Реферат: Суть поняття виробництва, його складові

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому грун­туються надбудовчі відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або їхніх окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різних етапах розвитку суспіль­ства змінюються. Надбудова може відігравати першочергову роль у перетворенні базису. Наприклад, для реформування в Україні адмі­ністративно-командної економіки потрібно змінити відносини влас­ності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.

Отже, результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічних відносин між людьми — і іншого, є продукт.

ПРОДУКТ І СТАДІЇ ЙОГО РУХУ

Готове благо для споживання, що має назву продукта, ство­рюється на першій стадії — у виробництві.

За своєю формою і економічним призначенням блага та послуги, створені у суспільному виробництві, використовуються як предмети споживання і засоби виробництва. Перші призначені для задоволен­ня життєвих потреб населення та інших видів невиробничого при­значення (одяг, продукти харчування, житло, побутові прилади, лег­кові автомобілі, телевізори, пилососи, пальне, що йде на потреби людей, різноманітні послуги, що задовольняють потреби людей). Другі використовуються для продовження процесу виробництва і є предметами і засобами праці, про що вже говорилося.

Засоби виробництва створюються сукупністю галузей, що діста­ли назву підрозділу І суспільного виробництва. Предмети споживан­ня виробляються у підрозділі II.

Галузі, які випускають предмети споживання, утворюють так зва­ну групу «Б». До них належать: легка, харчова промисловість, агро­промисловий комплекс тощо. Окремі підприємства підрозділу І та­кож випускають предмети споживання. Підприємства машинобуду­вання виробляють легкові автомобілі, пральні машини, пилососи, те-чсвізори тощо.

Галузі, що виробляють засоби виробництва, належать до групи «А». І (,е машинобудування, металообробка, чорна і кольорова металургія, слектро- і теплоенергетика, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів тощо. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна) поряд із засобами виробництва виготовляють і предмети споживання, що належать до групи «Б».

Як же здійснюється рух продукту, створеного на першій стадії — у виробництві? Розглянемо це за схемою, наведеною на рис. 3.

Рис. 3. Рух продукту

Передусім слід мати на увазі, що рух засобів виробництва і пред­метів споживання має як певну специфіку і відокремленість, так і спільні риси.

Споживання засобів виробництва і створення продукту

Уявімо тисячі різних підприємств, що виробляють певні блага, ккільки для розвиненого суспільства характерний поділ праці, іізьмемо одне з цих підприємств — верстатобудівне, що належить до групи «А». Створені ним верстати мають задовольнити власні ви­робничі потреби, а також забезпечити потреби працівників, що ви-зобляють цей продукт. Зрозуміло, що самі верстати цього забезпечи­ти не можуть, їх треба продати, отримати гроші, за які можна купити Іредмети споживання і засоби виробництва, що не виробляються на Іьому підприємстві. Отже, після виробництва настає стадія обміну.

Така ж ситуація і з продуктами, що виробляються на підприєм­ствах групи «Б». І одяг, і взуття, і продукти харчування мають бути реалізовані, щоб потім за отримані гроші придбати необхідні для Іормального життя людей, що працюють на підприємстві, різно­манітні предмети споживання, а також засоби виробництва, які спри­яли б продовженню виробничого процесу цього підприємства.

Як бачимо, після реалізації певного продукту працівники під-Іриємства отримують заробітну плату, а його власники — доход. Іаймані працівники отриману заробітну плату можуть використати ;а придбання предметів споживання, а також придбати певні цінні папери (акції, облігації). Це зумовлює необхідність стадії обміну після розподілу.

І лише після цього настає завершальна стадія руху продукту — споживання, тобто продукти харчування з'їдають, взуття та одяг носять, телевізор дивляться, книжки читають тощо. Це особисте споживання, яке забезпечує основу життя працівника та членів його сім'ї.

Рух засобів виробництва завершується виробничим споживанням, яке є ланкою самого процесу виробництва. Це використання металу при виготовленні машин, зерна при випіканні хліба, згоряння пали­ва на електростанціях тощо.

У зв'язку з цим суспільству важливо забезпечити рух продукту, який би давав можливість досягти таких економічних цілей:

1) виробництво сприяє зростанню обсягів продукту, виникнен­ню нових благ, послуг, а також поліпшенню їхньої якості;

2) розподіл є стимулом для працівників підприємств, які підви­щували ефективність виробництва;

3) обмін сприяє розвитку ринкових відносин і забезпечує соціаль­ну справедливість;

4) споживання відповідає раціональним нормам і сприяє всебічно­му розвитку людини.

2. СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Економічна система суспільства формується на основі сус­пільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удоско­налення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нема­теріальне виробництво (рис. 4).

Рис.4. Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарсь­ка продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, об­слуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначен­ня тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробниц­тва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна тор­гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо­ров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробля­ють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажі­мо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не ство­рюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підпи­сання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матері­ального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, переве­зення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяль­ності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематері­ального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у роз­винених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробниц­тва засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує досвід розвинених кра'ш, безумовне слідуван­ня переважному зростанню засобів виробництва порівняно з вироб­ництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найви­щих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас наба­гато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі — електроенергетику, чорну металургію, паливну про­мисловість — припадає в середньому 20 відсотків промислового ви­робництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енер­гоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції у 1996 р. порівняно з 1990 р. зросла у 4 рази, паливної промисловості — у 2, чорної металургії — у 2 рази. При цьому частка продук­ції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої промисловості — у 5 разів і у 1996 р. становила всього 2,1 відсотка.

Зазначимо, що у повоєнний період багатьом країнам довелося відновлювати зруйноване господарство і завершувати процес інду­стріалізації. Це змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості. В Японії, наприклад, за 1960-1973 pp. середньорічні темпи зростання промисловості становили 14 відсот­ків, а частка важкої промисловості зросла з 50,3 до 57,8 відсотка. Для цього етапу, як для колишнього СРСР, так і для Японії, харак­терним було швидке збільшення споживання сировини і палива, фор­мування енерго- та матеріаломісткої структури виробництва.

Слід ураховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходилася мінімальними витратами на оборону, то наша економіка була переоб­тяжена воєнним виробництвом. Його масштаби досягали 20-25 від­сотків всієї економіки, що в 4—5 разів перевищувало аналогічний показник у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. З загально­го обсягу продукції машинобудування понад 60 відсотків становили товари воєнного призначення, 75 відсотків усіх асигнувань в країні на науку йшло на воєнно-дослідницькі потреби. Третя частина усіх працівників добувних і обробних галузей народного господарства працювали безпосередньо в інтересах оборони країни. Все це спот­ворювало структуру економіки нашої країни. В результаті вона пра­цювала сама на себе, а не на задоволення потреб людей.

Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом роз­витку науки і техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали перехо­дити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інте­лектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові тех­нології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослід­ницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортан­ням потужностей в енерго- та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких ви­робництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), літаків, промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв'язку, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої кераміки, близь­ко 3/4 світового випуску понадвеликгіх інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 від­сотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна перебудова матеріального виробництва стала важ­ливою умовою зростання ефективності економіки, зниження мате­ріале- і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.

На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потребам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношен­ня матеріального і нематеріального виробництва.

Частка промисловості та сільського господарства в Україні в за­гальному обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий продукт — ВВП) становила у 1993 р. 82 відсот­ки (47 припадало на промисловість і 35 — на сільське господарство).

Україна значно відстає від провідних промислове розвинених країн за цими показниками. У них у ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35-37 відсотків, а сільського господарства є мен­шою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона стано­вить всього 18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустрі-ального суспільства, як США, Японія, Канада та країни Європейсь­кого Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Бри­танії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зай­нятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 20 відсотків. Частка Іайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного виробництва в нашій країні стримує розвиток тих сфер діяльності, які пов'язані переважно з розвитком працівника, його розумових і фізичних здібностей, професійних знань І практичних навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, ибезпеченням фізичного і морального здоров'я.

Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чин­ником удосконалення самої людини, поліпшення її життя.

Структура промислового виробництва в Україні

(у відсотках за підсумком у поточних цінах)

Промисловість в цілому та окремі галузі	1980	1990	1995	1997
Промисловість в цілому:	100	100	100	100
У тому числі:
електроенергетика	3,4	3,2	11	12,9
паливна промисловість	16,7	5,7	13,2	11,2
чорна металургія	14,2	11	21,8	23,2
машинобудування і металообробка	25,9	30,7	16,1	15,4
легка промисловість	12,8	10,8	2,8	1,7
харчова промисловість	18,9	18,6	15,1	17,1
інші галузі	18,1	20	20	18,5