Реферат: Інфраструктура

В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.

В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік — це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.

Планування роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажо-оозвантажувальних робіт та інші показники господарської іяльності транспортного господарства. Календарні плани иовлюють завдання на місяць, добу, зміну і ^даються за окремими транспортними маршрутами. В 'ндарних планах вказуються види вантажів, пункти идправки та прийняття, час початку і закінчення перевезень.

Енергетичне господарство Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання

закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу різних видів енергетичного господарства входять: електросилового — понижуючі підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство; теплосилового ~ котельня, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація; газового — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; пічного — нагрівальні та термічні печі; слабкострумового — власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо; енергоремонтного — ремонт, модернізація та догляд за різним енергоустаткуванням.

Керівництво енергетичним господарством при значних обсягах споживання енергії здійснюється головним енергетиком. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладено на відділ головного енергетика, енергетичний цех (цехи), відповідні дільниці та лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковане головному механіку.

В основі організації енергетичного господарства лежать розрахунки планового та. звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу має на меті: по-перше, визначення потреби підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу);

по-друге, обгрунтування шляхів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, отримання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (приходна частина балансу).

Процес складання витратної частини балансу передбачає: розрахунки потреб основного та допоміжного виробництва підприємства у паливі та енергії, у тому числі .на опалення, вентиляцію, освітлення, господарсько-побутові та невиробничі потреби; визначення припустимих втрат енергії у внутрішніх мережах. Розробка приходної частики балансу включає визначення виробничих потужностей власних генеруючих установок, потреб у паливі різних видів за їх нормами, проектування режимів роботи власних генеруючих установок. Звітний енергетичний баланс призначений для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства та для контролю використання енергоресурсів. Він також є базою для розробки заходів щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.

Складське господарство Умовою безперервного перебігу виробничого процесу на підприємстві є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а

також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство. Окрім зберігання на складах підприємства виконується комплекс робіт по підготовці матеріалів до виробничого споживання.

Структура складського господарства формується під впливом кількох факторів, головними з яких є:

номенклатура матеріалів, що споживаються, тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва. Різні види складів підприємства призначені для: матеріальні ~ зберігання запасів матеріалів, сировини, палива» комплектуючих та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні; вони підпорядковані відділу матеріально-технічного постачання; виробничі — зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносяться також центральний інструментальний склад, інструментально-роздавальні комори у цехах, склади запасних частин та устаткування; збутові ~ зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; вони підпорядковані відділу збуту підприємства.

Організація складсьеого господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Завоз матеріалів на склади підприємства здійснюється згідно з оперативними планами відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання передбачає перевірку відповідності кількості, обсягів та номенклатури матеріалів записам у супроводжуючих документах. Якісне приймання має за мету встановленням відповідності отриманих вантажів технічним умовам, стандартам, зразкам та іншим вимогам, що обумовлені договорами постачання.

Розміщення та зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного, певного місця його зберігання. За пор/пюнного способу розміщення кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, повинна зберігатися окремо від попередніх надходжень. Комплектне розміщення є різновидом сортового і передбачає розміщення матеріалів за комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення або дільниці складів.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, який розраховується відділом постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний). У кожній карточці вказують номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марку, сорт, одиницю виміру та ціну, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За її допомогою розраховуються залишки матеріалів, які й порівнюються з нормами встановленого запасу зберігання та лімітами.

Соціальна діяльність підприємства.

Виробництво — це комплексний процес створення . матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди та система взаємовідносин між ними. Тому підприємство становить не лише економічну, але і соціальну підсистему суспільства. Крім того, на результативність діяльності підприємства в сучасних умовах все більше впливають соціально-культурні фактори зовнішнього середовища (екологічні, соціальні, культурно-побутові та інші проблеми регіону, де розташоване підприємство). Таким чином сучасні підприємства повинні направляти частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і чпвшіпніу проблем соціального характеру.

Соц'їльні потреби виникають в результаті діяльності людини як суспільної істоти. Вони безпосередньо пов'язані з поведінкою люпини v взаємовідносинах з іншими людьми, групами людей і суспільством в цілому та спрямовані на відтворення соціальних умов життєдіяльності.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань поліпшення: умов праці та охорони здоров'я; побуту робітників та членів їх сімей; соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких входять: їдальні, кафе, буфети; лікарні, поліклініки, медпункти; власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; школи, професійно-технічні училища, інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації;

дитячі ясла та садки, бібліотеки, клуби; будинки та бази відпочинку, літні табори школярів, спортивні комплекси тощо.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства з кадрових та соціальних питань. Йому підпорядковані відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Рішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Сучасні умови господарювання пред'являють високі вимоги до робітників, до рівня їх загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Подальший розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, пов'язаною не тільки з використанням сучасних машин і механізмів, але і з удосконаленням техніки і технології, використанням наукових досягнень у виробництві. З метою задоволення соціальних потреб працівників на підприємстві складається план соціального розвитку.

Цей план являє собою обгрунтовану та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Передумовою ефективного управління персоналом пі иємства є прогнозування змін у соціальній структурі тиву робітників. Так, встановлення необхідних дношень різних груп робітників за статтю і віком -лідує мету своєчасного забезпечення потреб у кадрах аючого виробництва. Характер та зміст праці, що оються під впливом досягнень науки і техніки, пають на професійну та кваліфікаційну структуру лсктиву. У цьому ж розділі плану соціальною розвитку значне місце відводиться заходам щодо підвищення рівня яагальної та спеціальної освіти робітників, зменшення плинності кадрів.

В плані соціального розвитку, як" правило, передбачаються заходи, спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості і т.ін.). Не менш важливою є розробка заходів щодо збереження працездатності протягом тривалого часу та попередження стомлюваності. Все це має за мету усунути фізичні та нервово-психологічні навантаження, що залежать від режиму праці та відпочинку, організації робочого місця, стану знарядь праці, ритму та темпів роботи, стану промислової естетики і т. ін. Особлива увага при цьому надається заходам, що підвищують безпечні умови праці, Усувають виробничий травматизм, що спрямовані на профілактику і зниження професійної та загальної захворюваності.

До складу плану соціального розвитку включають також заходи, що пов'язані з покращенням житлових та побутових умов робітників підприємства, їх соціально-культурним обслуговуванням (будівництво житла, дитячих закладів, зміцнення матеріально-технічної бази установ громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров'я, закладів культури, спорту, відпочинку і т. ін.)

В плані соціального розвитку передбачають також заходи, що сприяють розвитку трудової та творчої активності і відбиваються, зокрема, у розвитку раціоналізаторського руху і науково-технічної творчості робітників.

План соціального розвитку підприємства має бути узгодженим з місцевими територіальними планами і в цьому його особливість. Це пов'язано з тим, що багато соціальних проблем за своїм значенням і можливостями вирішення виходять за межі окремого підприємства.

Капітальне будівництво.

Формування виробничої і соц:?-.»ьн"ї інфраструктури підприємства здійснюється в процесі капітального будівництва.

Капітальне будівництво — це процес стяоретя нових, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довготривалість виробничого циклу, значна різноманітність об'єктів будівництва (реконструкції, розширення), здійснення виробничого процесу на місці майбугьього функціонування основних фондів. До сфери капітальною будівництва відносяться:

- спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

- монтаж устаткування; ^

- проектно-пошукові, бурові та інші роботи, що пов'язані зі спорудженням відповідних об'єктів;

- капітальний ремонт будівель і споруд.

Планування капітального будівництва. Основу планування капітального будівництва складають розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних

фондів і кошторисної вартості будівництва (реконструкції, розширення) об'єктів. Головна мета і кінцевий результат капітального будівництва — введення в дію виробничих потужностей. Планування його обсягів на підприємстві здійснюється в такій послідовності.

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду;

розрахунки їх використання; терміни освоєння проектних потужностей раніше введених об'єктів.

2. Оцінюються можливості приросту діючих виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переозброєння та реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих об'єктів та нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих об'єктах за рахунок їх технічного озброєння та реконструкції.

В процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, але і витрати, що з цим пов'язані. Це необхідно для того, щоб обгрунтувати економічну доцільність будівництва (розширення, реконструкції), вибрати оптимальний варіант здійснення капітальних вкладень, вести розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування тощо. З цією метою розраховується кошторисна вартість робіт, яка слугує ціною на спорудження певного об'єкту.

Кошторисна вартість будівництва — це виражені у грошовій формі нормативні (проектні) витрати на будівельно-монтажні роботи, на придбання устаткування, інструментів, інвентаря, на проведення проектно-пошукових робіт, а також на покриття інших витрат, що пов'язані з будівництвом. При цьому всі витрати, що передбачаються у кошторисах вартості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

• прямі витрати (основна заробітна плата робітників, вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкції, витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

• накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

• планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у процентах до суми прямих і накладних витрат).

Розрахунки кошторисної вартості здійснюються за допомогою існуючих норм та нормативів витрат трудових і матеріальних ресурсів на виконання будівельних робіт.

Завдання введення в дію основних фондів визначаються як різниця між кошторисною вартістю будівництва об'єктів, що будуть введені в дію у плановому періоді, та витратами, що не утворюють вартості основних фондів.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення їх до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель (об'єктів). Титульний список — це плановий документ, в якому встановлені терміни початку та закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їх потужність, загальні витрати на спорудження, будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри зведення в дію основних фондів, а також зазначені підрядні та проектні організації, що виконують відповідні роботи, організації та підприємства-постачальники устаткування.

Проектування виробничих об’єктів Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проект як кінцевий результат процесу проектування являє собою комплекс документів, в яких

обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва певного об'єкту. Процес проектування здійснюється, як правило, спеціалізованими територіальними проектними і пошуковими організаціями і охоплює два послідовних етапи робіт: 1) збір та підготовка необхідних матеріалів для проектування; 2) безпосереднє опрацювання проектів та розрахунки кошторисів (рис.10.3).