Реферат: Основи екологічної теорії
Історія еволюції екологічної думки досить чітко розподіляється на три частини: людська та міська екологія (Чікагська школа) у 1920 - 30 -х роках, соціологія екологічних проблем, котра розвилась спочатку у США, потім у Західний Європі і СРСР у 1970 - 1989 -х роках, екологічна діяльність, яка виникла у кінці 1980-х років під впливом серії доповідей Римському Клубу, ідей комісії ООН по середовищу і розвитку («Наше спільне майбутнє»), а також внаслідок необхідності соціальної ігтерпретації глобальних змін у біосфері під сукупним впливом індустріалізації, урбанізації і росту народонаселення планети (скорочення озонового шару, парникового ефекту і сукупного скорочення лісів - основних виробиків кисню на Землі).
Чікагська школа, використовуючи ідеї нової (тоді!) науки екології, стверджувала, що просторово-часові взаємовідносини людських істот детермінуються селективними, дистрибутивними і акомодативними силами середовища мешкання (Р. Макензі). Ідеї Р. Парка, Ю. Берджеса і Р. Макензі пізніше розвили ортодокси школи А. Хоулі, Г. Теодорсон та інши. У Росії ідеї «міста-організму» розвивали А. Диканьський, у 1920 0 30-х роках М. Мілютін, О. Сабсович та інши теоретики «соціалістичного міста-саду».
У 1960-х роках як реакція на структурно-функціональний аналіз, біхевіоризм та символічний інтеракціонизм, які елімінували з-проміж своїх побудов будь-які матеріальні (фізичні) явища, виникла соціологія екологічних проблем. Це насамперед концепція «екологічного комплексу», яка вивчала взаємовідносини між населенням, соціальною організацією, технологією та середовищем (О. Дункан). У більш досконалому вигляду цей підхід був використан у доповідях Римскому Клубу 1972, 1992 років (Д. Мідоуз та інши), в концепції міський динаміки (Дж. Форрестер). Повсюдно розвивалася екологія окремих проблем - міста і регіону, наслідків забруднень і екологічних злигоднів, екологічної свідомості, процесів екологізації культури і способу життя і, звичайно, екологічні рухи. У СРСР особлива увага приділялась проблемам формування екологічної свідомості і громадської думки, екології міста і альтернативних поселень, громадянських природозахисних ініціатив (О. Баранов, Д. Кавтарадзе, М. Лауристін, Е. Орлова, М. Хейдметс, О. Яницький).
Розвиток екологічної думки у 1980 - 90-і роки має своїм теоретичним фундаментом «Нову екологічну парадігму» (Р. Данлеп, У. Катон, Л. Мілбрес, О. Яницкий та інши), яка фіксує непереборену залежність людини і соціальних систем від стану біосфери. Ключова проблематика - глобальні середовищні зміни антропогенного походження та їх соціокультурна інтерпретація.
4. Змінення структури світової промислової системи і міжнародного порядку у світі
На протязі XX століття хід людської історії рішуче і раптово перемінився. Суть ціх змін у тому, що за якись-небудь кілька десятків років завершився тривалий багато тисячоліть період повільного розвитку людства і насталанова динамічна епоха. Ми увесь час задаємо собі питання, що ж несе нам цей новій вік, стане чи він зоряним часом людства, чи укине нас у безодню жахів і зла. Усі переміни, власне, торкаються саме становища самої людини, яке помінялось на Землі. Якщо раніш вона була не більш ніж однією з багатьох живих істот, що мешкає на планеті, то тепер людина перетворила її у свою неподільну імперію.
З того часу як існує людство, люди завжди билися над питанням, що значить бути людиною і в чому полягає її земне призначення. Пошуки відповідей на це запитання були повсякчасно темою філософських та релігійних міркувань. Тепер, уперше в історії, з`явився новий могутній фактор, котрий необхідно приймати до уваги, і цей фактор - величезна і усе зростаюча матеріальна могутність людини. Народилось явище, котре стали називати промисловою, науковою, а частіше науково - технічною революцією. Остання, яка істотно побільшала давлення і інших, розпочалася, коли людина утямила, що може ефективно і у промислових масштабах застосовувати на практиці свої величезні науковізнання про фізичний світ. Цей процес йде зараз повним ходом і усе набирає і набирає швидкість. Той безперервний потік нових технологічних процесів, різних приладів, готових товарів, машин та зброї, який виливається з технічного рогу достатку, поглинає лише частину безперервно зростаючого обсягу наукових знань людини. Техніка, створена людиною, стала головним фактором змінювань на Землі.
Якщо соціобіотехносферу розглядати як замкнену систему, де «нічого не дається даром і усе кудись попадає» (Б. Комонер), то марксистськи, так само, як і кейнсіанськи моделі громадського виробництва потребують серйозної корекції. У індустріально розвиненому суспільстві вироблення громадського багатства супроводжується соціальним виробництвом рисків.
Проблеми і конфлікти, пов`язані з розподілом багатства, сусідствують з такими, які породжуються виробництвом, розподілянням і «споживанням» рисків (У. Бек). Суспільство усе менше детермінується позитивною логікою поширювання багатства і усе більше - негативною логікою поширювання небезпечностей. Зрештою, суспільство риску перетворюється у катастрофічне в тому розумінні, що традиційні уявлення і поняття стають неадекватними, а соціальні інститути - непрацездатними. Наприклад, фундаментальна наука швидко політизується. Більш того стає міцною політичною силою, через те що риски об`єктивно існують лише у формі знання про них. Відповідним чином політизується соціальна інтерпретація екологічного знання. Мегариски (Чорнобиль) - загальні, некалькульовані, відповідальність за них практично не визначена.
Стосовно до української ситуації більш адекватно з`являється концепція загального ризику, коли риски природного і техногенного походження, що породжені форсуванними (та, проте, запізнюючими) модернізаціями, об`єднуються з рисками соціогенного характеру. Докладно розглядаються соціальний зміст і наслідки геополітичних «середовищних» рисків, а також рисків, породжених процесами трансформації і розпаду деяких соціальних інститутів українського суспільства.
5. Розставлення соціальних сил щодо екологічних проблем
Ступінь і характер свідомості людством ціх проблем впливає на залучення різних сил у «екосоціальний процес». Історично дана проблема виникла як охорона (заповідування) територій в інтересах пануючої еліти. З`явились відповідні акти і укази, в тому числі і на Україні. Пізніше, коли унікальні природни краєвиди стали розглядатися як національне багатство, у справі створення національних парків і «пам`ятників природи» пануюча еліта стала співробітничати з ученими та іншими «освіченими класами» (даються зразки з історії США, Германії, Росії кінця XIX початку XX вікив).
У ході інтенсивної урбанізації і індустріалізації, у тому числі сільского господарства, а також зростання населення виникла проблема природокористування як зіткнення інтересів держави, приватного капіталу, інтелектуалів («екологічного авангарду») і місцевого населення. З формуванням середнього класу в індустріальних країнах Заходу стали винкати масові рухи, спочатку під впливом ідей «міста-саду» Е. Говарда, а пізніше як громадянські ініціативи та екологічні рухи середних верств. Сьогодні на Заході ці рухи придбали масовий характер, об`єднуясь з рухами по захисту громадянських прав, етнічних меншінств, жіночим, пацифістським, самоврядування та іншими.
З виникненням глобальних проблем посилилось протистояння між промисловою Північчю і аграрним Півднем планети, між індустріально розвинутими та розвиваючими країнами, між національними державами і транснаціональними корпораціями.
Докладно розглядається динаміка взаємозв`язків чотирьох головних сил, формируючих реальну екологічну політику України: екологічний авангард (його ядро - научна та гуманітарна інтелігенція), держава (її федеральні та регіональні структури), «робітники» (насамперед у ресурсодобудівних галузях) і «жителі», тобто групи місцевого населення, які відстоюють своє право на здорове та безпечне середовище свого безпосереднього мешкання.
Парадігми стратегій виживання людства в сучасних умовах.
6. Методологія екологічних конфліктів
У соціології конфлікт звичайно трактується як стимул та форма соціального розвитку. Предметом конфлікту можуть бути влада, соціальний статус, цінності, ідеологія, рівень матеріального добробуту. Конфлікт - тимчасове становище, згода - норма (Г. Спенсер, М. Вебер, Ф. Теніс, Г. Зимель та інши).
З точки зору екології, екологічної діяльності, соціально-екологічні конфлікти існували здавна, передусім у формі боротьби за ресурси та життєвий простір. Міжусобні та колоніальні війни, місцеві етнічні конфлікти, завойовницькі походи та боротьба за владу у сучасному суспільстві - усі ці конфлікти мають ресурсну підоснову.
Згодом боротьба за ресурси набирала усе більш соціально та культурно опосереднений характер. Ідеологічна боротьба, статусні і цінностні конфлікти завжди мали ресурсний «обертон», тільки тепер дефіцитом могла бути вже не тільки земля чи вихід до моря, а знання про запаси стратегічних ресурсів, про соціально або технічно освоєний простір, про геополітичні плани чи рискогенні зони. Нарешті, даний тип конфлікту може бути сконструйован чисто соціальними засобами, з використанням лідеров громадської думки і засобів масової інформації. Прикладом може служити змінювання рівня соціально припустимого риску, провокуване цими засобами (нафтовий термінал у районі Одеси).
Екологічні конфлікти носять постійний і наростаючий характер, оскільки їх «вирішування» сьогодні завжди здійснюється за рахунок природи (шляхом перенесення забруднюючих підприємств в інше місце, через те що знищення відходів потребує витрати енергії, особливо якщо мова йде про схов або перероблення радіоактивних чи високотоксичних відходів). Через те що несуча здібність екосистеми обмежена, то кожний крок її зменшення здатний викликати соціальні конфлікти.
Типовими формами розглядаємого конфлікту з`являються: теріторіальне товариство - місцева влада, завод - місто, держава - екологічні рухі і партії; значні і міждержавні конфлікти (кінофільм «Спрут-4», Молдавська трагедія, Чорнобильска драма).
На Україні, наприклад, сьогодні наростає полярізація на екологічно благополучні регіони і зони екологічного лиха.
Докладно розглядаються форми громадської участі у вирішуванні конфліктів: від «слабких» (бути поінформуванними, мати право голосу) до «сильних» (впливати на екополітичний процес або навіть контролювати його).