Реферат: Видатки бюджету на культурно-просвітницькі установи

План

Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян.

Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді.

Видатки на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів.

Видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

1. Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

Пенсійне забезпечення завжди відігравало помітну роль у діяльності будь-якої держави. З прийняттям Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", "Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи", "Про державну службу" та низки інших законодавчих актів практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яка становить основну складову системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної полі­тики й Міністерство фінансів України. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України, а обіг коштів у пенсійній системі відбувається через банківські установи та відділення зв'язку.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, котрі втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми форму­ються за рахунок надходжень від:

— обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій;

— обов'язкових внесків громадян;

— додаткових і спеціальних зборів;

— коштів державного бюджету;

— інших надходжень.

Мінімальна трудова виплата, що здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", складається із розрахункового розміру мінімальної пенсії за віком 50 грив­ні та цільової грошової допомоги. Мінімальна виплата станом на 1 квітня 2003 року становила 80 гривень.

У межах мінімальної пенсії за віком-станом на 1 січня 2001 року пенсія була призначена 1048101 особі, що становить 7,9 відсотка загальної чисельності пенсіонерів. Станом на 1 січ­ня 2001 року виплати разом із цільовою допомогою одержують 3,4 млн. осіб, у тому числі 1,9 млн. пенсіонерів за віком при повному стажі роботи, що становить 14,5 % загальної чисель­ності пенсіонерів.

Пенсії по старості й за вислугу років становили на 1 січня 2001 року 75 відсотків від усіх пенсій, що призначаються відпо­відно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Загаль­ний пенсійний вік становить: 55 років — для жінок, 60 років — для чоловіків. Для призначення повної трудової пенсії за віком необхідно мати 20 років трудового стажу для жінок, 25 років — для чоловіків.

Пенсії при неповному стажі станом на 1 січня 2001 року із загальної чисельності пенсіонерів одержували 172957 осіб, або 1,6% від загальної чисельності пенсіонерів за віком.

Із числа пенсіонерів, які одержували пенсії станом на 1 січ­ня 2001 року, пенсії на пільгових умовах за списком № 1 вип­лачувалися: жінкам у віці до 55 років — 81217 особам, чолові­кам у вітті до 60 років — 161577 особам.

У загальній чисельності пенсіонерів пенсіонери-інваліди станом на 1 січня 2001 року становили 16,2 відсотка. Із числа інвалідів І та II групи чоловіків до 60 років — 262805 осіб, жі­нок до 55 років — 206111 осіб.

Пенсії у разі втрати годувальника становлять 8,2 відсотка від усіх пенсій, що були призначені станом на 1 січня 2001 ро­ку відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Загальна чисельність пенсіонерів, які одержують пенсію у разі втрати годувальника, — 841114 осіб, із них: на одного непра­цездатного — 596126 осіб (70,9%); на двох непрацездатних — 183663 особи (21,8%); на трьох і більше — 61355 осіб (7,3%).

Характерними рисами існуючої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості достро­кових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді. Тому вкрай гострою стає проблема реформування пенсійного забезпе­чення. Найпроблемнішими питаннями продовжують залишатися: низькі розміри пенсій; відсутність диференціації трудових пенсій і відсутність джерел фінансування пенсій пенсіонерам у сільській місцевості; надання відстрочок, розстрочок і списання заборгова­ності із сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страху­вання, що набуло системного характеру; постійне збільшення кількості пільгових категорій пенсіонерів; недостатнє пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсії через інвалідність та у ра­зі втрати годувальника; невизначеність порядку управління тим­часово вільними коштами Пенсійного фонду тощо.

У рамках існуючої пенсійної системи цих проблем не розв'язати. Застосування в подальшому принципу, за яким сьогод­ні проводиться підвищення мінімальних пенсій, дискредитува­тиме ідею соціальної справедливості щодо тих пенсіонерів, хто працював довше і мав більший заробіток (тобто зробив більший внесок у систему соціального забезпечення), призведе до зрів­нялівки. Наступні кроки з підвищення розмірів пенсій слід зосередити на поступовому збільшенні (знятті) існуючих макси­мальних обмежень у розмірах пенсій, що нараховуються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Істотною проблемою, яку матиме солідарна пенсійна систе­ма України в майбутні десятиліття, є зменшення кількості пра­цівників при одночасному збільшенні кількості пенсіонерів. Це загальнолюдська проблема старіння населення, задля розв'я­зання якої більшість країн світу реформували або прагнуть ре­формувати власні пенсійні системи.

Протягом найближчого часу необхідно запровадити такі за­ходи:

— поступово розширити період і сукупний дохід, які вико­ристовуються як база для розрахунку пенсії;

— запровадити жорсткіші нормативні положення, спрямо­вані проти зловживань у пенсійній системі, скасувати всі інші соціальні пільги, які до неї прив'язані, та положення щодо ви­няткових привілеїв;

— у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань пра­цівників і роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти сві­домість щодо витрат на пенсійне забезпечення;

— зменшити суми пенсійних відрахувань із метою знижен­ня фінансового тиску на платників;

— поступово, за рахунок зменшення тіньового сектору збільшувати кількість платників пенсійних внесків.

Держава зобов'язана привести під законодавче регулювання окремі приватні пенсійні фонди, які вже діють, унеможливити їхнє банкрутство чи будь-які шахрайства з коштами їх вкладників.

Існують й інші причини, які настійливо потребують розв'я­зання проблеми пенсійного забезпечення.

Система пенсійного забезпечення має стати, нарешті, сис­темою соціального страхування, самодостатньою, фінансове стабільною системою, яка задовольнятиме право всіх її учасни­ків на належне пенсійне забезпечення із досягненням ними пенсійного віку.

Тому на виконання Основних напрямів реформування пен­сійного забезпечення в Україні, затверджених відповідним Ука­зом Президента у 1998 році, Кабінетом Міністрів розроблено і направлено на розгляд Верховної Ради проекти законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення". Цими законопроек­тами передбачене створення трирівневої пенсійної системи, на першому рівні якої за принципом солідарності поколінь і за­гальнообов'язкового соціального страхування встановлюється пряма залежність майбутнього розміру пенсій від страхового стажу та розміру сплачених внесків, на другому — накопичен­ня пенсійних внесків на особистих рахунках громадян, на тре­тьому — добровільне недержавне пенсійне страхування.

2. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді

Соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей здійснюється в Україні спеціальними установами — притулка­ми для неповнолітніх. Створення цих установ передбачено За­коном України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", а діяльність їх регу­люється Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвер­дження типового положення про притулок для неповнолітніх і служб у справах неповнолітніх" від 09.06.97 р. № 565.

Притулок для неповнолітніх — це заклад соціального захис­ту, створений для тимчасового перебування у ньому неповно­літніх дітей віком від 3 до 18 років. Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну допомогу, забезпечу­ються одягом і харчуванням.

Працівники притулків проводять роботу із встановлення особи неповнолітнього. Коли особу дитини нарешті встановле­но, приймається рішення про його подальшу долю: притулок сповіщає батьків про місцезнаходження дитини або порушує питання щодо позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Таким чином, притулки для неповнолітніх є необхідними тепер закла­дами соціального захисту неповнолітніх, повернення їх до нор­мального життя.

Аналогічних закладів в Україні не існувало до 1996 року. Створення притулків розпочалося в 1997 році й тривало протя­гом 1998-1999 років. Таким чином, якщо кількість інших соці­ально-культурних закладів скорочувалася, мережа притулків зростала. Нині в Україні діє 81 притулок на 3482 місця. У деяких містах, населених пунктах виникли притулки на 10-15 місць при типовому притулку - 50 місць. Створення таких дрібних закладів не завжди доцільне. Тому слід упорядкувати мережу притулків для неповнолітніх шляхом ліквідації притулків з низь­кою завантаженістю та збільшення кількості місць у вже діючих.