Реферат: Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяль­ності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адмініст­рації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролюва­ти діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охо­рони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створенню безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управлін­ня охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці:

здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;

розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни пращ та виробничого середовища і контролює її виконання;

координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об'єднань підприємств у галузі безпеки гігієни праці та виробничого середовища;

опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров 'я систему показників обліку умов і безпеки праці;

бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконань міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

одержує від міністерств, інших центральних органів державної виконавче влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Міністерство праці та соціальної політики України:

здійснює державну експертизу умов праці;

визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;

бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контро­лю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших цен­тральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент Украї­ни у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реа­лізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить t у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України

організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;

створює економічні, правові та організаційні механізми, що сти­мулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;

забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;

укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітниц­тво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;

здійснює інші повноваження, покладені на органи державної ви­конавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної вико­навчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і про­гнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунто­вані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охо­роні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють дер­жавний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної вико­навчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і закла­ди санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордо­ну України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконав­чої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює голов­ний державний санітарний лікар України - перший заступник Міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняєть­ся з неї Кабінетом Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

здійснення державного санітарна-епідеміологічного нагляду;

визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами;

встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр Украї­ни, а його заступником — керівник міністерства з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпоряд­кування.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захис­ту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;

керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивіль­ної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;

здійснює контроль за виконанням вимог-цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;