Реферат: Відносини власності
Питання для розгляду
·Які є функціональні форми власності
·Що є домінуючим об'єктом власності У чому полягають особливості землі та інформації як об'єктів власності
· Які переваги корпоративної форми власності
1. СУТНІСТЬ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
Фундаментом усієї системи економічних відносин є відноcини власності.
Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.
З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.
З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).
Власність реалізується в різних функціональних формах (рис. 16).
Рис. 1. Форми власності
Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.
Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».
Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:
• спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
• соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;
• характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;
• специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
• мету виробництва та характер управління економічними процесами.
2. ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
Ще не так давно сама постановка питання про історизм відносин власності, можливість їхнього еволюційного розвитку, пристосування до умов виробництва, що постійно змінюються, вважалася помилковою. В економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи суспільства — відносинах власності — можливі лише на революційній основі, методом «експропріації». Так було під час революції 1917р. в Росії, коли відносини власності було змінено силою: приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержавну власність. Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.
У зв'язку з цим постає цілком природне питання: у чому смисл І процесу історичної еволюції власності, на якій основі він розвивається, які чинники його зумовлюють?
Структурна складність відносин власності визначає багатоаспектність процесу її історичного розвитку.
Власність характеризує спосіб взаємодії людини з природою.
Визначити сутність еволюційного розвитку відносин власності можна лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Кожний новий, вищий за своїм змістом ступінь у розвитку відносин власності має розглядатися, виходячи з якісних змін у способі взаємодії людини з природою, характері присвоєння засобів та результатів її праці в інтересах розвитку багатства особистості. З цих позицій має аналізуватись і розвиток різних форм власності, конкретно історична сукупність яких визначає структуру і зміст виробничих відносин того чи іншого суспільства. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися з позицій закладених у її структурі можливостей створення з урахуванням рівня розвитку продуктивної сили праці людини, оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу цілям Та інтересам її всебічного розвитку.
ІНДИВІДУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ВИХІДНА ЛАНКА ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
Ядром сукупності відносин власності, їхньою вихідною структурою є відносини індивідуальної власності. При цьому власність на засоби виробництва розглядається з позицій розвитку людської особистості, її суспільної природи.
Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.
У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила І її праці. Мається на увазі те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва у процесі продуктивного споживання їх працею людини набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто природні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний об'єкт її індивідуальної власності.
Отже, специфічність продуктивної сили праці як об'єкта індивідуальної власності полягає у тому, що вона є невід'ємною ланкою суспільної природи людини, структурної цілісності її особи.
Цим зумовлюється виключне право кожної людини не тільки вільно користуватися, а й розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах.
Індивідуальна власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці як з історичної, так і логічної точки зору характеризує сутнісну основу власності взагалі, її якісну природу, те, без чого відносини власності взагалі не існують. Водночас у цій інтерпретації відносини власності ще не розглядаються у органічній єдності змісту і форми. Тут ще відсутні ті ланцюги, які пов'язують власність з усією системою економічних відносин, на основі якої вона реалізується. На цьому рівні власність розглядається поза специфічними характеристиками, як «річ у собі».
Суспільна природа особи, структурним елементом якої є індивідуальна власність, конституюється лише у процесі продуктивної праці людини.
Індивідуальна власність людини на її продуктивну силу не може бути відокремленою від продуктивної праці. Вона формується і реалізує себе лише у цьому процесі. Отже, тотожність праці та власності характеризується як вияв одного з фундаментальних законів економічної теорії.
Цей закон визначає, по-перше, одне з найбільш принципових положень економічної теорії — положення про трудовий характер власності та як наслідок цього об'єктивну обумовленість поєднання в одній особі працівника і власника; по-друге — виключне право кожного працівника на присвоєння, користування і розпорядження результатами своєї праці.
Дія економічного закону, який характеризує тотожність праці та власності, визначає загальноцивілізаційну логіку розвитку виробничого процесу, його підпорядкування безпосереднім інтересам виробника і власника. Однак у цьому разі йдеться лише про загальний стрижень еволюційного процесу, який на кожному історичному етапі розвитку має своє специфічне втілення. Останнє реалізується через процес формоутворення власності. Тому говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку історії можна лише, проаналізувавши всю сукупність функціональних форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин.
ПРИНЦИПИ ФОРМОУТВОРЕННЯ ВЛАСНОСТІ
Що ж є вихідною основою розвитку процесу формоутворення власності, які об'єктивні чинники визначають структуру і прин-Іипи утворення її окремих функціональних форм та видів?
У принциповому плані відповідь на поставлені запитання є досить очевидною.
Кожна функціональна форма власності має відбивати насам-Іеред рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступеню складності суспільної продуктивної сили, |шо використовується у виробництві.
Форма власності визначається специфікою суспільної продуктив-Іної сили праці як об'єкта індивідуальної власності людини. Покли-Ікана створювати найоптимальніші умови для реалізації цієї сили, Івона не може бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку остан-Іньої. Будь-які «забігання» вперед (так само, як і відставання) у про-|цссі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної :или суспільної праці негативно відіб'ються на розвитку її та у кінце-Івому підсумку стримуватимуть економічний прогрес.
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми влас-юсті порівняно з іншими та перспективи її економічного відтворення.
Водночас положення про об'єктивну обумовленість процесу фор-Імоутворення власності рівнем та характером розвитку суспільної про-Ідуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Еко-Іномічні явища і процеси завжди являють собою багатомірну струк-Ітуру. Такими ж багатомірними є й причинно-наслідкові зв'язки, що "визначають логіку їхнього розвитку. Відношення власності не є тут винятком. Перебуваючи в постійній динаміці, вони зазнають на собі впливу не якогось окремого чинника, а широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства. Шс, у кінцевому підсумку, визначає не лише структурну множинність, |а й можливу альтернативність процесу формоутворення.
Більше того, як свідчить практика, форми власності реалізують |ссбе не у чистому вигляді.
Кожна форма власності за своїм змістом багатоструктурна. ІВона неодмінно містить різноманітні структури — нові й старі, ті, що відживають І щойно народжуються, стимулюють і водночас стримують процеси економічного розвитку.
Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Виникнувши завдяки дії певних об'єктивно детермінованих чинників і передусім під впливом структурної специфіки суспільної продуктивної сили праці, в умовах, коли дія цих чинників припиняється, вона може і має бути заміненою іншою, більш прогресивною формою. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності неодмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток продуктивних сил, гальмує суспільний прогрес.