Реферат: Економічна роль держави
Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидає токсичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу або купаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс – воду без оплати людям, які терплять від забруднення води.Фірма Б, навпаки, забезпечує своїм працівникам безплатні щеплення проти інфекційних хвороб: коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від зменшення небезпеки захворювання.
В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям позаринковими операціями, тобто існує економічна дія без еконмічної плати.
Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірми або люди завдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами.
Коли наша країна стала щільніше заселеною, обсяг виробництва енергії, хімічних та інших речовин збільшився, а інші позаринкові впливизросли від невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручається держава. Мета державного ркгулювання – контроль побічних наслідків економічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкриті розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа, радіоактивні матеріали тощо.
Критики регулювання нарікають, що економічна діяльність держави є непотрібним примусом. Уряди як батьки – завжди кажуть “ні”. Ти не повинен використовувати дитячу працю. Ти не маєш випускати дим із заводської труби. Ти не маєш права продавати шкідливі наркотики. Ти не повинен керувати автомобілем, не скориставшись ременем безпеки. І так далі.
І водночас більшість людей сьогодні погоджується з тим, що уряд повинен запобігати найгіршим позаринковим ефектам, вчиненим через ринковий механізм.
Товари колективного споживання. Фірмам можна заборонити викидати відходи, встановлюючи відповідні обмеження: набагато складніше уряду заохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні виступають як економічна діяльність –надання великих чи малих вигод суспільству – яка не може ефективно здійснюватися приватним підприємством. Прикладами колективного споживання є підтримка національної безпеки , охорони порядку, побудова мережі автомагістралей, підтримка фундаментальної науки і охорони здоров’я. Приватне виробництво товарів колективного споживання неможливе, тому що вигоди від них настільки поширюються серед населення, що жодна окрема фірма чи споживач не мають економічного стимулу в їх наданні.
Приватне забезпечення товарами колективного споживання взагалі неефективне, тому держава мусить втручатися в забезпечення ними. Купуючи такі товари колективного споживання, як національна безпека або маяки, держава поводить себе так само, як будь-який інший великий споживач.Скеровуючи достатні кошти у певних напрямах, вона сприяє спрямовуванню туди ресурсів. Оскільки доларові голоси зібрані, ринковий механізм спрацьовує і спрямовує ресурси до фірм, і маяки або автомобільні шляхи будуються.
Податки. Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари колективного споживання, і для програм перерозподілу доходів. Такі надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів і на інші статті. Уряд на всіх рівнях (міста, штату і федерального уряду) збирає податки, шоб оплачувати свої видатки.
Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективного споживання. Проте податки суттєво відрізняються від цін. Податки не є добровільними. Кожен громадянин є об’єктом дії податкового законодавства. Ми усі зобов’язані оплачувати частину витрат на товари колективного споживання. Звичайно, ми як громадяни самі накладаємо на себе податки і кожен з нас має право на свою частку товарів колективного споживання, які забезпечуються урядом.Однак тісний зв’язок між видатками і споживанням, який ми бачили для товарів колективного сподживання, не існує для податків і товарів колективного споживання. Я куплю гамбургер чи светр з вовни лише в тому разі, якщо я його хочу, але я мушу платити свою частку податків , що використовуються для фінансування безпеки і освіти, навіть якщо мене зовсім не цікавлять ці види діяльності.
Отже, коротко, дія видимої руки уряду грунтується на економічній логіці. Держава встановлює правила дорожнього руху, збирає податки і збори, щоб оплачувати діяльність державних установ, купує товари колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі.Ці види діяльності сприяють нормальному функціонуваннюпідприємництва, попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну.
Справедливість.
Наш аналіз ринкових невдач, таких як влада монополії чи видатки на товари колективного споживання, зосередився на недоліках розподільної функції ринків – вадах, які можна скоригувати розумним втручанням. Але припустимо на хвилину, що економіка функціонує з повною ефективністю – завжди на межі виробничих можливостей і ніколи в середині неї, завжди вибирає правильне співвідношення між товарами індивідуального і колективного споживання тощо.Навіть якби ринковий механізм функціонував так досконало, як було описано, це все одно могло б призвести до небажаних наслідків.
Ринки не обов’язковозабезпечують розподіл доходу, що розглядається як суспільно допустимий і справедливий. Чиста економіка вільного підприємництва може продукувати неприйнятні розриви в доходах і споживанні.
Чому ринковий механізм може давати неприйнятне розв’язання для кого? Причина полягає в тому, що доходи визначаються
неусталеним набором обставин - спадщиною, невдачею, важкою працею, ціновим фактором тощо. Тому результат розподілу доходів, можливо, не завжди відповідає критерію справедливості. До того ж згадайте, товари ідуть за доларовими голосами, а не за найбільшою потребою. Кіт багатої людини, можливо, випиває молоко, яке необхідне бідній дитині, щоб бути здоровою. Чи відбувається це через помилки ринку? Зовсім ні, оскільки ринковий механізм виконує свою функцію - надає товари в руки тих, хто володіє доларовими голосами. Якщо в країні витрачається більше на їжу для тварин, ніж на допомогу бідним, щоб вони навчалися в коледжі, то це дефект розподілу доходів, а не ринку. Навіть найефективніший ринковий механізм може породжувати велику нерівність.
Часто розподіл доходів в ринковій системі є результатом випадковостей в розвитку технології. Припустімо, винахід робота може спричинити різке падіння конкурентної ціни на працю, зменшуючи доходи робітників у разі спрямування 95 процентів національного доходу власникам роботів. Чи буде кожен сприймати це як необхіюдне право чи ідеал? Можливо, ні.
Чи можна дозволити, щоб хтось став мільярдером, просто успадкувавши 5000 квадратних миль землі або нафтові свердловини? Це є зворотній бік ринкового механізму. Чи ви хотіли б оподаткувати доходт роботів або запровадити високі податки на спадщину та нагромаджене багатство? Люди глибоко розходяться з ппитання: чи дуже високі доходи мають обкладатися дуже високими податками?
Нерівність у доходах може бути політично чи етично неприйнятною. Для країн рішення конкурентних ринкфів як наперед визначені і незмінні не є обов’язковими. Люди можуть перевірити ринковий розподіл доходів і вирішити, що він несправедливий. Якщо демократичне суспільство не погоджується з розподілом доларових голосів за ринкової системи вільного підприємництва, то воно може вжити заходів щодо зміни розподілу доходів.
Припустимо, виборці вирішили зменшити нерівність у доходах. Які інструменти може застосувати Конгрес? По-перше, він може використати прогресивне оподаткування, оподатковуючи великі доходи вищою ставкою, ніж малі. Федеральний подоходний податок і податок на спадщину є прикладами такого прогресивного перерозподільного оподаткування.
По-друге, низькі податкові ставки не можуть допомогти тим, хто зовсім не має доходів, в останні століття держава створила систему трансфертних платежів, або грошових виплат населенню. Такі трансферти включають допомогу престарілим, сліпим, немічним, батькам з неповнолітніми дітьми, а також страхування безробітних. Ця система трансфертних платежів створює “мережу безпеки” для захисту нещасливців від нестатків. І, нарешті, держава субсидіює споживання груп з малим доходом, надаючи продовольчі талони, безплатну медичну допомогу і дешеве житло.
Через економічне зростання і програми соціальної допомоги, які встановлюють мінімальний життєвий рівень, багато значних і очевидних недоліків, капіталізмку ХІХ ст. були ліквідовані у ХХ ст. Проте відносна більшість вказує на труднощі розв’язання цієї проблеми. Внаслідок змін у складі сімей за останні роки масштаби бідності зросли.
Що можуть внести економісти в дебати про справедливість? Економіка як наука не може відповісти на такі нормативні питання, яку величину конкурентно визначеного доходу треба передати бідним сім’ям. Це політичне питання, яке повинно розв’язуватись на виборчих дільницях.
Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних систем перерозподілу. Економісти витратили багато часу, аналізуючи, чи спричинюють соціальні програми (такі, як податки і продовольчі талони) соціальні втрати, коли люди працюють менше або купують наркотики, а не їжу. Економісти вивчали, чи є надання бідним грошей, а не товарів, ефективним засобом зменшення бідності. Економіка як наука не може відповісти на питання, який рівень бідності прийнятний і справедливий. Проте вона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходів бідних.
Макроекономічне зростання і стабільність.
Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також виконує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання і стабільності економіки.
Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступів інфляції (зростання цін) і депресії ( високого безробіття). Іноді, як під час Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціле десятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку.
Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса і його послідовників, ми знаємо, як контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це право оподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозицію грошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки й інвестиції та інші чутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятості та безробіття, на рівень і темпи інфляції в економіці.
Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували уроки кейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскальні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковою економікою, засвідчивши безпрецендентне зростання після другої світової війни. Проте, зіткнувшись з економічними труднощами у 70-ті роки, - високою інфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростання продуктивності праці - дехто висловлював скептичні зауваження щодо здатності монетарної і фіскальної політики стабілізувати економіку. Два завдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання і висока продуктивність праці. Економічне зростання визначає зростання національного обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів.
У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щоб забезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищення продуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшити зацікавленість у виробництві. Розміри податків були зменшені у більшості розвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Уряди цих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження, інвестиції та інновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Сполучені Штати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмір національних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночас монетарна політика сталала більш активною в управлінні короткостроковими коливаннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції. Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активних монетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний період економічне піднесення з 1982 по 1990 рр.
Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і макроекономічне зростання, включають фіскальні заходи (оподаткування і видатки) разом з монетарними заходами (тобто впливають на процентні ставки і стан ринків позикових капіталів). З формуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряди успішно справляються з найважчими проявами інфляції та безробіття.
У таблиці 1 підсумовано економічну роль, що її відіграє держава сьогодні. Ця таблиця показує найважливі економічні функції держави - забезпечення ефективності, досягнення справедливішого розподілу доходу, забезпечення макроекономічних завдань економчіного зростання і стабільності. В усіх передових країнах панує змішана економіка, в якій ринок визначає більшість індроль регулювання потрапляють все нові види діяльності у нашому складному, взаємозалежному суспільстві.
| Невдачі невидимої руки | Державне втручання | Сучасні приклади урядової політики |