Реферат: Американський неолібералізм. Монетаризм

Проблема зайнятості. Основним завданням державного втру­чання в економіку, на думку Кейнса, є вирішення проблеми зрос­тання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття,

Аналізуючи залежність між зайнятістю та інфляцією, кейнсіанці посилались на «криву Філліпса», яка ілюструвала існування зворот­ного зв'язку між заробітною платою, цінами та рівнем безробіття, між інфляцією та безробіттям. Виходячи з того, що зайнятість зале­жить від рівня заробітної плати, вони робили висновок, що пробле­му зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, яка допомагає створити ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.

Фрідмен доводить, що інфляція не забезпечує зростання зайня­тості. Критикуючи висновок про те, що з допомогою політики сти­мулювання попиту, тобто інфляції, можна «купити» постійно низь­кий рівень безробіття, він стверджував: довготривалої залежності між рівнем інфляції та зайнятістю не існує. Робітники з часом зро­зуміють, що мають інфляційний приріст заробітної плати, і сформу­люють нові вимоги до її рівня. 3 іншого боку, підприємець теж швидко збагне, що підвищення попиту — наслідок інфляції, а не ре­альний приріст купівельної спроможності. Він скоротить виробництво й попит на робочу силу. Якщо темпи інфляції випереджатимуть зростання вимог до заробітної плати, то безробіття може певний час утримуватись на низькому рівні. Але постійно підтримувати певний рівень зайнятості можна лише ціною галопуючої інфляції, коли «ін­фляційне очікування» не встигає за її темпами.

Отже, прискорення інфляції позитивно впливає на безробіт­тя лише тимчасово, головним її підсумком є скорочення зайня­тості. Тому, на думку Фрідмена, слід боротись не з безробіттям, а з інфляцією.

Фрідмен формулює концепцію «об'єктивного, природного без­робіття». Він робить висновок, що зайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється в недостатній пропо­зиції грошової маси. Зменшення грошової маси — ознака криз та застою, воно обов'язково супроводжується зміною кон'юнктури на ринку праці. Тобто безробіття він зв'язує з існуванням «об'єктив­ного» грошового попиту на робочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатись стимулювати цей попит з допомогою штучного впливу, то відповіддю стане зростання цін, а не зайнятості.

Найкращим регулятором зайнятості є ринок. Фрідмен наголо­шує, що резерв робочої сили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умов пожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидко нарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати. Він уважає економічно виправданим 4—5 % рівень безробіття, оскільки соціальне забезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави.

Фрідмен доходить висновку, що немає потреби в регулюванні рі­вня зайнятості. Інфляційно-бюджетна та фіскальна спрямованість кейнсіанської політики стимулювання зайнятості призводить до ви­тискування ринкової економіки, скорочення приватного сектора, перерозподілу доходів на користь соціальної сфери, а головне, не сприяє вирішенню проблеми зайнятості. Тому слід допустити такий рівень безробіття, який забезпечуватиме використання ринку праці як стабілізатора кон'юнктури, забезпечуватиме оптимальний рівень заробітної плати.

Рівень заробітної плати. Коливання рівня безробіття Кейнс зв'язував із коливанням рівня заробітної плати: зростання реальної заробітної плати веде до зменшення зайнятості. Тому він пропону­вав визначати мінімальну заробітну плату й фіксувати її, а також заморожувати зростання заробітної плати з допомогою інфляції.

На думку Фрідмена, рівень заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню. Її розміри має встановлювати ринок за­лежно від кон'юнктури. Відтак необхідно скасувати закони про мінімальну заробітну плату і заборонити профспілкам втручатися в процес її формування. У періоди криз відбуватиметься скорочення заробітної плати, що у поєднанні зі зростанням безробіття сприяти­ме зниженню цін і стимулюватиме вихід із кризи. Отже, заробітна плата також стане своєрідним стабілізатором ринкової рівноваги.

Фінансова політика. Важливу причину інфляції Фрідмен убачає і в політиці дефіцитного бюджетного фінансування. Для покриття дефіциту бюджету держава здійснює додаткову емісію інфляційних грошей, і цей процес згодом стає неконтрольованим.

Він звертається також до питання фіскальної політики, зазна­чаючи, що держава намагається вирішити проблеми, які сама і створює, за рахунок прогресивного оподаткування, перекладаючи їх на плечі високорентабельних підприємств, підриваючи основи економіки.

Фрідмен виступає з різкою критикою політики незбалансованого державного бюджету, визнаючи її однією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання, постійно діючим фактором інфляції.

Водночас він рекомендує утримуватись від неконтрольованої, спонтанної грошової емісії, яка також є джерелом покриття бюд­жетного дефіциту та чинником інфляції. Федеральна резервна сис­тема, яка акумулює резервні фонди комерційних банків і, регулю­ючи норму резерву, може впливати на їхню кредитну експансію, має припинити регулювання кредитної політики комерційних банків, що полягає у частковому покритті емісії комерційних банків за ра­хунок резервів і призводить до спонтанного збільшення грошової маси в обігу.

Таким чином, основні рекомендації Фрідмена випливають з його постулату, що подолати інфляцію можна лише з допомогою по­літики стримування — «реструктивної політики». Зменшення державних витрат сприятиме скороченню дефіциту державного бюджету, обмежить приріст грошової маси, уповільнить темпи інфляції. Це призведе до звуження попиту, отже, зросте безробіття. Однак постійне затухання темпів інфляції зменшить інфляційні очі­кування, пожвавить ділову активність і рівень безробіття почне знижуватись.

На думку Фрідмена, функції держави не повинні обмежуватися «швидким реагуванням» з допомогою ставки процента та дотацій на прояви дестабілізації, оскільки дефіцитне фінансування та штучне стимулювання попиту розбалансовує фінансову систему. Стратегіч­ною лінією має бути курс на скорочення державної участі в пере­розподілі національного продукту. Основне завдання держави — не допускати коливань грошової маси, підтримувати стабільний темп її приросту.

Поєднання автономної і стабільної динаміки грошової маси, що не залежатиме від циклічних коливань, із стабілізацією .бюджет­них видатків, коли податки, соціальні виплати не будуть використо­вуватись для регулювання кон'юнктури, забезпечить економічну рівновагу.

Отже, основним фактором економічної рівноваги в суспільстві, за Фрідменом, є стабільна, контрольована динаміка пропозиції грошей. Цей фактор розглядається як основа внутрішньоекономічної політики. Дослідження національної економіки як ланцюга сві­тової господарської системи М. Фрідмен здійснював з позиції визнання її «самонастроюваною» системою, якій потрібний часовий та економічний простір.

Фрідмен виходив з концепції відкритості економіки, що реалізу­ється через торгівлю, інвестування, обмін технологіями та інші на­прямки зовнішньої діяльності, обстоював принцип застосовності законів національного ринку до міжнародного середовища.

Послідовники Кейнса зосередили свою увагу на дослідженні платіжного балансу з метою визначення впливу експортно-імпорт­них операцій на забезпечення економічної, рівноваги.. Визнаючи по­зитивну залежність ефективного попиту, від експорту і негативну — від імпорту, вони розробляють моделі, що демонструють залежність установлення рівноваги від втручання держави в зовнішньоеконо­мічну сферу методами прямого регулювання, бюджетного фінансу­вання та позаекономічного впливу.

Економічні важелі впливу, за кейнсіанською доктриною, були зв'язані з платіжним балансом, що залежав від валютного курсу. Тому вихідною у моделях економічного регулювання була система фіксованих валютних курсів, яка підтримувалась Центральним бан­ком. Штучне регулювання курсів за допомогою процентних ставок давало змогу через девальвацію чи ревальвацію валют, стимулювати чи стримувати експортно-імпортні операції.

Мілтон Фрідмен обстоював принципи самозабезпечення валют­ної рівноваги за рахунок вільної гри ринкових сил. Він стверджував, що втручання держави у валютне середовище може спричинити дестабілізацію валютних відносин, відплив національної, валюти з усіма похідними економічними наслідками. Валютна рівновага мо­же забезпечуватись за рахунок сталої довгострокової кредитно-грошової політики.

Цікаво, що міркування кейнсіанців та монетаристів стосовно ро­лі процентної ставки як регулятора переливання; капіталів з країни в країну збігаються, але, за Фрідменом, ця роль є лише допоміжною.

Фрідмен виходив з того, що за умов ринкової економіки існує зворотний зв'язок між валютними резервами та розмірами внутрішньої грошової маси, що в сумі становить величину, яка необхідна для товарообігу. Саме через цей зворотний зв'язок за­безпечується рівновага, тоді як система, створена на основі кейнсіанської моделі (Бреттон-Вуд), блокує дію адаптаційних механіз­мів ринку. Тобто ідея стихійного вирівнювання грошового обігу і платіжних балансів протиставляється використанню епізодичних девальвацій; Адже після девальвацій зростають внутрішнім ціни, спричиняючи інфляцію, що знову призводить до дефіциту платіж­ного балансу.

Очевидно, що Фрідмен розглядав економічну діяльність суспільства, як органічну єдність внутрішньої та зовнішньої економік і в цьому вбачав суть відкритості економіки.