Реферат: Рівень освіти — найвавжливіший фактор у подоланні екологічної кризи на землі

На певній стадії розвитку людства гарантом його добробуту стають знання — інформація [9]. Для збереження і передачі інформації потрібний був механізм передачі інформації з покоління в покоління. Тому виникає суспільна організація, а разом з нею основи загальнолюдських цінностей (моралі), зі своїми, куди більш складними принципами відбору. Передусім це принцип “не убий”. Саме він припинив внутрішньовидову боротьбу, якій людство зобов’язане швидкою біологічною еволюцією. Коли суспільство взяло під свій захист носіїв інформації, припинилося вдосконалення людини як біологічного виду. Але включилися нові механізми, які створили додаткові можливості для виживання і розвитку популяцій, що прийняли нові і надто суворі обмеження. Ті популяції, що не визнали моральних заборон, відомі хіба що антропологам.

В історії нашої планети вже було, принаймні, три епохальних події. Перша — виникнення життя, тобто поява живої речовини, друга — становлення розуму, коли живе стало здатним пізнавати себе. Датою вступу нашої цивілізації в чергову нову епоху, в епоху визнання реальності загрози загибелі цивілізації людства від дій самої людини певно слід вважати 16 липня 1945 г. (успішне випробування атомної зброї США в Нью-Мексико). Значення цієї події ще довго “не доходило” до людей світу навіть після вибухів в Хіросімі (6 серпня) і Нагасакі (10 серпня 1945 г.).

Для визначення ваги цих подій в історії цивілізації зробимо такі узагальнення. Будемо вважати, що між життям цивілізації і життям людини існує аналогія, яка полягає в тому, що цивілізація так же, як і людина, народжується, росте, досягає зрілості, старіє, і, нарешті, помирає. Зафіксувати точну межу періодів життя, як дитинство, юність і отроцтво людини досить тяжко, а для цивілізації тим паче. Але періоди зрілості і старості людини і цивілізації можна визначити з великою вірогідністю.

Періодом від народження до зрілості цивілізації слід вважати час, на протязі якого її загибель можлива тільки з об’єктивних причин (наприклад, зіткнення Землі з метеоритом або інших причин). Зрілістю цивілізації можна вважати той період часу її існування, коли з’являється можливість її загибелі від дій самих людей, тобто сама цивілізація може знищити себе. Цей час життя цивілізації і кожної людини можна назвати зрілістю. Тоді події 1945 р. свідчать про те, що людство уже досягло своєї зрілості, а Чорнобильська катастрофа, що наступила через 41 рік після випробування ядерної зброї, може розцінюватися, як сигнал початку старіння, тобто ознакою вступу цивілізації в загальну екологічну кризу. Якщо вважати вік людини, яка досягла зрілості 40 років, а час існування цивілізованого суспільства приблизно 40 тисяч років, то в означений проміжок часу тисяча років життя цивілізації буде відповідати одному року життя людини. Тоді за аналогією між життям цивілізації і життям людини виходить, що системі “біосфера-людина” відпущено ще 30–40 тисяч років. Таким чином, початок старіння нашої цивілізації настає значно швидше, ніж у здорової (фізично, психічно і морально) людини, а тому і час до загибелі цивілізації може різко скоротитися.

Поступово ми починаємо розуміти, що час “уседозволеності” вже пішов раз і назавжди. І звичайно ядерна війна — це не єдиний прояв потужності сучасної цивілізації, здатної поставити людство на межу катастрофи. Є й інші дії людей, передовсім це антропогенний прес на біосферу, який з кожним роком посилюється в результаті людської діяльності, які здатні призвести до змін умов життя на нашій планеті, що виключають усяку можливість існування людей на Землі. Тому головна над задача — це радикальна зміна критеріїв і відбору ціннісних шкал, тобто стає очевидним, що екологічні проблеми взаємно переплітають я з моральними, а останнє вже відноситься до сфери гуманітарних наук [10]. Ми справді стоїмо на роздоріжжі і без нового розуміння обставин не обійтися. З самих точних розрахунків відомо, що жодні екологічні технології і інші “природоохоронні заходи” при всій їх абсолютній і життєвій необхідності самі по собі не здатні вирішити проблеми взаємовідносин людини і біосфери. При теперішній незбалансованості виробництва і споживання з природними циклами біосфери ці заходи (в кращому випадку) лише на декілька десятків (сотень) років відстрочать кризову ситуацію, лише дозволять виграти час для більш радикальної перебудови. Становище ускладнюється ще й тим, що згідно з сучасними критеріями екологічні технології виявляються неоптимальними, невигідними і відфільтровуються економікою в ході “природного відбору”, виробленого з критеріями споживання.

Треба особливо підкреслити, що раніше “зміна віх” відбувалася автоматично, хоча і займала, певно мільйони або сотні тисяч років на еволюційному шляху становлення біосфери і людського суспільства. Сьогодні такий шлях “автоматичної перебудови” нам вже не підходить, сьогодні, коли під загрозою знаходиться гомеостаз всього роду людського, епоха “автоматичного” вибору скінчилася. Потрібно, щоб включилися нові механізми, що створили б додаткові можливості для виживання і розвитку системи “біосфера-людина”, тобто людство повинно прийняти нові і надто суворі обмеження. Але щоб розпочати таку перебудову, необхідна цілісна теорія, що визначає вибір стратегії людської діяльності. З єдності процесу еволюції біосфери і людини слідує, що Розум неминуче буде зобов’язаний кінець кінцем взяти на себе відповідальність за подальший хід біогеохімічних і інших природних процесів. Подібно до того, як нейрони, поєднавшись спеціальним чином, утворили індивідуальний розум людини, ці індивідуальні розуми утворять колись якийсь колективний загальнопланетарний Розум. Трапиться це не стихійно, а цілеспрямовано. Нам необхідно буде зрозуміти, які закони природно зумовлюють виникнення загальнопланетарного Розуму, а для цього повинно бути розроблене вчення про ноосферу. А останнє обертається ще однією прагматичною проблемою — проблемою освіти. Життєвою необхідністю постає перед людством питання забезпечення на достатньому рівні освіти людей, без чого жодне вчення про ноосферу не зможе запобігти настанню кризової ситуації в системі “біосфера-людина”.

Проблема освіти передовсім зв’язана з інтеграцією знань. Це і встановлення (відкриття) загальних законів руху (змін), що відбуваються в природі і суспільстві, тобто в системі “біосфера-людина”. Інтеграція знань — глобальна задача, що при сучасному стані цивілізації вимагає пріоритетного і невідкладного рішення, безпосередньо зв’язана з відшуканням шляхів, які ведуть до продовження життя цивілізації. Подолання екологічної кризи зажадає зміни всього людського суспільства, його світорозуміння, а для цього воно передовсім повинно мати відповідний рівень і широту освіти. Йдеться не про створення кафедр, інститутів і академій або навіть міністерств екології. Справа в новому світорозумінні, в створенні суспільства Розуму. Тільки суспільство, що є досить високо загально освіченим і яке має кваліфікованих професіоналів буде мати можливість перейти до епохи Розуму, епохи ноосфери. Нинішній стан освіти, побудований на законах, отриманих в різні часи історії, характерний своєю розрізненістю, відсутністю єдності і загальних законів. Кожна наука має свої правила, аксіоми і закони, які не є загальними для наук, що вивчають окремі елементи системи “біосфера-людина” і саму систему, як ціле. А відмінність між гуманітарними і природними науками настільки велика, що ніхто і не намагається знаходити для них загальні закони і закономірності і навіть більше того, в колишньому Радянському Союзі вважалося, та й зараз в Україні вважається, що такі спроби не наукові [11].

Нажаль, існуюча в світі система знань надто архаїчна. Тисячі наук і незліченна кількість законів носять надто розрізнений характер. Відсутні узагальнюючі формули і закони притаманні певним галузям знань, а деякі науки являють собою набір фактичного матеріалу, що не мають узагальнюючих закономірностей взагалі. Існуюча система знань носить історичний характер. Як вона створювалася в різноманітні часи історії, різними вченими, в різноманітних умовах, так вона і реалізується в нинішньому процесі освіти. Час вимагає прискорити розробку єдиної теорії знань, і, як нам бачиться, Україні Міністерство Освіти, головним чином, спираючись на дві академії наук: вищої школи і педагогічної, повинно вважати цю проблему головною темою, що визначає генеральну лінію його діяльності. Зрозуміло, що ця тема “вічна”, що вона не має кінця, але треба розуміти, що кожний крок, кожний новий східець її рішення (заміна набору предметів концепцією) повинні призвести до підвищення ефективності освіти і, отже, до більш високого його рівня і широти. Це те, що необхідно також для розробки вчення про ноосферу і, природно, для успішної боротьби з екологічною кризою, що вже сталася.

Люди повинні виявити не тільки те, що кожна цивілізація смертна, що вона народжується, живе і помирає так само, як і кожна людина, але і те, що тривалість її життя істотно залежить від Розуму, від освіти людей, а останнє, значною мірою, від створеної єдиної системи знань. Прагнення до отримання єдиних законів природи і суспільства — це не примха окремих учених і не данина моді. Це загальний закон пізнання, що обумовлює виживання біосфери і людини. І якщо ми хочемо продовжити життя системи “біосфера-людина”, то нікуди нам від цього не піти. Доречно нагадати слова Ф.Энгельса “У нас є певність в тому, що матерія в усіх її перетвореннях залишається вічно однією і тією ж, що жоден з її атрибутів ніколи не може бути втрачений і що тому з тією ж самою залізною необхідністю, з якою вона коли-небудь винищить на Землі свій вищий колір — мислячий дух, вона повинна буде його знову породити де-небудь в іншому місці і в інший час”, але нам від усвідомлення цього легше не буде. Тому ще раз підкреслимо, що життєвою необхідністю постає перед людством питання забезпечення на достатньому рівні освіти людей, без чого жодне вчення про ноосферу не зможе запобігти настанню кризової ситуації в системі “біосфера-людина”.