Реферат: Стан економіки України в другій половині 80-х років

XIX партконференція прийня­ла ряд багатообіцяючих резолю­цій: «Про демократизацію ра­дянського суспільства і реформу політичної системи», «Про боротьбу з бюрократизмом», «Про гласність», «Про правову рефор­му» і «Про деякі невідкладні за­ходи щодо практичного здій­снення реформи політичної сис­теми країни». Реалізація закла­дених у цих резолюціях ідей передбачала одночасне глибоке перетворення найголовніших елементів політичної системи СРСР: партії і держави. В липні 1988 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який обгово­рив питання «Про практичну роботу щодо реалізації рішень XIX Всесоюзної конференції.

Осінь 1988 р. принесла нові важливі зміни. На листопадово­му (1988 р.) пленумі ЦК КПРС було розглянуто питання «Про заходи щодо здійснення політич­ної реформи в галузі державного будівництва». На сесії Верховної Ради СРСР, яка зібралася після пленуму, було вирішено грун­товно змінити структуру, поря­док формування, зміст роботи вищих органів влади. Були прийняті відповідні закони, внесені зміни і доповнення до Консти­туції СРСР. Вищим законодав­чим органом оголошувався з'їзд народних депутатів. Метою цих змін, на думку їх ініціаторів, було «відновлення повновладдя Рад».

У кінці березня 1989 р., після чотиримісячної передвиборної кампанії, відбулися вибори на­родних депутатів СРСР. Прово­дилися вони відповідно до ново­го «Закону СРСР тю вибори народних депутатів».

У травні—червні відбувся І з'їзд народних депутатів СРСР. На ньому було обрано двопалатну Верховну Раду СРСР. Було вве­дено посаду Голови Верховної Ради СРСР, на яку було обрано М.Горбачова, котрий разом з тим залишався Генеральним секре­тарем ЦК КПРС?

І з'їзд народних депутатів до­ручив Верховній Раді СРСР під­готувати найближчим часом за­конодавчі акти, у яких би знай­шов конкретний і послідовний вираз принцип повновладдя рад.

Разом з тим, підготовка до ви­борів і робота з'їзду справила значний вплив на активізацію суспільного життя в Україні.

Загострення національного питання в Україні

Ослабленням старої політичної системи народи Радянського Союзу скористалися для бороть­би за свої національні права, за докорінний злам існуючої систе­ми національно-державних від­носин, досягнення реального су­веренітету. Домогтися цього було неможливо без ліквідації унітар­ного характеру СРСР, подолан­ня диктату союзного центру, зни­щення тоталітарної політичної системи.

Влітку 1989 р. відбулися міжнаціональні сутички в Узбе­кистані, на кордоні Таджикиста­ну І Киргизії, в Абхазії. Розго­рався конфлікт в районі Карабаху. У республіках Прибалтики посилювалося прагнення до віднов­лення незалежності, ліквідованої внаслідок пакту «Молотова-Ріббентропа», укладеного в 1939 р.

3а цих умов у вересні 1989 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який розглянув і прийняв платформу ЦК «Національна політика в су­часних умовах». Головним за­вданням національної політики КПРС проголошувалося зміц­нення СРСР як оновленої феде­ративної держави.

11 березня 1990 р. відбулася подія надзвичайного значення, що відкрила новий етап у бо­ротьбі народів СРСР за свою не­залежність. Верховна Рада Ли­товської РСР прийняла акт «Про відновлення незалежності Ли­товської держави. На позачерговому третьому з'їзді народних депута­тів, який відбувся у березні 1990 р., було прийнято Закон про за­провадження посади Президен­та СРСР. Першим Президентом СРСР з'їзд обрав Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, який залишив за собою і найвищий пост у партії.

Розгортання національно-визвольного руху в Україні

988 - початок 1989 рр. озна­менувалися ПОЯВОЮ НОВОГО ПОЛ­ІТИЧНОГО фактора. Перебудова, яка до цього була справою парт­ійно-державних верхів, виклика­ла рух «знизу», активні дії широ­ких народних мас.

В'ячеслав Чорновіл ще в 1987 р. відно­вив видання «Українського віс­ника». Прагнучи легалізувати журнал, В.Чорновіл звернувся за дозволом в ЦК КПРС, вважаю­чи, що консервативне парткерівництво України нізащо не пого­диться на появу опозиційного видання, а «ліберальний» центр не матиме нічого проти. Але офі­ційна Москва відповіла мовчан­ням.

У серпні 1987 р. в Києві розпочав роботу Український культурологічний клуб (УКК). У ньому активно співпрацювали представники демократично на­строєної Інтелігенції, дисиден­ти, колишні політв'язні. Роботу УКК освітлювала самвидавська преса, про нього детально інформували радіостанції «Свобода».

Ще на початку 1988 р. Укра­їнська громадська група сприян­ня виконанню Гельсінських угод - одна з перших дисидентських груп в Україні - відновила свою роботу як Українська гельсінсь­ка спілка (УГС). Лідером УГС став Л.Лук'яненко, звільнений з ув'язнення в грудні 1988 р. В 1988 р. філії УГС існували в ряді регіонів України. Українська гельсінська спілка стала найавторитетнішою опозиційною групою.

Не випадково, що саме в Захід­ній Україні партійно-державне керівництво вперше спробувало силовими методами зупинити наростання народної активності. 4 серпня 1988 р. загін міліції особливого призначення розіг­нав несанкціонований мітинг у Львові. Десятки людей були на­віть побиті.

13 листопада 1988 р. у столиці України відбувся 20-тисячний мітинг, присвячений екологіч­ним проблемам.

Нові громадські об’єднання. Закон про мови

Важливою подією в житті рес­публіки стала поява восени 1988 р. незалежних від партійних струк­тур політклубів, де їх учасники, в основному молодь, намагалися самостійно, без «спрямовуючо­го» втручання парткомів, розіб­ратися в актуальних проблемах суспільного життя, проаналізу­вати різні, у тому числі й буржу­азні «антикомуністичні» кон­цепції та погляди в галузі політи­ки, філософії, історії, економіки.

У лютому 1989 р. у Києві відбулася уста­новча конференція Товариства української мови ім. Т.Г.Шев­ченка, у травні 1989 р. - респуб­ліканська установча конферен­ція Українського історико-просвітнього товариства «Меморі­ал».

Особливо посилилася вона після обнародування 16 лю­того 1989 р. проекту програми Руху. Керівництво КП України взяло курс на політичну бороть­бу й ізоляцію Руху.

Шахтарський страйк 1989 р.

Невдачі державного курсу в сфері економіки непослідовність у політиці призвели до наростан­ня соціальної напруженості. Но­вим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. Вони засвідчили про початок відрод­ження робітничого руху. Голов­ними їх причинами були невирішеність багатьох економічних і соціальних питань. Частка ручної праці шахтарів складала 53%, високою була смертність від нещасних випадків. Постійно зростав ро­бочий день шахтарів. Замість офіційних 6 годин він іноді ста­новив 10-11.

Страйк розпочався 15 липня І989 р. на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйк охопив 193 шахти. 22 липня було підписано угоду між шахта­рями та Урядом СРСР, де він обіцяв виконати вимоги страй­куючих. Шахтарі вимагали га­рантій. Було створено делегацію з членів страйккому та воїнів-ветеранів афганської війни і на­правлено її до Москви. При зус­трічі представників страйккомів з Донецька, Торезу, Сніжної, Львівсько-Волинського басейну з М.Рижковим такі гарантії було отримано за його і М.Горбачова підписом. У Москві делегація шахтарів зустрілася з Б.Єльциним, авторитет якого тоді був дуже ви­соким. Незважаючи на підтримку М.Горбачова, який заявив, що виступ шахтарів є продовженням реформ, серйозного обговорення на Верховній Раді це питання не здобуло.

Вперше за роки ра­дянської влади робітники відкри­то продемонстрували, що їх шля­хи розходяться з шляхами Кому­ністичної партії.