Реферат: Бюджетний дефіцит

Мал. 1. Організаційні засади функціонування фінансів

Вихідні фінансові категорії – доходи і видатки. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого.

Характерні ознаки фінансів:

обмінно-розподільний характер;

рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

грошова форма відносин;

формування доходів і здійснення видатків;

еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподі­лу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Ра­зом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну – ознаки розподілу. Наприклад, податки мож­на розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фі­зичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею уста­новлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від ре­альної вартості товарів та послуг; Слід пам’ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл – це тільки наукові абстракції. У ре­альному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко, по-перше, і навряд чи доцільно, по-друге.

Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспіль­стві в цілому. Налагоджені фінансові відносини виступають запору­кою нормальної життєдіяльності.

Сутність кожної економічної категорії детально розкриває­ться в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії.

Фінанси виконують дві функції:

розподільну;

контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступа­ють інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно об­межених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внас­лідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних га­лузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги – нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що ці­нам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимі­ру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбува­тися в результаті кримінальних порушень – крадіжок, зловжи­вань службовим становищем, розкрадання майна підприємств дер­жавного сектора, уникнення від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки – право­знавства.

3. Платежі за ресурси

Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'я­зана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх вико­ристання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресур­сів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективнішого вико­ристання ресурсів, що є в розпорядженні або у власності суб'єктів госпо­дарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавст­вом України для суб'єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівар­тість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінан­сування:

— заходів з раціонального використання й охорони землі, під­вищення родючості грантів;

— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

— розвитку інфраструктури населених пунктів.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється За­коном України «Про плату за землю» від 19.06.1996 p.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у влас­ності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільсько­господарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, встановлених зако­нодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки зе­мельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються сере­дні ставки земельного податку (у копійках за 1 м2). Ці ставки дифе­ренційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачено також застосування підвищених коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорномор­ського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Місцеві ради можуть диференціювати і затверджувати ставки (виходячи із середніх ставок) податку залежно від місцезнаходжен­ня земельної ділянки на території населеного пункту та її функціо­нального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза проти ставок, передбачених Законом «Про плату за землю».

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за ста­ном на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій ад­міністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власнос­ті або права користування.

Щодо знов уведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нарахову­ється кожному з них, пропорційно до його частки власності на будівлю.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Стру­ктурно-логічну схему податку на землю зображено на рис. 1.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю вста­новлюються за згодою учасників договору оренди — орендодавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти господарської діяльності сплачують земельний податок за рахунок їхнього прибутку. Одночасно земельний податок вклю­чається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподат­кованого прибутку, а відтак і податку на прибуток. Крім того, для підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогос­подарської продукції, сума нарахованого податку на прибуток змен­шується на суму податку на землю, що використовується в сільсько­господарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в дого­ворі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання ав­томобільних шляхів загального користування, проведення природо­охоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується в бю­джети місцевого самоврядування. Структурно-логічну схему подат­ку на транспортні засоби зображено на рис. 3.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регу­люється Законом України «Про податок із власників транспортних за­собів та інших самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 p.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юри­дичні особи) — власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мото­цикли, яхти, судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковують­ся: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільсько­господарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні;

транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на за­водах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.