Реферат: Предмет і методи економічної теорії
Кінцевий продукт - це частина сукупного суспільного продукту, що являє собою всю масу виробленої за певний період готової продукції.
Його обчислюють так: із сукупного суспільного продукту треба вирахувати проміжний продукт. Це сировина, матеріали, паливо, електроенергія, вироблені в цьому році і витрачені у цьому ж році для виробництва іншої продукції.
За своїм речовим змістом кінцевий продукт складається:
а) з готових до особистого споживання предметів споживання;
б) з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини засобів праці без предметів праці).
Протягом тривалого часу в Україні, як і в інших країнах Східної Європи, узагальнюючий результат виробництва розглядався як валовий суспільний продукт. Статистичні органи розраховували його як суму виробленої за рік (чи інший проміжок часу) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. Але його недоліком було те, що при його обчисленні стикалися з повторним рахунком окремих виробничих затрат, тому що до нього включається не тільки готовий, але й проміжний продукт (паливо, сировина, матеріали).
Поруч із кінцевим продуктом важливим показником суспільного виробництва є валовий національний продукт, який складається з кінцевого продукту і вартості виготовлених нематеріальних благ та наданих послуг. Він розраховується не за виробничим принципом, як сума кінцевих доходів або витрат. Його складові такі:
1. вартість спожитих населенням предметів споживання і послуг;
2. вартість державних закупок;
3. капітальні вкладення;
4. сальдо платіжного балансу.
Важливим результативним показником є також чистий продукт. Він являє собою частину валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати вартість тих засобів праці, які витрачаються на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход. Його ще називають валовим доходом суспільства.
СУТЬ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА Й ОСНОВНІ ЕТАПИ ЙОГО РОЗВИТКУ
Поняття світового господарства. Міжнародні економічні відносини як , система господарських відносин між різними країнами. Основні елементи міжнародних економічних відносин.
Генезис світового господарства. Суспільний розподіл праці як чинник розвитку і становлення світового господарства.
Підприємництво. Умови його формування. Процес нагромадження капіталу, його складові.
Основні стадії формування світового господарства, їх характеристика.
Світове господарство кінця ХІХ-ХХ ст. Ринкове господарство. Мало-розвинуте ринкове господарство. Командне - адміністративна господарська система.
Об'єктивні умови розвитку сучасного світового господарства. Соціальне - економічні зміни. Прискорений розвиток продуктивних сил суспільства. Взаємозалежність держав світового співтовариства.
ТЕЗИ ДО ЛЕКЦІЇ
1. Світове, або всесвітнє, господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн, - міжнародних економічних відносин.
У сучасних умовах економічна замкнутість Національних господарств не лише нераціональна, а практично неможлива. Загальною стала тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік.
Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.
Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є:
1) міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;
2) вивіз капіталу і міжнародний кредит;
3) світова торгівля;
4) міграція робочої сили;
5) міжнародні валютні відносини.
Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях.
Світове господарство склалося на початку XX століття у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.
Економічні основи світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов'язаному з першим великим суспільним поділом праці, що збігається у часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.
Другий великий суспільний розподіл праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування світового господарства крім економічних впливають позаекономічні (військово-колоніальні) чинники.
Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше - прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.
Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей, великі географічні відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку.
Становлення міжнародних економічних зв'язків завжди грунтувалося на розвитку підприємництва, необхідними умовами існування якого є:
а) приватна власність;
б) товарне виробництво;
в) політичні інститути: громадянські свободи, приватне, договірне
право та ін.
Перші свідчення законодавчого оформлення відносин приватної власності і торговельно-грошових знаходимо у стародавньому світі:
Єгипет, Вавілонія, Греція.
У Стародавньому Римі право чітко ділити на публічне, що займалося "станом Римської держави", та приватне, яке займалося "вигодою окремих осіб".
Згодом рівень цивільного права досяг висот Римського приватного права тільки в Громадянському Кодексі Наполеона в 1804 р.
Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще в XIV - XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва в Італії та Нідерландах, потім широко охопили Англію, Францію та інші країни.
У цих країнах процес первісного нагромадження капіталу набув історично класичних форм, де на кінець XVII - поч. XVIII ст. мали місце такі методи нагромадження багатства для перетворення його в промисловий капітал:
1) обезземелення селянства при звільненні його від традиційної залежності від великих землевласників;
2) колонізація;
3) запровадження державних позик і податкової системи;
4) протекціонізм національного підприємництва. Значною мірою ці методи грунтувалися на грубому насильстві. В Російській державі, до якої входила більша частина України, ці процеси відбувалися значно пізніше і завершилися, на думку економістів, лише у XX ст.
Важливе місце в становленні світового ринку відіграв період великих географічних відкриттів (середина XV - XVII ст.), тоді ж сформувалися великі європейські держави, колоніальні імперії.
Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинутих країн:
1) підприємницька проста кооперація: від зародження підприємництва у промисловості і до сер. XVI ст.;
2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;
3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;
У період промислового перевороту в економічно більш розвинутих країнах, починаючи з середини XVIII ст. та розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX - поч. XX ст.), історично завершується формування світового господарства.
Світове господарство кінця XIX — 20-х років XX ст. характеризувалося поєднанням ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємозв'язках між метрополіями і колоніальними та залежними країнами. Воно складалося з двох підсистем:
1) ринкового господарства індустріальне розвинутих країн, які утримували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробництва, новітні технології, тощо;
2) мало розвинутого ринкового та доринкового господарства колоніальних і залежних країн.
З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства характеризується історичним протистоянням двох систем:
1) ринкової (капіталістичної);
2) командно-адміністративної (соціалістичної).
Усього в переважно ринковій системі світового господарства в середині 80-х років було понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих. У країнах, що розвиваються, проживало 3/4 населення, вони займали понад 4/5 території і на них припадало лише 18,5 % сукупного валового продукту усіх країн переважно ринкової системи.
У країнах централізовано керованої економіки, яким належало понад 40 % промислового виробництва усіх країн світу, в 70-80 роках почалося активне поглиблення суперечностей, що спричинило фактично руйнацію соціалістичної системи і переорієнтацію на ринкові відносини.