Реферат: Суспільно-економічна формація
У цьому ж значенні — як економічна структура суспільства взагалі — термін "суспільно-економічна формація" двічі вживається ще дещо пізніше — у рукописі "До критики політичної економії 1861-1863 pp."
Ширше, але вже не так, як вище, поняття формації трактується К.Марксом і у 1881 p., у начерках листа до Віри Засулич. Тут накреслено поділ на три великі формації — первинну (докласове суспільство), вторинну (класове суспільство) і третинну (безкласове суспільство). Щоправда, Маркс тут говорить уже не про суспільно-економічну формацію, а про суспільну формацію.
Отже, основні значення формації у Маркса такі:
1) історичне визначення сукупних виробничих відносин;
2) історично визначена сукупність суспільних відносин;
3) економічна структура суспільства взагалі;
4) ступінь історичного розвитку суспільства: первинний — докласове суспільство; вторинний — класове; третинний — безкласове суспільство;
5) історичний тип суспільства;
6) різновид історичного типу суспільства (формації первіснообщинного суспільства).
У Леніна основні значення формації виокремлюються дещо інакше:
1) суспільно-економічна формація як визначення сукупності виробничих відносин;
2) суспільна формація як історично визначена сукупність суспільних відносин;
3) суспільно-економічна формація як "жива", скелет її — система виробництва.
Пізніше, у часи сталінізму, формаційний підхід до історії вульгаризується, поступово трансформується у формаційний редукціонізм, намагання втиснути всесвітньо-історичний процес у горезвісну "п'ятичленку" формацій. Як же трактується суспільно-економічна формація на сучасному етапі?
Недоречним є не тільки формаційний редукціонізм, а й недооцінка значущості формаційного підходу до вивчення історії.
Завершуючи розгляд формаційної проблематики, слід розглянути ще одне актуальне питання: що таке "суспільно-економічна формація" — поняття чи сама соціальна реальність? Одні вчені, зокрема більшість філософів, розглядають суспільно-економічну формацію як поняття (причому загальне поняття), як категорію, одну з ключових категорій соціальної філософії. Інші дослідники, в основному представники спеціальних суспільних наук (історії, археології, економіки, соціологічних дисциплін), стверджують, що суспільно-економічні формації — це реальні ступені розвитку людського суспільства.
Означена проблема виявляється позірною, якщо ці підходи розглядати не як взаємовиключаючі, а як доповнюючі один одного. У цьому разі стає очевидним, що суспільно-економічна формація теж є шаровою, постаючи, принаймні, у двох вимірах:
1) як філософська категорія, що слугує для відображення конкретно-історичного типу суспільства, який характеризується певним способом виробництва, надбудовою і формами суспільної свідомості;
2) як історичний тип суспільства з певним способом виробництва, відповідними надбудовою та формами суспільної свідомості.
При такому підході бузглуздо сперечатися про те, яке з даних двох визначень правильне, а яке — помилкове. Правомірні обидва. Вони взаємообумовлюють, взаємодоповнюють одне одного.
Розглянемо докладніше ці два варіанти.
1. Ми інтерпретуємо суспільно-економічну формацію лише як філософську категорію для означення певного історичного типу суспільства. Але тим самим ми розглядаємо суспільно-економічну формацію тільки як якийсь ідеальний тип, тобто щось таке, чого насправді в об'єктивній реальності немає, що сконструйовано лише розумом людини і проектується на соціальну дійсність. Тим самим ми неминуче приходимо до некоректного заперечення закономірного характеру історичного процесу взагалі.
2. Суспільно-економічна формація — тільки як сама соціальна реальність, а не поняття, не категорія, не уявлення. Здавалося б, дуже розсудливе і послідовне матеріалістичне трактування. Але й воно виявляється вразливим.
Розглядаючи суспільно-економічну формацію лише як реальність, вчені з розвитком суспільства й науки про суспільство в результаті зміни самої дійсності або внаслідок її глибшого осмислення раптом з'ясовують: того, що мислилося як суспільно-економічна формація, не існує.
У обох випадках настає криза. Адже суспільно-економічна формація трактувалася лише як реальність, а тепер щезла. Але щезла не суспільно-економічна формація, а спрощені уявлення про неї. Відбувається, кажучи словами Гегеля, "обернення свідомості". Те, що розглядалося як реальність, виявляється лише знанням. А те, що виникло як знання, виявляється реальністю.
Адже нині вже мало в кого є сумнів щодо відомої "п'ятичленки" формацій — це не сам всесвітньо-історичний процес, а лише його теоретична модель, тобто певна ідеалізація знання про даний процес. Але тільки в одному з можливих вимірів, у ранзі єдино і виключно істотної ця модель неминуче оберталася формаційним редукціонізмом.
За сучасних умов однобічність тлумачення історичного процесу як лінійної схеми, що складається з п'яти суспільно-економічних формацій, стала очевидним фактом. Тому дедалі нагальнішою стає потреба доповнення цього тлумачення принципово іншим, нелінійним підходом до розуміння історії, потреба докорінної конкретизації погляду на природу висхідної одиниці історичного числення.
При розробці ж такого нелінійного розуміння історичного процесу першорядного значення набуває поняття "цивілізація".
Цивілізація: історія поняття
За своєю етимологією термін "цивілізація" сягає корінням у латину. Він пов'язаний з такими поняттями, як "civiles " (громадянський), "civis" (громадянин), "civitas" (громадянське суспільство). На противагу зазначеним поняттям, що увійшли в культурний обіг стародавнього Риму ще у II ст. до н.е., термін "цивілізація" — продукт зовсім іншої культури.
Одним з перших проблемі першовжитку слова "цивілізація" в історичних письмових джерелах західноєвропейської культури присвятив спеціальну досить цікаву і докладну розвідку один із засновників школи "Аналіз" у Франції — Люсьєн Февр. У результаті тривалих і цілеспрямованих пошуків вчений зазначає, що, витративши чимало часу на читання книг, по можливості підібраних відповідно до теми, він не знайшов слова "цивілізація" у французьких текстах, надрукованих раніше 1766 p.
Виявив він це слово вперше надрукованим у третьому томі праці Буланже "Старожитність, розкрита через свої звичаї". Але за побіжними показниками авторство тогочасного неологізму визнав не стільки за Буланже, скільки за Гольбахом, який, принаймні, доповнив, якщо не переробив, рукопис книги Буланже. Свою гіпотезу щодо Гольбаха Февр обгрунтував тим, що у доопрацьованому Гольбахом тексті Буланже термін "цивілізація" вжито перший і єдиний раз, тоді як у "Системі суспільства" Гольбаха, цього, за словами Февра, великого "творця неологізмів перед лицем вічності", згаданий термін уже вживається постійно, але поряд із низкою похідних від нього. Проте виявлений єдиний випадок вживання слова "цивілізація" у тексті 1766 p. Люсьєн Февр не наважився назвати першим і висловив побажання, щоб інші шукачі, яким поталанить більше, відібрали лаври (втім, досить скромні) у Буланже чи Гольбаха.
Так воно й вийшло і порівняно швидко. Розвідка Л.Февра датується 1930 p., а вже у 1954 p. французький мовознавець і один із класиків світової лінгвістики XX ст. Еміль Бенвеніст, відзначивши, крім доробку Л.Февра, ще й уточнення Фердінанда Бріно та Іоахіма Мораса, опублікував підсумки власного дослідження історії слововживання терміну "цивілізація" у письмовій спадщині західноєвропейської культури. З точки зору Бенвеніста найбільш ранні приклади вживання цього слова дають твори маркіза де Мірабо. Передусім — його "Друг людей, або ж Трактат про народонаселення" (1757 p.). "Теорія податку" (1760 р.) та чернетка розпочатого і не завершеного твору "Друг жінок, або Трактат про цивілізацію".
Після 1865 p., як гадає Бенвеніст, уже під впливом Мірабо цим терміном починають користуватися вищезгаданий Буланже, Бодо, Дюпон де Немур, Ленге та ін. Таку ж історію, як у Франції, має, як показав ще Л.Февр, термін "цивілізація" в Англії. Спочатку — "to civilize "civilized" як вихідні слова, потім — "цивілізація" як термін юридичної процедури (з початку XVIII ст.). І вже значно пізніше термін "цивілізація" набуває у Англії соціально-історичного змісту.
Тексти як франко- так і англомовних авторів свідчать про домінування на перших етапах формування, використання та поступового поширення "процесуальної" інтерпретації слова "цивілізація". УАдама Фергюсона, який в англомовній літературі вжив, імовірно, це слово першим, цивілізація — це насамперед процес, а не стан. У нього йдеться про рух від варварства до цивілізації, про щаблі цивілізації, про оцінку ступеня ґречності й цивілізації тощо. А з середини 70-х років XVIII ст. словник Аста фіксує термін "цивілізація" і тлумачить його як "процес цивілізування, акт залучення до культури" Про успіхи цивілізації, її поширення тощо писав у цей же час Адам Сміт.
Однак з плином часу нормою, правилом стає використання поняття "цивілізація" для характеристики стану суспільства або ж його стабільних формоутворень. Трактування ж цивілізації як процесу цивілізування з такою ж поступовістю і водночас неухильністю відходить на задній план і в XX ст. стає вже рідкістю, винятком.