Реферат: Основні фактори розвитку економіки і шляхи соціально-економічного зростання

Людство в процесі свого розвитку наростаючими темпами збільшувало споживання усіх видів природних ресурсів.

В розвитку економіки будь-якої країни є три основні фактори:

1) трудові ресурси (населення);

2) засоби виробництва (знаряддя праці та предмети, сільське господарство, технології, транспорт, будівництво тощо);

3) природні ресурси.

Головним фактором економічного росту держави, безумовно є населення. Велике значення населення, трудових ресурсів як фактору економічного росту спонукає розумно і бережно відноситися до здоров’я людини та гармонійно розвивати її здібності в інтересах її власних і суспільства в цілому. Тому так багато уваги ми приділили вивченню потреб людини.

Другий фактор економічного росту - створені людьми засоби виробництва. Працюючи, люди розвивають виробництво, розширюють його, збільшують багатство суспільства. Від створених людиною засобів виробництва, технічної бази суспільства, прогресу науки і техніки і від вміння все це використовувати залежать темпи економічного росту.

Третій важливий фактор розвитку суспільного виробництва - природні ресурси. Від природних властивостей землі, родючості ґрунту, особливостей клімату, лісової та іншої рослинності, тваринного світу, води рік, озер, морів та океанів, багатств земних надр, чистоти повітря залежать темпи росту виробництва і благополуччя людей. Ступінь доступності природних ресурсів дуже сильно впливає на рівень продуктивності праці. Чим доступніші природні ресурси, тим менші витрати праці, необхідні для виробництва кінцевого продукту, тим вища продуктивність праці. Але історично це інколи приводило до негативного результату, бо відносна легкість задоволення потреб виявляла демобілізуючий вплив на людську енергію - напр. в умовах країн з жарким кліматом.

Ці фактори використовувалися суспільством комплексно завжди. Потреби людей зростали - все більше використовувалося природних ресурсів, але раніше, в основному, безконтрольно, потім - дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Сприятливе співвідношення суспільства і природи знаходить своє відображення в розвитку виробничих сил як сукупності робочої сили і засобів виробництва. Але завжди варто розрізняти виробничі сили, які активно беруть участь в виробничому процесі і потенціальні виробничі сили, які включають незайняте працездатне населення і невикористані засоби виробництва, в тому числі і природні ресурси (природно-ресурсний потенціал), що в даний не експлуатуються. Потенційні виробничі сили є передумовою подальшого росту суспільного виробництва.

Існують три шляхи соціально-економічного зростання:

1) нарощування маси ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності використання;

2) нарощування маси цих же ресурсів одночасно з підвищенням ефективності їх використання;

3) підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Найкращим, звичайно є третій шлях - інтенсивного зростання. Перший - класично екстенсивний є згубним для природи. Нині переважає другий шлях - перехідний - при якому шкода, заподіяна природі, обчислюється мільярдами гривен. Повний перехід на інтенсивний шлях розвитку потребує корінних змін у економічному механізмі в бік розвитку прогресивних відносин на конкурентній основі з урахуванням господарської ємності середовища.

Економіка природокористування: поняття, розділи та завдання

Економіка природокористування - новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, шкоди від забруднення природного середовища, процеси, явища суспільного життя, що викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднення всіх сфер Землі.

Базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає:

· характер співвідношення позитивних і негативних змін природних умов;

· рівні використання суспільством природного середовища в зв’язку з виробничими відношеннями між людьми за даними конкретних економічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук;

Як самостійна наука економіка природокористування сформувалася в 60-70 роки ХХ століття. Тобто її виникнення співпадає з 4-им періодом розвитку екології як науки - коли відбувся перегляд основних тез, що були вироблені в 2 і 3 періодах (факторіальної екології та екології популяцій).

Одним з принципових моментів під час вирішення завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання й відтворення природних ресурсів, тобто ресурси повинні розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Вдосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою,
під час вирішення якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (напр., кібернетики), визначатися альтернативні варіанти і передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Основними розділами сучасної економіки природокористування є:

1) особливості всіх типів природних ресурсів, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

2) охорона довкілля та транспорт;

3) охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

4) охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

5) охорона середовища та металургійна промисловість;

6) ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) - альтернативні види енергетики;

7) економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

8) науково-технічний прогрес як основа раціонального природокористування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів) ;

9) відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

10) управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища ( органи управління, правова основа, закони про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза;

11) розміщення виробництва з врахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи; урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

Основними завданнями економіки природокористування є:

1. Визначення економічного збитку, що наноситься народному господарству в результаті нераціонального природокористування і величини витрат, необхідних для ліквідації його наслідків.

2. Оцінка абсолютної і відносної ефективності природоохоронних затрат і вибір найбільш ефективних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів.

3. Розробка економічних методів управління природоохоронною діяльністю, матеріального стимулювання охорони навколишнього середовища.

Але всі ці завдання можна вирішити тільки тоді, коли буде дана правильна економічна оцінка природним ресурсам - що теж є завданням економіки природокористування. Слід відмітити, що економічна оцінка природних ресурсів - це дуже складна наукова і практична проблема.

Проблеми раціонального природокористування та основні принципи їх вирішення

Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

· Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

· Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

· Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

1. Соціально-еколого-економічні принципи природокористування

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання - тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень - економіка навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріорітетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність - це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку.

Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей суспільного розвитку:

1. Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2. Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.