Реферат: Формування собівартості готової продукції
1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Розглянемо загальні положення цих нормативно-правових актів:
1.Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
У статті 1 цього закону подається визначення термінів.Я розгляну тільки деякі визначення,які потрібні для написання цієї дипломної роботи:
Активи – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до економічних вигод у майбутньому;
Бухгалтерських облік – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;
Внутрішньогосподарський(управлінський ) облік – система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством;
Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі зобов’язань та активів, власному капіталі підприємства;
Національне положення(стандарт)бухгалтерського обліку – нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам ...
Стаття 2 цього закону обумовлює сферу дії Закону.
Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Стаття 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” висвітлює мету бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а стаття 4 висвітлює основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
У статті 5 вказано, що підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України.
2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 “Витрати”.
Це положення(стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття і фінансовій звітності.
Норми цього Положення(стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності.
Терміни, що наведені в положеннях(стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:
Елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат.
Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.
Нормальна потужність – очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом витрат.
3.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №3 “Звіт про фінансові результати”
Цим Положенням(стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей.
Норми цього положення (стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності.
4. Положення(стандарт) бухгалтерського обліку №9 «Запаси».
Це положення(стандарт)визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її фінансовій звітності.
Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:
Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
Перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.
Чиста вартість реалізації запасів – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та їх реалізацію.
Калькулювання собівартості – це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду готової продукції по окремих видах витрат.За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці готової продукції.
Виробнича собівартість продукції, як зрозуміло вже з назви, залежить від затрат на її виробництво. Тому спочатку треба розрахувати вартість запасів, необхідних для виробництва кожного виду продукції і для даного виробництва в цілому.
Передусім розраховуються техніко-економічні показники витрати запасів, ціни на них, трудові затрати та інші витрати, указані у пункті 11 П(С)БО №16 “Витрати”.
Окремі види продукції виготовляються у різних модифікаціях, тому на кожну з них доцільно скласти окрему калькуляцію очікуваних виробничих витрат.
До виробничої собівартості включаються:
-прямі витрати на матеріали;
-прямі витрати на оплату праці;
-інші прямі витрати;
-змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальногосподарські витрати.
У П(С)БО №16 немає визначення значення “прямі” витрати. Однак його можна знайти у пункті 10 Положення №473 – це затрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.
Будь-яка калькуляція починається з визначення об’єкта обліку витрат – продукції, яка вимагає установлення витрат, пов’язаних з їх виробництвом(п.4 П(С)БО №16).
Оскільки підприємствами використовуються різні види запасів, загальновиробничі запаси у них також різні, то згідно з пунктом 11 П(С)БО №16 конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості готової продукції визначається підприємством.
Класифікація витрат.
З метою правильної організації планування, обліку, калькулювання та аналізу собівартості готової продукції витрати на виготовлення цієї продукції класифікуються за різними ознаками.
За місцем виникнення витрати на виготовлення продукції групуються у розрізі відокремлених структурних підрозділів підприємства.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне й обслуговуюче(невиробниче) господарство.
До основного виробництва належать відокремлені структурні підрозділи підприємств, які безпосередньо здійснюють виготовлення продукції.
Допоміжне виробництво призначене для обслуговування підрозділів основного виробництва.
До невиробничого господарства належать: житлово – комунальне господарство, культурно – побутові заклади …
2. За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.
Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів перевезень, обчислення витрат у розрізі структурних підрозділів підприємства.
3. За способами віднесення на собівартість продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.
До прямих витрат належать витрати, які можуть бути безпосередньо включені до собівартості окремих видів продукції.
До непрямих витрат належать витрати, безпосередньо непов’язані з виробництвом продукції. До таких витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати по управлінню та обслуговуванню виробничого процесу.
За ступенем впливу обсягів виготовлення продукції на рівень витрат витрати поділяються на змінні і постійні.
До змінних витрат належать витрати, абсолютна виличина яких змінюється разом зі зміною обсягів виготовлення продукції.
Постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням або зменшенням обсягів виробництва істотно не змінюються.
За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні, та комплексні, які складаються з кількох елементів.
За звітними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, витрати майбутніх періодів та майбутніх періодів.
За доцільністю витрати поділяються на продуктивні, непродуктивні та надзвичайні.
Непродуктивними вважаються витрати, що виникли і результаті недостатньої організації виробництва й управління, відхилень від технологічних норм, псування матеріальних цінностей.
До витрат від надзвичайних подій(втрати від стихійного лиха, від техногенних катастроф та аврій інші) відносяться як втрати на здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням та ліквідацією цих наслідків.
3. Групування операційних витрат за економічними елементами.
Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Групування витрат за економічними елементами здійснюється для організації контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових коштів.
Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з витрат операційної діяльності, фінансових витрат(витрат на проценти).
Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості виробництва готової продукції, витрат на збут та інших операційних витрат.
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
Матеріальні затрати;
Витрати на оплату праці;
Відрахування на соціальні заходи;
Амортизація;
Інші операціяні витрати.
До складу елемента “Матеріальні затрати” включається вартість витрачених у виробництві:
Сировини і основних матеріалів;
Купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
Палива й енергії;
Будівельних матеріалів;
Запасних частин;
Тари і тарних матеріалів;
Допоміжних та інших матеріалів.
До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи “ включаються:
Відрахування на пенсійне забезпечення;
Відрахування на соціальне страхування;
Страхові внески на випадок безробіття;
Відрахування на персональне страхування персоналу підприємства;
Відрахування на інші соціальні заходи.
До складу елемента “Амортизація” включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента “Інші операційні витрати” включаються всі інші витрати.
4. Групування витрат за статтями калькуляції.
До виробничої собівартості продукції включаються:
Прямі матеріальні витрати;
Прямі витрати на оплату праці;
Інші прямі витрати;
Загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції установлюються підприємством.
До складу прямих матеріальних витрат включають вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних та майнових паїв, амортизація, витрати від браку…
До складу загальновиробничих витрат включаються:
Витрати на управління виробництвом;
Амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;
Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
Витрати на обслуговування виробничого процесу;
Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
Інші витрати.
5.Склад виробничих витрат.
При будь-якому методі калькулювання виробничої собівартості продукції склад витрат повинен відповідати нормам пунктів 12-16 П(С)БО №16.
Подамо склад виробничих витрат у вигляді схеми 1.
Незавершене виробництво.
Майже на всіх підприємствах є незавершене виробництво. Щоб визначити фактичну кількість незавершеної обробкою продукції, яка не пройшла випробування, приймання, комплектацію згідно з умовами договору із замовником, багато підприємств проводять інветаризацію.
При безперервному процесі виробництва в закритій апаратурі незавершене виробництво визначається за технологічними нормами і може вважатися постійним, а інвентаризація проводиться у період зупинки устаткування на ремонт.
На підприємствах, які мають цехову структуру, незавершене виробництво можна визначити на основі нормативних калькуляції або технологічних карт, при цьому затрати кожного цеху облічуються в загальних затратах на виготовлення продукції за встановленим П(С)БО №16 складом витрат.
Залишки незавершеного виробництва оцінюються в кожному цеху за плановою цеховою собівартістю, або за фактичними затратами. При цьому за фактичні затрати можуть бути прийняті теоритичні залишки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, розраховані на основі технологічних характеристик.
При оцінці незавершеного виробництва підприємства можуть ураховувати тільки витрати на використані сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати, тобто не враховувати витрати на оплату праці, загальновиробничі та інші прямі витрати.
7. Нормативний метод обліку затрат на виробництво продукції.
На промислових підприємствах залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції: показний, попередній і нормативний.
Однак слід пам’ятати, що при використанні будь-якого методу калькулювання наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) не включаються до виробничої собівартості.
Нормативний метод калькулювання для підприємств обробних галузей промисловості є основним.
Нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно, з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін(п.21 П(С)БО №9).
Розробляються норми на кожний вид деталі, вузла, виробу з урахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.
Нормативи систематизуються у специфіках норм затрат матеріалів та норм часу і розцінок.
Підприємство може аналізувати причини відхилень і змін норм. До таких можуть відноситися:
Зміни обсягу виробництва;
Зміна організації виробництва й умов праці;
Зміна природних умов та інші чинники.
Навести повний перелік причин нереально, оскільки вони залежать від специфіки та умов виробництва.
Особливу увагу слід звернути на положення пункту 11 П(С)БО №16, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:
Виробнича собівартість продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду (відображається за дебетом субрахунка 901”Собівартість реалізованої готової продукції” і кредиту рахунка 26 “Готова продукція”);
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (відображається по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 91”Загальновиробничі витрати”);
Наднормовані виробничі витрати (відображаються по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 20 “Виробничі запаси”).
Отже, виробничі витрати в межах норм, установлених підприємством, необхідно списувати на виробничу собівартість продукції як прямі затрати, а все, що вище норм, - на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді. У цьому і полягає відмінність нормативного методу калькулювання, викладеного у П(С)БО №16, від того, який застосовувався раніше згідно з Положенням №473. Відповідно до останнього до фактичної собівартості продукції, що виробляється, включалися як витрати за нормами, так і відхилення від них.
Тепер же, коли затрати за нормами і відхилення від норм ураховуються окремо, керівник підприємства своєчасно отримує інформацію про “надмірнр” витрати, не передбачені нормами, і може оперативно втрутитися у процес виробництва. Досягається така чіткість щоденним документуванням витрати основних видів сировини і матеріалів.
Наказом №193 розроблені типові форми № м-8 ”Лімітно-забірна карта”, № м-10 “Акт вимога на заміну(додатковий відпуск) матеріалів”, які є первинними документами для списання матеріальних цінностей у виробництво при нормативному методі калькулбвання.
Для того щоб виробити продукцію, необхідно затратити кошти, у тому числі – використати запаси підприємства. Для того щоб раціонально витратити запаси, треба вести їх облік. Допоможе в цьому бухгалтерові П(С)БО №9 ”Запаси”.
Підприємству дозволено вибирати один з методів на власний розсуд, причому відповідно до принципу послідовності, який закладений у Законі України від 16.07.99р. №996 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, вибраним методом доведеться користуватися з року в рік. Якщо треба змінити метод, то таке рішення має бути обгрунтоване і розкрите у фінансовій звітності.
Нормативний метод може використовуватись у двох аспектах:
Для оцінки і контролю діялбності підприємства, не будучи при цьому частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства;
Безпосередньо в бухгалтерських записах, будучи частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства.
Суть методу обліку нормативних затрат на виробництво продукції полягає в тому, що всі виробничі затрати на виготовлення готової продукції – незавершене виробництво, сама готова продукція та її реалізація відображаються у фінансовому обліку за їх нормативними значеннями.
В ідеалі ми повинні протягом звітного періоду точно знати величину адміністративних затрат, затрат на збут та інших, які будуть понесені протягом місяця, у внутрішньогосподарському обліку можна визначити планову повну собівартість одиниці продукції, яка також буде дорівнювати фактичній.
На практиці ціни на матеріали можуть змінюватися, у процесі виробництва можливе використання більшої кількості матеріалів, ніж установлено нормативами, та ін. Тому виникають різниці між фактичними і нормативними затратами.
Журнал-ордер №10.
Собівартість формується у журналі-ордері №10. У ЖО №10 для кожного з витратних рахунків відводиться окрема сторінка. На кожній сторінці по вертикалі записують назви статей витрат, а по горизонталі відводять колонки кореспондуючих рахунків, які розшифровують статті по економічним елементах.
Сторінок у ЖО№10 повинно бути не менше кількості витратних рахунків у головній книзі; кількість кореспондуючих рахунків, з кредиту яких списуються різні витрати, також визначає головний бухгалтер у міру облікової необхідності.
Підсумки з кредиту кожного з кориспондуючих рахунків заносяться до головної книги на сторінку оборотів по дебету даного витратного.
Крім сторінок відведених для дебетових оборотів кожного з витратних рахунків, у ЖО №10 повинна бути сторінка, де можна побачити обороти по кредиту кожного з вказаних вище рахунків у дебет різних, з якими протягом місяця вони коресподувалися, в тому числі витратних, загальними підсумками.
Крім того, до ЖО №10 повинні додаватися ще й розрахунки суми витрат, що припадає на реалізацію, а також залишків незавершеного виробництва і готової продукції. Такі розрахунки виконуються на підприємствах, де прямий облік вартості незавершеного виробництва неможливий.
Таким є ЖО №10 – синтетичний реєстр оборотів по кредиту рахунків, які означають різні елементи витрат. Яка з можливих форм його ведення прийнята до конкретного підприємства, вирішувати головному бухгалтерові.
2.8 Визначення фінансових результатів.
Аналізуючи все вивчене , можна зробити висновок про те, що ні стан розрахунків жодним чином не впливають на формування фінансового результату підприємства. Це пояснюється принципом нарахувань, відповідно до якого доходи визнаються в обліку за фактом їх виникнення, а не за фактом оплати: чи то надходження від покупців, чи перерахування постачальникам. Прийнята в нашій країні методологія обліку виявилася якнайкраще пристосованою до цих вимог нових стандартів, оскільки вона дає змогу розрахункові операції розглядати окремо від формування доходів і витрат, і, таким чином, фінансовий результат формується незалежно від спрямованості грошових потоків. Інакше кажучи, якщо на підприємство надходить багато грошей, а з іншого боку, їх витрачання в цьому періоді невелике, - це аж ніяк не свідчить про прибутковість підприємства; і, навпаки, - якщо підприємство в тому або іншому періоді перераховує багато грошей, а з іншого боку, мало їх отримує, - це аж ніяк не свідчить про його збитковість.
В ч.2 Звіту про фінансові результати повинні відобразитися елементи саме витрат, тобто елементи, з яких складається собівартість активів, вже списаних з балансу в зв’язку з їх реалізацією, а не тих, що ще залишилися на балансі, оскільки ще не визнані як витрати, інакше кажучи – все ще відповідають критеріям активів.
Однак при цьому процес визначення сум витрат за кожним елементом був би більш трудомістким, оскільки всі ці елементи містяться і в статті адміністративних витрат, і в статті витрат на збут, і в статті інших операційних витрат.
На жаль, жодним іншим способом суми елементів витрат, визнаних у звітному періоді в зв’язку з отриманням відповідних доходів, визначити неможливо – тільки визначенням питомої ваги кожного елемента в загальній сумі витрат на виробництво і реалізацію. Треба однак уточнити, що у випадках, коли підприємство виробляє широкий асортимент продукції або займається різноманітними видами діяльності, робота з визначення питомої ваги кожного елемента витрат в загальній їх сумі ускладнюється, оскільки вимагає гнучкішого підходу.
Вважати, що в цій непростій справі могло б допомогти використання в обліку рахунків класу 8, - ілюзія.
Справа в тому, що в дебет кожного з рахунків класу 8, згідно з Інструкцією №291, записуються не витрати, фактично визнані в зв’язку з отриманням відповідних доходів (тобто те, що нам треба при заповненні ч.2 ф.№2), а витрати(точніше – величини, звані витратами), що реєструються на етапах: видачі в цех матеріалів для виробництва, нарахування зарплати на весь обсяг випуску, включаючи незавершене виробництво, тощо, одже, витрати, які формують собівартість не тільки собівартості не тільки реалізованої, але і всієї випущеної і навіть незавершеної і навіть незавершеної продукції. Так що розрахунку сум кожного елемента витрат, визнаних у звітному періоді в зв'я’ку з отриманням відповідних доходів, за допомогою визначення коефіцієнта питомої ваги не уникнути в будь-якому випадку. Однак із застосуванням в обліку рахунків класу 8 (паралельно з рахунками класу 9 або без них) ця робота може видатися бухгалтеру ще бульш трудомісткою.
Облік фінансових результатів в системі рахунків.
| №зп | Зміст господарської операції | Дебет | Кредит |
| 1 | Відпускна вартість відвантаженої продукції, яка підлягає до оплати покупцями. | 63 | 70 |
| 2 | Списання з балансу відвантаженої покупцям продукції за фактичною виробничою собівартістю. | 90 | 26 |
| 3 | Кошти, одержані від покупців за відвантажену (реалізовану) продукцію і зараховані на поточний рахунок підприємства. | 31 | 63 |
| 4 | Витрати пов’язані з процесом реалізації протягом звітного періоду відображаються на дебеті рахунка 93 “Витрати на збут” (в кориспонденції з кредитом відповідних рахунків), а на прикінці звітного періоду списуються з кредиту цього рахунка на дебет рахунка 79 “Фінансові результати”. | 79 | 93 |
| 5 | За рахунок доходу, одержаного від реалізації продукції, підприємства сплачують до бюджету Податок на додану вартість. | 70 | 64 |
| 6 | На кредит рахунка “Доходи від реалізації” 70 протягом звітного періоду відображають суми одержаного доходу, а на дебеті – сума Податку на додану вартість. Різниця між цими сумами в кінці звітного періоду списується на фінансові результати. | 70 | 79 |