Реферат: Інноваційні процеси

Поняття і класифікація інноваційних процесів на п-ві та взаємозв’язки між ними.

Економічна ефективність впровадження нової техніки і організаційно-технічних заходів.

Результати інноваційної діяльності п-ва.

1. Інноваційна діяльність підприємства — це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління ви­робничими процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки. Нова техніка – це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат нау­ково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні:

1) нести в собі новизну;

2) задовольняти ринковий попит;

3) приносити прибуток виробнику.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому ви­падку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

перша — створення нововведення, друга — його розповсюдження.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інно­ваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кіль­кість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від техноло­гічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продук­тові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфа­брикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових орга­нізаційних структур в складі підприємства.

За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світо­вих ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підпри­ємства або групи підприємств.

За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інно­вації:

• інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);

• інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові виро­би, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);

• інновації системної структури підприємства (управлінської, вироб­ничої, технологічної).

Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації ради­кальні, покращуючі, модифікаційні.

Американський досвід організації пошукових науково-дослідних роз­робок породив своєрідну форму підприємництва — венчурний (ризиковий) бізнес.

Венчурне підприємництво — це невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інновацій­них продуктів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення ринку результатами наукових розробок. В цей час ще зберігається, але вже на стадії спадання активність наукових досліджень.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

• ідеї інновації;

• готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму;

• ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може мати різноманітне походження: кошти великих компаній, банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів. Величина прибутку як результат вкладеного капіталу визначається різницею між курсовою вартістю акцій, що належать ризиковому інвестору в сумі акцій фірми-новатора та сумою коштів, вкладених ним у проект.

2. Ефект є узагальненим показником ефективності в-ва. Економічний ефект може бути обчислений у 2-ох формах: народногосподарський (загальний) і внутрішньогосподарський (комерційний). Критерієм економічної ефективності впровадження нової техніки є показник сумарного економічного ефекту:

Е∑=Ев+Ее

ефект на витрати в-ва ефект на витрати експлуатації

Для розрахунку ефекту на витрати в-ва необхідно знати ціну нової техніки і виробу-аналога. За аналог приймається кращий із закордонних чи вітчизняних виробів, що випускається не більше 3-ох років.

Ев=Ца – Цн

Щоб знати ціну, потрібно знати собівартість. Для цього використовуються 3 методи:

питомих ваг

графо-аналітичний метод (коли немає конкретних даних по виробу-аналогу)

план калькуляції, який передбачає розробку калькуляції за такими витратами:

а) вартість сировини і матеріалів

б) вартість купованих напівфабрикатів

в) вартість палива і енергії

г) заробітна плата основних робітників

д) витрати на перевірку

е) цехові витрати

є) загальнозаводські витрати

ж) позавиробничі витрати.

Сума цих витрат становить повну собівартість одиниці продукції.

Ефект на витрати експлуатації розраховується:

Ее=Ееф.*Тсл.

річний економічний ефект термін служби

Ефект на витрати експлуатації – це ефект споживача.

Е∑=Ев+Ее; якщо

1) + – + , то впровадження нової техніки є ефективним;

2) – – + , то це є неефективно;

3) + + + , то ефект є позитивним.

В 1-му і 2-му випадках розраховують термін окупності витрат на впровадження нової техніки:

Ток.=|Ев|/Ееф.

Якщо термін окупності нової техніки є меншим або дорівнює нормативному терміну окупності, то впровадження нової техніки ефективне, в іншому випадку – неефективне.

Тн=1/Ен

частка витрат, які повинні окупитися за рік

Ен=0,15; Тн=6,7 років

Якщо термін окупності є більшим, ніж нормативний, то навіть якщо сумарний економічний ефект додатний, впровадження нової техніки недоцільне.

Річний економічний ефект розраховується:

Ееф.=Ем+Ез/п+Ер+…

ефект на економії матеріальних ресурсів ефект на економії зарплати ефект на економії ремонтів

Термін служби (Тсл.)=100/Нам.(річна норма амортизації)

Щодо організаційних нововведень, то їх можна поділити на 2 групи:

ті, здійснення яких вимагає додаткових капітальних вкладень (це вдосконалення всіх форм організації в-ва або винайдення нових). Оцінка економічної ефективності цієї групи нововведень є аналогічною до оцінки економічної ефективності технічних нововведень (Е∑ і Ток).

ті, що не вимагають додаткових капітальних вкладень (наприклад, запровадження нової організації оплати праці, управління тощо). Їхня оцінка визначається на основі розрахунку економії поточних витрат.