Реферат: Основні засади та проблеми інвестування

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити з додержання таких принципів:

І) об'єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народно­господарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одно­часно з аналогічними процесами в інших галузях народного гос­подарства;

4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;

5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритет­ність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Основні напрями інвестиційної політики в Україні

• Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного під­ходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.

• Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок дер­жавних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.

• Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів цент­ралізованого фінансування інвестиційної діяльності.

• Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівель­ників у виконанні замовлень.

• Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.

• Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого об­ладнання.

• Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи держав­не замовлення.

• Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре­дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визнача­ють науково-технічний прогрес.

• Створення ефективних форм і механізмів управління інвес­тиційною діяльністю.

• Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбері­гаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення то­варами народного споживання вітчизняного виробництва, розви­ток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах формування ринкового механі­зм}. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджа­ючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи зі отримання попи­ту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які не­адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.

Умови розвитку ринкових відносин:

1) роздержавлення власності;

2) приватизація державної власності;

3) конституційний захист прав власності;

4) вільна конкуренція;

5) введення вільних ринкових цін;

6) відпрацювання механізму соціального захисту;

7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;

8) розробка правової бази ринкової економіки;

9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів, пере­кваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.

Інвестиційний ринок та його інфраструктура

Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвести­ційний ринок формує суб'єкт — інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестицій­ний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутво­рення па базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні то­вари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення «інвестиції— приріст інвестиційних товарів (ка­пітального манна)». При цьому ринок характеризується випере­джаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабіль­ним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему за­ходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає пере­вищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності.

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як на­слідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неми­нуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, ви­робництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примі­тивному розумінні, фінансовий ринок капіталу — це місце зу­стрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як пра­вило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається за­лучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розпо­ділу відповідальності. На рис. І наведена схема ринкових відно­син, суб'єктом яких є інвестор.

Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвести­ційних товарів і ринку фінансових ресурсів.


Ринок реальних активів (інколи вживається термін «мате­ріальні чи фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ри­нок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструк­торські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші ро­боти і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патен­ти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжиніринго­ві послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто про­дається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами пога­шення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цін­них паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок на­зивають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цін­ними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпо­рація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вто­ринні ринки для інших фінансових активів.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвес­тиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забез­печується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є над­звичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструк­тури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвес­тиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в ос­новному забезпечує інвестиційний процес.

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взає­модіями цих посередників і характеризується стан інвестицій­ного ринку.

Інвестиційний ринок— це система, що включає:

1) суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);

2) об'єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патен­ти, ноу-хау та ін.);

3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, стра­хові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фір­ми, суд, арбітраж та ін.);

4) ринковий механізм;

5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

Інвестиційний клімат держави

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціаль­но-економічних, фінансових, соціально-культурних, організацій­но-правових і географічних факторів, які притаманні певній краї­ні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надхо­джень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижуєть­ся частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5— 10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:



  • Сторінка:
  • 1
  • 2