Реферат: Природа Конституції та її дотримання

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.[33] Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.[34]

У межах статусу державний орган виступає від імені держави та за її дорученням, є її офіційним представником.

Для здійснення власних завдань і функцій держава наділяє державні органи державно-владними повноваженнями, які закріплюються в окремому нормативному правовому акті і дають змогу здійснювати державну владу в трьох її формах: законодавчій, виконавчій та судовій. За допомогою цих повноважень визначаються конкретні права і обов’язки державних органів, у межах яких вони вправі реалізовувати надані їм права, приймати відповідні акти, які є обоєв’язковими до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням.

При цьому треба враховувати, що державно-владні повноваження, якими наділяється орган держави, поглинають положення про те, що він діє від імені держави, оскільки зрозуміло, що орган держави не може здійснювати свої повноваження інакше, як тільки від імені Української держави.

Отже, владні повноваження передбачають:

утворення державного органу у встановленому порядку;

вид його державної діяльності;

загальнообов’язкову силу його актів.

Владні повноваження притаманні також органам місцевого самоврядування, проте вони не мають державного характеру.

Державно-владні повноваження, що закріплюються у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи іншим правовим актом предметів відання, прав і обов’язків, які необхідні їм для виконання їхньої діяльності.

Компетенція цих органів визначається Конституцією України, Законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету Міністрів України, актами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також відповідними нормативними актами місцевих державних адміністрацій.

Вона також передбачає чіткі і вичерпні права та обов’язки даного органу держави.

Нарешті, за допомогою встановлення компетенції державного органу визначається його місце в системі органів держави.

Для кожного з державних органів законодавством передбачені підстави, види та міра юридичної відповідальності.

Ознакою державного органу є правові зв’язки, що об’єднують особистий склад органу держави в одне ціле.

Вони виражають:

службову супідрядність між працівниками;

покладення відповідальності і обов’язок нести відповідальність;

призначення керівників нижчестоячих державних органів керівниками вищестоячих органів.

Характерною рисою державних органів є те, що орган держави як відносно відокремлена частина однієї єдиної системи державних органів становить собою певним чином організований колектив громадян України (кабінет Міністрів України), або одну особу, належну до громадянства України. (Президент України, Генеральний прокурор України). Особливістю цих осіб є те, що вони мають статус державного службовця, визначеного Законом “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року.

Закон “Про державну службу”, регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових організаційних економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. Згідно із ст.1 цього Закону державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посаду в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави.[35]

На думку дослідників Б.Гаєвського, В.Рехкала культура законодавчої і виконавчої діяльності державних службовців має бути побудована за двоєдиним принципом: національної органічності та реальної адекватності. І перше і друге спрацьовує лише тоді, коли культура державного управління забезпечена необхідною кількістю і якістю державних службовців тим професіоналізмом, який має не лише необхідну управлінську грамотність, а й ґрунтується на національних базових засадах. Такою базою повинна стати українська національна ідея, яка духовно забезпечує єдність народу України, та надає йому необхідну само управлінську енергію, насамперед у державницькій формі.

Для України, як молодої держави, культура державного управління має особливе значення, оскільки переважно руками державних управлінців та службовців створюється нова соціальна система, що має забезпечити вихід її народу на загально цивілізований шлях розвитку”.[36]

Матеріальну основу організації і діяльності державного органу складають кошти державного бюджету.

Решта ознак властива як державним органам, так і органам об’єднань громадян (політичним партіям та громадським організаціям).

Розмежувальною лінією тут є те, що діяльність державних органів, а звідси і їхні акти, стосуються всіх громадян України, а нормативні акти громадських об’єднань обов’язкові лише для членів таких об’єднань.

Ознакою державних органів є те, що кожний має притаманну лише йому внутрішню структуру.

Важливою рисою державного органу є територіальний масштаб межі його діяльності.

Діяльність органу держави базується на застосуванні методів переконання та примусу.

Нарешті, відповідальному видові державних органів притаманні власні форми організації, методи діяльності. Кожний з державний органів має власне майно. І насамкінець найголовніше – усі державні органи мають статус юридичної особи.

Узагальнивши основні риси, які характеризують сутність державного органу, можна дати загальне його поняття.

Державний орган України (громадянин або колектив громадян) – це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об’єднується правовими зв’язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.[37]

З розвалом СРСР зруйнувалася і система його державних органів. Перед колишніми радянськими республіками, у тому числі Українською, які стали незалежними, об’єктивно постало питання про вибір оптимальної моделі системи органів держави на підставі світового досвіду.

Система державних органів у різних країнах залежить від географічних факторів, національного складу населення, державного устрою, державного режиму країни. Важливе значення відіграють ідеологія, політична доктрина та конституційно-правова компетенція.

Із врахуванням цих факторів і розрізняють три сучасні моделі систем державних органів: централізовано-сегментну, моноцефальну і моно теократичну.[38]

Централізовано-сегментна система виходить з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, які діють в масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їхні представники на місцях (голови місцевих державних адміністрацій). Представницькі ж органи на місцях розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Враховуються при цьому також такі принципи, як демократизм держави, верховенства права тощо.

Згадана система складається з кількох видів органів, які формуються специфічними засобами, мають власну компетенцію і особливості формування. Принцип розподілу влад визначає сегментність даної системи, проте це не розрізнений набір елементів. Органи держави об’єднані загальними завданнями, метою управління суспільством, методами управління, які мають загальні принципи. Тільки у своїй сукупності вони складають цілісну систему, що зумовлює її централістську сутність.

Органи цієї моделі звичайно класифікуються по трьох видах, кожний з яких є, у свою чергу, певною системою. Це органи законодавчої, виконавчої і судової влади. У багатьох державах формується й четвертий вид влади – контрольний. Михайло Грушевський, наприклад, у своїх Конституційних ідеях пропонував поділ влади не лише за класичною горизонтальною схемою (законодавча, виконавча, судова), а й по вертикалі (у регіонах вся повнота влади належить обраним шляхом всезагального, прямого безпосереднього і таємного голосування національно територіальним сеймом). Централізовано-сегментна система може існувати в умовах громадських режимів. Тому вона особливо ефективна в умовах політичної стабільності, міцного політичного плюралізму.

На інших принципах базується моноцентральна система державних органів. Основним з них є принцип єдності державної влади зверху донизу – принцип єдиновладдя. Очолює цю систему один орган чи посадова особа, наділені всією повнотою влади, які, у свою чергу, наділяють певними повноваженнями всі інші органи.