Реферат: Реформа оплати праці cтимулюючого типу в Україні
|
Рис. Структурні компоненти механізму реформи оплати праці
Ефективний механізм проведення реформи оплати праці не може бути забезпечений лише за рахунок звичайного для системи оплати праці набору методів політики заробітної плати – без системного комплексного підходу до матеріальних стимулів економічного зростання. Необхідна подальша копітка робота щодо створення цілісної системи ефективних ринкових регуляторів системи оплати праці.
Більшість проблем механізму реформи оплати праці носить системний характер і потребує повсякденної і наполегливої роботи. За нинішніх умов Україні особливо потрібен постійно діючий і ефективний механізм соціального партнерства, конструктивного діалогу при вирішенні питань оплати праці.
Механізм здійснення реформи оплати праці повинен брати до уваги наявність асиметрії інформації стосовно оплати праці між роботодавцями і найманими робітниками. Дії однієї зі сторін колективних договорів часто бувають приховані від іншої сторони. Проблема асиметричної інформації завжди присутня у взаємовідносинах робітника та роботодавця6, і цей факт не може бути проігнорований при проведенні реформи оплати праці. Важливою рисою механізму реформи оплати праці стає активна участь самих найманих працівників у вдосконаленні систем заробітної плати. Дії найманих працівників не можуть бути повністю контрольовані роботодавцем та його менеджерами. Йдеться про зацікавленість роботодавця в тому, щоб найманий працівник краще працював з тією інформацією про виробничий процес, якою він володіє, а не з тією, яка доступна роботодавцю (власнику).
З точки зору дослідження механізму реформи оплати праці важливо визначити відмінності між змістом політики заробітної плати, стратегії реформи оплати праці та її тактики. Політика заробітної плати є системою певних норм і правил, завдяки яким держава регулює сферу оплати праці. Реформа оплати праці здійснюється шляхом проведення певної державної політики заробітної плати. Проте цілий ряд компонентів змісту реформи оплати праці, особливо на мікроекономічному рівні, не включається в зміст політики заробітної плати.
В розвинутих західних країнах у 60-70-х роках вагоме значення мала політика доходів, під якою розумілися заходи впливу держави на динаміку заробітної плати і цін. Через політику доходів досягалася потрібна уряду взаємозалежність таких економічних параметрів, як темпи інфляції цін, темпи зростання заробітної плати і темпи підвищення продуктивності праці. Уряд встановлював відповідні пропорції і пропонував роботодавцям і профспілкам (найманим працівникам) притримуватися цих норм при врегулюванні питань заробітної плати. Як правило, ці норми доводилися до суб’єктів договірного процесу у вигляді рекомендацій, але вони могли набувати й обов’язкового (через прийняття тих чи інших державних документів) характеру. При порушенні цих норм у процесі укладання колективних договорів, уряд міг застосовувати економічні і правові санкції до цих підприємств (фірм), включаючи позбавлення їх державних контрактів, перегляд імпортних (експортних) квот, перегляд механізмів державного втручання тощо. У 70-х роках політику доходів у США широко використовували адміністрації президентів Р.Ніксона і Д.Картера в рамках загальнофедеральної антиінфляційної стратегії. На основі узагальнення зарубіжного досвіду можна вважати, що реалізація політики доходів здійснюється в рамках реформи оплати праці стабілізаційного типу.
Стратегія реформи оплати праці відображає довгострокові перспективи і цілі (в межах реалізації реформи), зорієнтовані на розвиток національного виробництва. По суті, стратегія реформи оплати праці включає систематичні дії, пов’язані з досягненням більш широких цілей, ніж просто розв’язання злободенних проблем заробітної плати. Стратегічна мета реформи оплати праці відображає її взаємозв’язок з іншими складовими процесу ринкової трансформації національної економіки України.
Тактика реформи оплати праці безпосередньо пов’язана з виділенням і реалізацією конкретних для певних умов завдань трансформування системи оплати праці. Тактика за своєю природою майже завжди короткострокова; тактичні завдання мають вирішуватися в межах кожного окремого етапу реалізації реформи оплати праці.
Реформа оплати праці проводиться державою, яка реалізує таким чином свої політичні й адміністративні функції. Колективно-договірні засоби реформування оплати праці є автономною (децентралізованою) економічною і правовою творчістю профспілок і організацій підприємців, яке так чи інакше, але регулюється державою. Отже, має місце співіснування і поєднання централізації і децентралізації в механізмі проведення реформи оплати праці.
Складні і суперечливі процеси реформування системи оплати праці повинні проходити під впливом чітко діючої системи соціально-економічного моніторингу. Слід вести постійний моніторинг ходу реформи заробітної плати і створювати баланс тих необхідних компромісних рішень, які давали б можливість ефективно працювати підприємствам і забезпечували активну стимулюючу роль оплати праці.
Засоби реалізації реформи оплати праці
Засоби реалізації реформи оплати праці в економіці України можуть бути представлені у вигляді системи певних економічних інструментів, які поєднують в собі елементи ринкового саморегулювання, а також методи державного та договірного регулювання заробітної плати. Окремим і досить складним за змістом засобом реалізації реформи оплати праці на мікроекономічному рівні є оптимізація організації заробітної плати, що пов’язано з використанням таких конкретних організаційно-економічних інструментів, як тарифна система, нормування праці, форми і системи заробітної плати. Зміст засобів реалізації реформи оплати праці визначається характером загальних економічних трансформацій, їх адекватністю умовам перехідної економіки, станом соціально-трудових відносин, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства тощо.
Реформа оплати праці буде успішною при вмілому використанні державою системно-цілісної сукупності засобів її реалізації, налагодженні ефективного управління ними. На жаль, в сучасній кризовій економіці України механізми застосування засобів реалізації реформи оплати праці часто лежать поза сферою дії економічних важелів, визначаються здебільшого соціальними і політичними чинниками. На практиці механізм реформування оплати праці характеризується винятково складним і нелінійним характером співвідношення між метою і засобами реалізації реформи.
Проблема засобів реалізації реформи оплати праці – це проблема керованого державою переходу сфери заробітної плати на ринкові засади організації. Існують певні універсальні загальновизнані у світі параметри ринкового функціонування системи оплати праці. Серед них слід виділити насамперед такі: розширення самостійності підприємств (фірм) щодо розв’язання проблем заробітної плати; становлення національного ринку робочої сили з переважно ринковим ціноутворенням; забезпечення фінансової стабілізації на макроекономічному рівні, недопущення надмірної інфляції; поліпшення фінансового становища підприємств (фірм) на мікроекономічному рівні, підвищення рентабельності виробництва; диверсифікація доходів громадян, поява їх нових форм і видів з чисто ринковим змістом; підвищення рівня економічної свободи роботодавців і найманих працівників.
Чітке розмежування мети (завдань) реформи оплати праці і засобів, які можуть бути використані для їх досягнення, є надзвичайно важливим. Вибір державою того чи іншого засобу (та відповідного організаційно-економічного інструментарію) повинен вирішуватися залежно від того, який з них найкращим чином сприяє досягненню цілей і завдань реформи.
Для практичного використання засобів реалізації реформи оплати праці необхідні відповідні інструменти (важелі) державного регулювання. Найважливішу роль відіграють такі інструменти:
нормативи, що визначають мінімальні стандарти заробітної плати; вони діють як
законодавчо встановлені і обов’язкові для виконання (мінімальна погодинна заробітна плата, мінімальна місячна заробітна плата, величина прожиткового мінімуму тощо);
рівень оподаткування фонду оплати праці підприємств (фірм) та індивідуальної заробітної плати працівників;
норми регулювання фонду споживання і фонду оплати праці підприємств (фірм);
порядок індексації заробітної плати залежно від темпів інфляції;
норми співвідношення між величиною і динамікою заробітної плати та обсягом і динамікою виробництва (продуктивністю праці);
норми встановлення і регулювання величини вартості робочої сили на ринку праці;
соціальні трансферти, тобто різні способи виділення бюджетних коштів на оплату праці.