Реферат: Ринок та його місце в системі суспільного виробництва
Зміст
Зміст
Вступ 3
1. Товарне виробництво, як передумова формування ринкової економіки. 5
2. Ринок : сутність, еволюція розвитку, суб’єкти та об’єкти. 11
3. Види ринку: загальна характеристика та його особливості 14
4. Місце ринку в системі суспільного виробництва. 16
5. Основні проблеми становлення ринкової економіки в Україні. 23
Висновок 31
Список використаної літератури 33
Додатки 34
Вступ
Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.
Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.
Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.
Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.
Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.
Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою ,створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.
Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні ,в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений.
В своїй курсовій роботі я намагалася дати якісну характеристику ринку, визначити його місце в системі суспільного виробництва, а також виділити основні проблеми становлення ринкової економіки в Україні.
1. Товарне виробництво, як передумова формування ринкової економіки.
Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику “Україна і світ”, характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що “широкого розмаху набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво”[1]. Щодо нашої країни, то тут вже “на початку ХІІІ ст. з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж”[2]. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.
Розвиток суспільного виробництва пов'язаний з існуванням різних його форм. Найпершою формою господарювання було натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання. Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, його замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків, примітивна техніка, технологія, патріархальність виробництва загалом. Йому відповідає застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому. Таке виробництво замикає всі економічні процеси в тісних межах локальних виробничих одиниць, не відкриваючи каналів для зовнішніх зв'язків. Робоча сила, закріплена за локальними виробничими одиницями, позбавлена мобільності. Виробничі відносини тут виступають у своїй "прозорій", неуречевленій, нематеріалізованій формі як прямі відносини між людьми. Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапіталістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Вона довела свою життєвість протягом тисячоліть. На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму. Замкнутість натурального господарства, його відособленість, примітивність, косність, патріархальність, застій капітулюють перед взаємним обміном і прогресом.
Потребу в обміні результатами праці мають і натуральне, і товарне виробництво, оскільки в них в тій або іншій формі існує поділ праці. Він виступає загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає постійне економічне спілкування, економічний взаємозв'язок між людьми, що розпочинається з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом.
Отже, товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами. З даного визначення випливає:
по-перше, основою виникнення товарного виробництва й обміну, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці. Саме він приводить до того, що виробники для задоволення особистих і виробничих потреб повинні обмінювати продукти своєї праці на необхідні для них продукти праці інших виробників. І коли перший суспільний поділ праці (відділення пастуших племен) зробив можливим регулярний обмін між общинами, а другий (відокремлення ремесла від землеробства й скотарства) зумовив зародження товарного виробництва, то третій (відділення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства;
по-друге, поділ праці в суспільстві лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників вимагає еквівалентного, товарного обміну.
Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво. Воно засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва та відсутність експлуатації людини людиною. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.