Реферат: Документообіг в діяльності ОВС

Документообіг - це рух документа від суб'єкта до об'єкта управління і навпаки, рух документа всередині об'єкта управління з метою його виконання або встановлення взаємозв'язку.

Документальне оформлення управління і докумен­тообіг з метою його реалізації здійснюється через діловод­ство. Стан діловодства в органі внутрішніх справ характе­ризує стиль роботи керівників, дотримання законності і ди­сципліни. рівень професійної підготовки працівників, нау­кову організацію управлінської праці.

Залежно від змісту і призначення доку­мента вказується гриф обмеження доступу до документа.

терміновість виконання, гриф погодження, гриф затвер­дження, код форми документа за класифікатором управлін­ської документації (КУД).

Адміністративно-процесуальні, кримінально-проце­суальні, оперативно-розшукові документи повинні оформ­люватись відповідно до адміністративно-процесуального, кримінально-процесуального законодавства та норматив­них актів МВС України, які регламентують оперативно-розшукову діяльність органів внутрішніх справ. Особливі вимоги ставляться до документів, зміст яких носить таєм­ний характер. Дотримання режиму секретності в діяльності органів внутрішніх справ має особливе значення.

Режим секретності - це встановлений норматив­ними актами вищих органів державної влади й державного управління України єдиний порядок забезпечення збере­ження державної таємниці, що передбачає систему адмініс­тративно-правових, організаційних, інженерно-технічних та інших заходів, основними з яких є: правила віднесення відомостей до державної таємниці України, вимоги, що ставляться до працівників, допущених до таємних доку­ментів, робіт і виробів, порядок ведення секретного діло­водства і провадження всіх інших секретних робіт, держав­ний і відомчий контроль за дотриманням установленого порядку зберігання і використання державної таємниці України, відповідальність посадових та інших осіб, яким по службі або роботі довірено державну таємницю.

Закон України «Про державну таємницю» , виходя­чи з інформаційного суверенітету України та загальновиз­наних принципів міжнародного порядку у сфері інформа­ції, визначає загальні правила встановлення державної тає­мниці, засекречування інформації, систему охорони держа­вної таємниці та відповідальність за порушення законодав­ства про державну таємницю.

Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з від­несенням інформації до державної таємниці, її засекречу­ванням та охороною з метою захисту життєво важливих ін­тересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх від­носин, державної безпеки і охорони правопорядку.

Згідно з Законом України «Про інформацію» (ст. ЗО) визначено, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, роз­голошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», визнані державною та­ємницею та підлягають охороні з боку держави.

Ступінь секретності - спеціальна категорія, яка характеризує важливість такої інформації з урахуванням можливої шкоди внаслідок її розголошення, ступінь обме­ження доступу до неї та рівень її охорони державою. Кри­терії визначення ступеня секретності інформації встанов­лює Державний комітет України з питань державних секретів.

Відомості, що становлять державну таємницю, за ступенем секретності поділяються на носії інформації «особливої важливості», «цілком таємні», «таємні».

Є ще вид - для службового користування. Його ви­робила практика, і він широко застосовується в діяльності органів внутрішніх справ, але цей ступінь законодавче не затверджено.

Відповідно до тієї ж 30 статті згаданого Закону конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізич­них або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Керівники органів внутрішніх справ, окремі праців­ники, які володіють інформацією професійного, оператив­ного, ділового, виробничого та іншого характеру, само­стійно визначають режим доступу до неї, включаючи на­лежність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї системи (способи) захисту.

Контроль за правильним присвоєнням грифа секре­тності носіям інформації здійснюють режимно-секретні підрозділи (Управління справами, секретаріати) органів внутрішніх справ. Для повного і беззастережного виконан­ня вимог Закону «Про державну таємницю» Держкомсекретів України належить розробити нову Інструкцію щодо забезпечення режиму секретності в міністерствах, відомст­вах, установах і організаціях.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 21 сі­чня 1994р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про державну таємницю», органи внутрішніх справ України до видання нових нормативних актів з питань за­безпечення режиму секретності тимчасово керуються ви­могами наказу колишнього МВС СРСР від 10 січня 1991р.

Окрім цього, відповідним наказом МВС України оголошено зареєстрований в Держкомсекретів України Тимчасовий перелік відомостей, які підлягають засекречу­ванню в системі МВС та тимчасове положення про порядок засекречування інформації, віднесеної до державної таємниці.

Також важливо відзначити, що у зв'язку з прийнят­тям Закону України «Про інформацію» МВС України ви­дано наказ, який, зокрема, вимагає не допускати прихову­вання інформації та відмов в ознайомленні громадян, юри­дичних осіб і державних органів з даними, які необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів, здійс­нення завдань і функцій, крім випадків, коли вони відом­чими чи іншими нормативними актами віднесені до кате­горії таємних, тимчасово заборонених до відкритого опуб­лікування, а також за інших обставин, передбачених Зако­ном України «Про інформацію». При наданні матеріалів громадянам, юридичним особам, державним органам, а та­кож для засобів масової інформації слід керуватися Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, а також, до видання розгорнутого переліку відомостей, що підлягають засекречування в системі МВС, вищезгаданим тимчасовим переліком, Положенням про порядок підготовки матеріа­лів, призначених для відкритого опублікування, іншими діючими нормативними актами.

Керівники органів внутрішніх справ повинні врахову­вати, що:

- робота з документами обмеженої, або закритої ін­формації має своє правове регулювання;

- в державі визначено осіб, які формують політику щодо державної таємниці (Президент України, Голова Вер­ховної Ради, Прем'єр-міністр України), які є Державними експертами;

- Указом Президента міністр внутрішніх справ України, перший заступник міністра та два заступники на­ділені правами Державних експертів;

- право ліцензування діяльності, пов'язаної з держа­вною таємницею, надано Державному Комітету з питань державних секретів.

На кожного працівника органів внутрішніх справ, який працює з документами, що містять секретну інформа­цію, має бути оформлений спеціальний допуск, а допуск (ліцензію) установам, організаціям і органам влади на здій­снення діяльності, що містить державну таємницю, видає Державний Комітет з питань державних секретів.

Законодавче передбачені також порядок допуску громадян до державної таємниці, відмова у наданні допус­ку, перевірка осіб у зв'язку з державною таємницею, скасу­вання допуску, а також оскарження громадянином відмови від надання допуску до державної таємниці.

Окрім того. Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни №779 від 16 листопада 1994р. встановлено письмову форму трудового договору з працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таємницею.

Закон встановлює обмеження громадян у праві виї­зду на постійне проживання в іноземну державу, яке може реалізуватися не раніше ніж через п'ять років з часу скасу­вання допуску.

Не обмежується виїзд на постійне проживання в держави, з якими Україна має угоди про взаємну охорону державних таємниць або інші міжнародні угоди, які пере­дбачають такий виїзд.

Працівникам, які допущені до державної таємниці, за роботу з особливо важливими, цілком таємними і таєм­ними носіями інформації до посадового окладу доплачую­ться спеціальні надбавки.

За науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи з обмежувальними грифами також встановлюється доплата.

При здійсненні судових, наглядових, контрольно-ревізійних функцій усі державні органи повинні дотриму­ватись вимог Закону «Про державну таємницю», а якщо за­значені органи не дотримуються встановленого порядку або не мають для цього відповідних умов, органи внутріш­ніх справ вправі відмовити їм у наданні таємної інформації.

Слід особливо підкреслити, що начальники органів та підрозділів внутрішніх справ несуть персональну відпо­відальність за відповідність режиму секретності норматив­ним документам і зобов'язані здійснювати постійний конт­роль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Документи управління мають свої особливості в оформленні та організації при розгляді пропозицій, заяв, скарг громадян, при роботі з кадровою, фінансовою та ма­теріально-технічною документацією.

Керівникам та працівникам органів внутрішніх справ необхідно розуміти, в яких ситуаціях найбільш доці­льно застосовувати той чи інший вид документального оформлення управлінських рішень.