Реферат: Ринок фінансових ресурсів

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами пога­шення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цін­них паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок на­зивають ринком позичкового капіталу.

Ринок фінансових ресурсів займає важливе місце в інвестиційній діяльності (див. малюнок).

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-ІІродаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних па­перів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, орга­нізацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він ство­рює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінан­сових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Грошовий ринок. Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців і покупців. Гроші, як уже зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього можна дати таке визначення: ринок грошей (монетарний ринок) ¾ мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл ¾ гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового риноку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.

Об¢єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною “товару”, що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Завжди попиту на гроші з боку суб¢єктів ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на ринку, виступають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю обставину мав на увазі Й.Шумпетер, коли писав, що між поняттями “ринок грошей” і “ринок капіталу” не існує різниці.

Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:

операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається “міжбанківський ринок”;

операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається “Відкритий ринок”.

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові ¾ строком від кількох годин до одного року угоди. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби.

Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

Найбільш питому вагу на ринку мають операції на міжбанківському ринку, які являють собою короткотермінові угоди з приводу незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського ринку комерційні банки можуть балансувати потреби, як в оперативній, так і поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентними та валютними ризиками.

У грошового ринку нема визначеної локалізації; його учасниками (суб¢єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов¢язання. Інструментами ринку грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, його головні учасники ¾ комерційн банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов¢язкових резервів, які комерційні банки зобов¢язані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов¢язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.

Держава також вихадить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високю номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов¢язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання ¾ надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Для Національного банку грошовий ринок ¾ надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них ¾ на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржеві маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Появились нові учасники ринку ¾ фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов¢язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.

Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють:

• взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємства­ми, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що на­дається постачальником покупцеві;

• банківський кредит — надається банками, як правило, у грошовій формі;

• державний кредит — кредитором виступає держава;

• кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного | (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи. Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.