Реферат: Введення в курс “Основи економічної теорії”
Важлива роль належить експерименту, в якому особливе мiсце вiдводиться економiчним реформам, що здiйснюються на переломних етапах економiчного розвитку, в перiод криз i стабiлiзацiї економiки. Це вимагає ретельної пiдготовки, розрахунку, обґрунтування.
Загальнонауковi методи
Багатовимiрнiсть економiчних явищ та процесiв вимагає адекватних методiв їх пiзнання. Поняття методу походить вiд грецьк. теiогiоа – шлях до чого-небудь. В сучаснiй загальнiй економiчнiй теорiї визначились два основнi напрями: вивчення вартостi i додаткової вартостi та вивчення ефективностi виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих “русел” єдиної економiчної науки особливо актуальним є сьогоднi, коли необхiдно, по-перше, встановити основнi джерела кризового стану української економiки i, по-друге, виробити та практично реалiзувати стратегiю трансформацiї виробничих вiдносин.
Для пiзнання соцiально-економiчних процесiв використовують як загальнонауковi, так i спецiальнi для економiчної теорiї методи.
Фундаментальним принципом пiзнання соцiально-економiчних явищ та процесiв є пояснення їх через внутрiшнi суперечностi. Полiтекономiчний аспект вiдкриває в пiзнаванiй суперечностi такi її властивостi, як тотожнiсть, вiдмiннiсть, власне суперечнiсть i конфлiкт.
Серед загальнонаукових методiв пiзнання соцiально-економiчних процесiв чiльне мiсце належить структурно-функцiональному методу, що передбачає розгляд будь-якого економiчного явища як системного з обов’язковим аналiзом функцiй взаємодiючих елементiв. Так, за цим методом можна встановити склад сучасних продуктивних сил України або iнших країн, простежити змiни, що в них вiдбуваються, визначити мiсце i роль кожного елемента цих продуктивних сил. Цi останнi є системним об’єктом зi зв’язками вiдповiдних рiвнiв: а) координацiйними, що визначають узгодженiсть взаємодiючих структурних елементiв системи i мiсце елемента в рамках системи; б) субординацiйними, якi вказують на супiдрядний зв’язок елементiв у системному об’єктi; в) генетичним й, якi показують зв’язок елемента з iсторiєю розвитку системи.
Отже, структурно-функцiональний пiдхiд визначає системнi ознаки, що зберiгаються за об’єктами дослiдження незалежно вiд характеру їхньої трансформацiї. Однiєю з ознак системи є її цiлiснiсть. При цьому рiзнi елементи системи взаємозв’язанi. Система у цiлому може мати ознаки, вiдмiннi вiд ознак її частин. Далi, одна й та сама дiя може спричинити рiзний вплив на систему в цiлому i на окремi її частини, проте дiя на якi-небудь частини системи впливає i на систему в цiлому. Нарештi, змiна системи не є адекватною сумi змiн її частин.
Iншими ознаками системи є спрямованiсть її руху, органiзацiя та управлiння. Щодо останнього, то можна виявити наявнiсть чи вiдсутнiсть центрального регулюючого органу, ступiнь та засоби його впливу на систему (пряме управлiння, непрямi важелi впливу), рiвень централiзацiї i децентралiзацiї господарської дiяльностi у динамiцi. Пiсля структурного аналiзу дослiджуваних систем необхiдно розробити концепцiї розвитку системи на основi вивчення її структури, тобто виявити “чутливi” точки, через використання яких можна управляти системою.
Одним iз засобiв пiзнання соцiально-економiчних процесiв є органiчне поєднання якiсного й кiлькiсного аналiзу та визначення на цiй основi математичних методiв в економiчних дослiдженнях. Ними користуються рiзнi економiчнi школи (неокейнсiанська, монетаристська, неолiберальна та iн.).
Кiлькiснi характеристики є невiд’ємною частиною будь-якого економiчного дослiдження. Так, один з класикiв полiтичної економiї та теорiї вартостi У. Петтi назвав одну iз своїх перших полiтико-економiчних праць “Полiтичною арифметикою”, де зазначав, що викладати думки можна не тiльки словесне, але й “мовою чисел, терезiв i мiр”. Засновники математичного напряму в полiтекономiї XIX ст. У. Джевонс i Л. Вальрас, застосувавши абстрактнi математичнi моделi, вiдiйшли вiд трудової вартостi. Ученi-економiсти завжди обґрунтовували свої висновки за допомогою точного кiлькiсного аналiзу.
Наприклад, можна вмiти аналiзувати кiлькiснi величини (розрiзняти тенденцiю, закономiрнiсть i закон, виходячи з перiодичностi повторення тих чи iнших емпiричних випадкiв у тому чи iншому соцiально-економiчному явищi) i, таким чином, проникати в суть вiдносин мiж людьми. Якщо певне явище вiдбувається певну кiлькiсть разiв, воно є закономiрним i може бути вираженим математичною формулою.
Необхiднiсть володiння прийомами математичного аналiзу зумовлена розвитком об’єкта дослiдження – багатовимiрного свiту економiки. Процес виявлення тенденцiй економiчного розвитку веде до широкого впровадження математичних прийомiв (з вiдповiдними формулами рiвнянь, нерiвностей, функцiй, iнтегралiв тощо).
За давнiх часiв дрiбний товаровиробник, можливо, здiйснював усi економiчнi розрахунки за допомогою елементарної арифметики, виступаючи одночасно i як постачальник, i як технолог, i, зрештою, як фiнансист. Сьогоднi подiбний пiдхiд приречений на неуспiх.
Ще в 1937 р. майбутнiй Нобелiвський лауреат Р. Коуз в однiй iз своїх статей про теорiю фiрми окреслив межу, що вiддiляє внутрiшнє середовище пiдприємства вiд зовнiшнього ринкового середовища. Суб’єкт господарювання, за його гiпотезою, має вибiр: оплатити витрати господарських операцiй, вступаючи у вiдносини з контрагентами, чи здiйснювати аналогiчнi операцiї всерединi самої фiрми пiд контролем власника чи менеджера, шукаючи бiльш ефективний i дешевий варiант. Цей вибiр (мiж управлiнням усерединi фiрми i економiєю на управлiннi, але з ринковими витратами), на думку Р. Коуза, визначає розмiри пiдприємства.
Сучасний рiвень розвитку продуктивних сил, зростання масштабiв виробництва, розширення мiжгалузевих i територiальних зв’язкiв зумовлюють технолого-економiчнi розрахунки, якi часто виходять за межi елементарної математики. Глибокi математичнi знання стають необхiдними не лише для практикiв, а й для теоретикiв економiки, оскiльки без них уже неможливо простежити взаємозв’язки суспiльного виробництва.
Широке запровадження математики в економiчну та iншi науки почалося ще в XIX ст. За цей час виявились також i негативнi моменти, пов’язанi зi спробами “математизувати” практично все. Дискусiя про мiсце i роль математики в економiчних дослiдженнях то затихає, то розгортається з новою силою. Всi ми є свiдками швидкого розвитку й удосконалення технiчних засобiв здiйснення найскладнiших математичних розрахункiв, збирання та обробки величезних потокiв iнформацiї на ЕОМ. Комп’ютерна грамотнiсть є сьогоднi елементарною потребою. Це створює сприятливi умови для широкого впровадження математичних методiв як у практичне управлiння економiчними процесами, так i в теоретичне осмислення їх.
Застосування математичних методiв, на нашу думку, не повинно зводити складне економiчне життя виключно до кiлькiсних залежностей, аналiзу та розробки моделей оптимiзацiї їх. Оскiльки економiчнi вiдносини i закони мають кiлькiсну визначенiсть, то математичнi методи сприятимуть пiзнанню та викладу економiчної теорiї. Разом з тим вони обов’язково повиннi доповнюватись якiсним аналiзом. Знеособленi формули, графiки, матрицi тощо навряд чи допоможуть виявити сутнiсть тих чи iнших соцiально-економiчних процесiв. I навпаки, органiчне поєднання структурно-функцiонального пiдходу та математичних методiв створює умови для ефективного наукового спiлкування представникiв рiзних шкiл та напрямiв економiчної теорiї.
Спецiальнi методи
Оволодiнню науковим економiчним мисленням сприяє засвоєння не тiльки загальнонаукових, а й спецiальних методiв, за допомогою яких економiчна теорiя висвiтлює суть явища, що вивчається.
Одним iз найважливiших спецiальних прийомiв дослiджень в економiчнiй теорiї є метод наукової абстракцiї. Вiн полягає у видiленнi найбiльш суттєвих сторiн процесу, що вивчається, абстрагуваннi вiд усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманнi йому суперечностi, а потiм розглядаються конкретнi вияви цього явища. Таким чином найбiльш загальна (найпростiша) економiчна форма розгортається в цiлiсну систему економiчних вiдносин вiдповiдно до власної внутрiшньої логiки останньої. Те, вiд чого на початковому етапi необхiдно було абстрагуватися з метою виявлення бiльш глибоких суттєвих вiдносин, тепер, навпаки, пiдлягає роз’ясненню. В результатi конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цiлiсною панорамою суспiльного життя.
Особливiстю теоретико-економiчного дослiдження е те, що при вивченнi економiчних процесiв не можна користуватися конкретними прийомами i засобами, якi широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. Будь-яка абстракцiя, як вiдомо, завжди бiднiша за конкретне явище. Вона вiдображує об’єктивну реальнiсть не так, як живе споглядання, а проникає всередину її, йдучи вiд явища до сутi; на практицi застосування методу абстракцiї може призвести до помилки. Це пояснюється вiдривом абстрактних понять вiд дiйсностi, що проявляється у розривi якiсної i кiлькiсної сторiн економiчних процесiв, абсолютизацiї окремих явищ економiчного життя тощо.
Абстрактне мислення з властивими йому прийомами дiалектичної, але не формальної, логiки охоплює й iншi методи пiзнання виробничих вiдносин, зокрема аналiз i синтез. У процесi аналiзу предмет дослiдження розчленовується, мислення йде вiд видимого, конкретного до абстрактного. Так, визначаючи економiчнi закони тiєї чи iншої системи, в складному господарському органiзмi видiляють складовi його, з’ясовують роль i значення кожного окремого елемента, їх зв’язки в єдиному, але складному господарському механiзмi. Це важливо для подальшого теоретичного обґрунтування всiх тих особливостей предмета дослiдження, вiд яких абстрагуються спочатку. Внаслiдок такого аналiзу користуються найбiльш загальними абстракцiями, придатними для вивчення дослiджуваного об’єкта.