ( 12, 174).

Народна фізична культура в добу козаччини, крім інших соціальних функцій в першу чергу виконувала функцію військово-фізичної підготовки. Із самого раннього віку виховання юнаків орієнтувалось на виховання у них тих морально-психічних та фізичних якостей, які були необхідні} військовій справі Домінуючу роль в системі фізичної культури відіграє національний ідеал духовної і тілесної досконалості, уособленням якого став образ козака-звитяжця, захисника рідної землі. Суттєву роль у загальнонаціональному поширенні народної фізичної культури відігравав український фольклор. Народна пісня, легенда, дума формували національну систему виховання, результатом якої виступає легендарна, гармонійно розвинута особистість козака. Це у свою чергу, приводить до того, що елементи народної культури, і фізичної зокрема, поступово впроваджувались у професійну культуру, освіту. За часів козацької доби в Україні були поширені школи, які організовувались при кожній православній церкві. Особливо насичено, цікаво проходили свята переходу учнів з одного класу в наступний. Цікаво, що свята переходу від букваря до часослова[5], а від часослова до псалтиря[6], завжди супроводжувались дитячими забавами та рухливими іграми (12, 174). Фізичне вдосконалення підростаючого покоління було цілорічним, так як величезна кількість народних рухливих ігор дітвори поділялась на весняні, літні і зимові.

Серед передових вчених-педагогів України на першу половину XVII століття вже припадають і перші намагання теоретичного обґрунтування системи фізичного вдосконалення учнів в структурі тогочасної шкільної освіти. Знаменитий український вчений Епіфаній Славинецький в своєму творі "Громадянство звичаїв дитячих" (5,120) нарівні з іншими питаннями виховання, освіти, культури, поведінки учнів багато уваги приділяє ефективному використанню народних рухливих ігор та фізичних вправ, поділяючи їх на "корисні і некорисні" У своїй праці він перераховує у формі запитань та відповідей рекомендовані вправи рухливі ігри з м'ячем, біг, підскоки на одній та двох ногах. Під час рухливих ігор та вправ діти, підкреслює Е Славинецький. повинні проявляти витриманість, уважно відноситись до слабших. Наприклад, в одному із питань запитувалось "Що прикрашає дитину під час гри?" - у відповідь вказується: "Постійність, чесні веселощі, рухливість, звичка трати чесно і правдиво, а не обманом чи підступом у грі перемагати" (5, 120).

Таким чином, в системі народної української освіти і в теорії і практиці переважав комплексний підхід до виховання, де поруч із вдосконаленням моральних якостей велике значення приділялось тілесному (фізичному") вихованню дітей.

Важливу роль у вихованні української молоді, особливо сільської відігравали парубоцькі громади - своєрідні об'єднанню неодружених юнаків. Найважливішою соціальною функцією українських молодіжних громад (існували дівочі, юнацькі та підліткові) була організація молоді з метою духовного, морального і тілесного виховання членів громади.

Головною умовою вступу у парубоцьку громаду був вік. До громади приймали хлопців 16-18 річного віку, причому громада особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу нового товариша. В тому випадку, коли в сім'ї було двоє або більше синів, молодший брат мав право вступу до громади після того, як старший одружується. Виняток робили тоді, коли молодший брат був сильніший за старшого. Отже, фізичні якості вважалися одним із найважливіших критеріїв у соціальній оцінці людини. Парубоцькі громади високо цінували в своїх товаришах сміливість, кмітливість, а за порушення загальноприйнятих норм життя (пияцтво, крадіжки) ганебно проганяли з членів громади.

Під час народних свят та зібрань молоді, члени парубоцьких громад використовували різноманітні види народної боротьби, та інші, багато різновидів рухливих ігор.

При обранні отамана головними рисами претендента мали бути краса, високий зріст, фізична сила, розумові здібності. Кандидат в отамани виглядом мав викликати до себе довір'я.

Характерною ознакою колориту української землі того часу були мандрівні борці - молоді хлопці, які ходили по селах і мірялися силою з сільськими парубками "Давно се діялось колись, ще як борці у нас ходили по селах" - писав у своїй поезії "Титарівна" Т.Г. Шевченко (11, 104). Перемога в таких імпровізованих поєдинках з мандрівними борцями дуже високо цінувалася серед молоді і дорослого населення, а переможець увінчувався вінком і довгий час вважався героєм парубоцької громади. В традиції мандрівних борців яскраво простежується відгомін давньоукраїнської традиції, носіями якої були скоморохи (3, 191).

Однією з головних причин, яка гальмувала розвиток, народної фізичної культури на Україні була реакційна політика московського царизму та Московської Православної Церкви. Особливо цей негативний вплив посилився після того, як у 1685 році Київський митрополит Тедеон і князь Святополк Четвертинський визнали над собою владу Московського Патріарха За допомогою Руської Церкви царизм переслідував українське слово, розвиток народної культури українців.

У 1719 р. Київська духовна консисторія[7] прийняла загальні заходи проти активного проведення молоддю свого дозвілля, заборонивши всілякого роду вечорниці та зібрання молоді. Так, в указі консисторії йдеться про те, що "вечорницям від цього часу не збиратися і непотрібних здоров'ю людському шкідливих кулачних боїв не розводити ..., а ще якби хто був супротивним заповідям Божим - відлучати від церкви" (8, 188).